З

Заважати
Завдавати
Завдяки
Завзятий, запеклий, жорстокий
Завідувач, завідуючий (завідувачка, завідуюча)
Загальний, спільний
Загальноприйнятий, загальноприйнятний
Загрожувати, погрожувати
Зазнавати
Закидати
Закінчення
Заключний
Зал, зала
Заперечувати
Запитання, питання
Запобігати
Заступник, замісник
Захід
Збиткуватися
Збігатися
Збіднити, збідніти
Збірка, збірник, зібрання
Звертати увагу
Здатний, здібний
Зіставляти
Змістовий, змістовний
Знущатися
Зрошувальний, зрошуваний
Зумовлювати
Зупинятися, спинятися

Заважати. Дієслово, що означає «створювати перешкоди в чомусь», «ставати на заваді». Наприклад: «Читається погано — ти заважаєш. Не ти сама (на жаль!), а думка про тебе». (М. Коцюбинський.) «М а т р о н а. А поки що, добродію, прошу мені не заважати слухать справи і більш не озиватися до мене». (Леся Українка.) «Просуватись далі заважав наріжний будинок протилежного кварталу, що виходив фасадом на саме перехрестя». (О. Гончар.) «Дорошенчиха, щоб не заважати їм, вийшла з кімнати». (А. Головко.)
В усному мовленні інколи замість цього дієслова вживають мішати (див. далі), але така заміна в сучасній літературній мові не виправдана.

Завдавати. Це дієслово в переносному значенні вживається в сполученні з іменниками шкода, удар, поразка та ін. (завдавати шкоди, удару, поразки). Характерно, що дієслово завдавати здебільшого вживається з абстрактними іменниками негативного плану (поразка, жаль, смуток і т. ін.).

…А я, брате,
Таки буду сподіватись,
Таки буду виглядати,
Жалю серцю завдавати.
(Т. Шевченко.)//

Ой замовчи, не щебечи
Ти, пташко, вгору летючи,
Не завдавай мені жалю,
Не споминай, кого люблю.
(Р. Бернс, переклад М. Лукаша.)

Часом слово завдавати можна вжити і з іменниками, що мають позитивне забарвлення. Порівн.: «Слава та, я признаюся, завдавала серцю втіхи». (Леся Українка.)
Наприкінці XIX — на початку XX століття в літературній мові був уживаний фразеологізм із словом завдавати — завдавати брехню. Наприклад: «— Хе-е. Ще й брехню завдає! — сказав Грицько, хитнувши головою». (Панас Мирний.) Тепер цей фразеологічний зворот майже не вживається. Така сама доля спіткала й ідіоматичний вираз завдавати гарту, що мав негативне значення.
У сполученні зі словами шкода, лихо, крім дієслова завдавати, можна вжити і його синонім — заподіяти. «Фашистські загарбники завдали народному господарству Білорусі величезної шкоди». (З газети.) « …Не ходжу у волость довідуватись, де що сталося, хто кому яку шкоду заподіяв або зле учинив…» (Панас Мирний.)
Паралельно зі словом завдавати в усному мовленні нерідко вживають наносити (наносити удар)», проте з погляду літературної норми це вважається небажаним.

Завдяки. Прийменник завдяки може бути в реченні, де йдеться про позитивний фактор, коли зазначаються сприятливі умови для здійснення чогось. Наприклад: «Югославський лікар і історик медицини Мірко Грмек вважає: головний фактор, що призвів до епідемії СНІДу — це порушення рівноваги між поширеними хворобами і тяжкими інфекційними захворюваннями, яких майже повністю позбулися завдяки успіхам медицини». (З журналу.) «Івась був тендітне створіння, що трималося на ногах тільки завдяки якійсь надприродній силі». (О. Досвітній.)
Проте часом неправильно вживають прийменник завдяки, коли йдеться про несприятливі, негативні явища. Наприклад: « …Впритул до житлових будинків затишно розмістився лако-фарбовий завод. Завдяки йому (треба було: через нього) в житловій зоні граничнодопустимі концентрації бутцелату перевищено в шість разів». (З журналу.)
Натомість у таких випадках слід вживати прийменник через або, залежно від контексту, слова з огляду на, у зв'язку з. «Озиме восени через засуху не сходило…» (Г. Квітка-Основ'яненко.) «Я вже зібрався був, та не поїхав через родинні обставини». (О. Довженко.) «Струмінь води, повернутий на корму, проте, одразу припинився через несправність помпи». (Ю. Яновський.) «Нарешті майстер згадав, хто в нього не вийшов на роботу через хворість». (О. Бойченко.) « …Утеплення вікон, дверей у зимову пору, чітке дотримання режиму користування електроприладами, гарячою водою з огляду на сучасне економічне мислення набули загальнодержавної ваги». (З журналу.) «Він [Вихор] випросив у командування відпустку на кілька днів у зв'язку з родинними обставинами». (В. Кучер.)

Завзятий, запеклий, жорстокий. Одне із значень слова завзятий — «такий, що має певні переконання, уподобання і енергійно обстоює їх» (наприклад, завзятий філателіст, завзятий танцюрист). «Завзятий голуб'ятник, він міг годинами гасати з малечею по селу за голубами, алалакаючи в небо, перечіпаючись через кожну колоду». (О. Гончар.) «Коли ми під'їздили до села і я з гори глянув на різнобарвну юрму, якою захряс майдан коло корчми, серце моє — серце завзятого фотографа — жвавіше затріпалось у грудях». (М. Коцюбинський.)
Завзятий має ще значення «сміливий», «відчайдушний», «енергійний».

Та, звичайне запорожці,
Пливучи, співають:
«Наш отаман Гамалія,
Отаман завзятий:
Забрав хлопців та й поїхав
По морю гуляти…
Із турецької неволі
Братів визволяти…»
(Т. Шевченко.)

Словом завзятий передається ще значення «стійкий», «вірний». Наприклад:

Я мало з ним [Якубом Коласом] стрічався у житті,
Та кожну зустріч уважав я святом.
Він другом був, у вірності завзятим,
Тичини, Чіковані, Лахуті.
(М. Рильський.)

І значення «упертий», «наполегливий» може передаватися словом завзятий. Наприклад:

Та подивився:
І що за дівчата, —
Дружба весела,
Праця завзята.
(А. Малишко.)

Отже, слово завзятий в усіх випадках вживання має звучання позитивне.
Часом слово завзятий може виступати у сполученні зі словом боротьба — завзята боротьба. Це буває тоді, коли боротьба, змагання характеризуються енергійністю, послідовністю, але без елемента жорстокості, винищувальності. Наприклад: «Між двома лідерами футбольних змагань зав'язалася завзята боротьба». «А на третій рік, в останньому класі, уже й натуга ніяка не допомогла: за загальним визнанням і учнів, і вчителів першим учнем у класі став Гришко Саранчук. Павлуша сприйняв це дуже болісно. Спершу вирішив… «вивернутися з-під Гришка». І місяців зо два тривало завзяте змагання між ними». (А. Головко.)
Запеклий вживається на позначення тих самих рис, що й завзятий, але з емоційним відтінком негативності.
Здебільшого сприймання слова запеклий з негативним відтінком підтримується і контекстом. Наприклад, у І. Котляревського:

Прибігла фурія із пекла,
Яхидніша од всіх відьом,
Зла, хитра, злобная, запекла,
Робила з себе скрізь содом.

Коли боротьба (битва, бій і т. ін.) характеризується ворожістю сторін, абсолютною безкомпромісністю, серйозними жертвами, коли це боротьба не на життя, а на смерть, виступає слово запеклий (запекла). «Особливо запеклий бій точився на ділянці поруч гвардійців». (А. Головко.) «Розгромлені в запеклих боях, котились за Дніпро величезні гітлерівські полчища». (О. Довженко.)
Те саме стосується словосполучення запеклий ворог: воно може означати непримиренність до супротивника в боротьбі або різко негативне ставлення до якоїсь людини. «І не було того дня, щоб не було суду над Яковом; вона [Параска] перетирала усі кісточки, перебирала усі жилочки його, — так не ворогують чужі, так не гризуться запеклі вороги між собою». (Панас Мирний.)
І в усному, і в писемному мовленні часом замість запеклий або навіть завзятий неправильно вживають слово жорстокий, наприклад: «Між двома лідерами футбольних змагань зав'язалася жорстока (треба: завзята) боротьба». «Ще недавно було там, на перешийку, чимале містечко з гімназією, казначейством, тюрмою і гомінким базаром, але після жорстоких (треба: запеклих) боїв, під час яких містечко безліч разів переходило із рук в руки, сьогодні зосталась від нього купа руїн…»
Жорстокий виражає суворість, різкість, немилосердність, лютість. «Як селянські рухи, спрямовані проти жорстокої експлуатації, так і боротьба робітників знайшли глибоке відображення в творчості І. Франка». (З журналу.)
У творах письменників нерідко натрапляємо на вживання слова запеклий ще у двох значеннях: «упертий», «затятий» і «такий, що із запалом віддається якомусь заняттю». «— Піди ж ти! Така вже натура запекла». (Панас Мирний.) «Під сивим волоссям затаїлась міцна, запекла й правдива душа». (І. Нечуй-Левицький.) «А цей [Сергій] — хитрий, як лис, — розмірковував Денис, тягаючи сюди-туди пилкою. — І теж запеклий, так що краще з ним не зв'язуватися». (Григорій Тютюнник.) «Запеклі ковзанярі рвалися на озеро…» (Ю. Збанацький.) «А проте вся рота знала, що Гриша — запеклий донжуан». (О. Гончар.)
Хоча на таке вживання слова запеклий часто натрапляємо в літературній мові, видається, що краще передавати відповідне значення іншими словами, залежно від семантичного нюансу: завзятий, затятий, упертий та ін.
Отже, завзятий характеризує стійкість і наполегливість у дружньому або нейтральному змаганні; запеклий — у боротьбі з ворогом; слово жорстокий не передає відтінку стійкості, наполегливості (воно означає негуманність методів ведення боротьби) і тому замість перших двох вживатися не може.
Щодо іменника боротьба, то він може сполучатися зі словом завзята, коли мають на увазі змагання в спорті, навчанні — там, де не йдеться про винищення; запекла боротьба — здебільшого коли мова йде про воєнні дії. Жорстока боротьба може бути лише тоді, коли хочуть підкреслити варварські, нелюдські методи, до яких вдаються учасники двобою в досягненні мети, — немилосердне фізичне або моральне (в переносному значенні) винищення противника.

Завідувач, завідуючий (завідувачка, завідуюча). Обидва слова, звичайно, не відрізняються одне від одного значенням; обидві форми поширені в сучасній мові, але не тотожні вони своїми синтаксичними зв'язками в реченні.
Із словами завідувач, завідувачка за сучасною нормою вживається додаток у родовому відмінку. «На щастя Варчука завідувач земвідділу ще не повернувся з роз'їздів, і Гуркало, вибравши зручну часинку, з незалежним виглядом зайшов до Кульницького…» (М. Стельмах.) «Пошлемо, пошлемо, — заспокоїв Чабаниху завідувач пошти». (О. Гончар.)
Завідуючий, завідуюча вимагають після себе додатка в орудному відмінку. «Ранком другого дня завідуючий складом зшив нові брезентові мішки, в яких тільки й дозволяється возити хутро, і заходився укладати подарунки». (І. Багмут.) «Завідуюча готелем, власне, хатою для приїжджих, рожевощока молодиця докладно розповіла Сагайдакові, як дістатися до правління». (С. Добровольський.)
Проте нерідко мовці забувають про цю граматичну закономірність і порушують керування. Вони або вживають слово завідувач з орудним відмінком, наприклад: «В кабінет, як вихор, влетіла тітка Явдоха, завідувачка тваринним двором» (О. Копиленко.), або, навпаки, вживають слово завідуючий з родовим, наприклад: «Левко працював завідуючим обліку, а Михайло секретарював у сільраді». (В. Вільний.) Обидва варіанти є порушенням норми.

Загальний, спільний. Слово загальний вживається в кількох значеннях. Передусім це «такий, що охоплює, стосується всіх». Наприклад: загальні збори, загальна увага, загальний страйк, загальне роззброєння. «Дозвольте закінчити листа словами старого коваля Серго, які він виголосив сьогодні на загальних зборах». « …Тепер ми посувалися на північ. І на наше щастя погода вирішила перемінитися. Десь піднісся вгору туман, і свіжий низький бриз забив у паруси. Загальна радість наче ще підбадьорила вітрову силу». «Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю. Лев відвертає голову і, як побитий пес, відходить під загальні оплески». (З творів Ю. Яновського.) «Настої споришу підвищують загальний тонус організму». (З журналу.) «Юрій Юрійович розумів, що такий огляд газет може дати учням і загальний розвиток». (О. Донченко.) «Та зажити мирним життям так і не довелося Йосифові Завадці. У дев'ятсот чотирнадцятому році його покликали на війну в перший же день загальної мобілізації». (Ірина Вільде.)
Загальний також означає «основний, головний, без деталей», «без спеціалізації». Наприклад: загальний огляд країн світу, загальний виклад, загальний висновок, загальне враження, загальна фонетика. «Роман, який за час перебування на чужій території з дивною кмітливістю навчився ловити загальний зміст чужих мов і жестів, зрозумів з мови старого, що й тут колись була революція, і предок цього дідугана був офіцером революції і загинув у бою з військами царя Міклоша». (О. Гончар.) «З медичних наук шкільна гігієна органічно пов'язана із загальною і соціальною гігієною і харчовою гігієною, а також із загальною патологією (патологічною фізіологією), педіатрією, епідеміологією, мікробіологією та ін.». (З журналу.)
Спільний означає «властивий не одному» (інколи навіть — усьому загалові, наприклад: «Боротьба за мир — спільна справа всіх»); «належний кільком або багатьом»; «такий, яким користуються двоє або більше осіб». Наприклад: спільні інтереси, спільна праця, спільна квартира. «Тут так приємно дістати листа з рідного краю, а особливо од людини, з якою зв'язують тебе спільні інтереси і симпатія». (М. Коцюбинський.) «Тісні контакти вченого і інженера-виробничника, спільна робота інституту з заводом дають змогу краще використати великі виробничі можливості підприємства». (З журналу.) «Пірамідою називається многогранник, в якого одна грань, що називається основою, є многокутник, а всі інші грані, що називаються бічними, — трикутники, які мають спільну вершину». (З підручника.) «— А навіщо той тин здався? Адже ж у нас двір коло хати спільний, хоч на йому й стоїть і твоя й моя повітка та загорода, — сказав Лаврін». (І. Нечуй-Левицький.)
Отже, загальний виражає значення «такий, що охоплює, стосується всіх» або «основний, головний, без деталей»; спільний — «один для двох або багатьох».

Загальноприйнятий, загальноприйнятний. Загальноприйнятий — «визнаний усіма», «узвичаєний». «…Питання про завдання і метод літературної критики далеко не такі ясні і загальноприйняті, як би того випадало надіятись». (І. Франко.) «Дозволю собі побіжно висловити думку, яка трохи розходиться з загальноприйнятою». (М. Рильський.) «Часто сценаристам закидають, що їх сценарії довгі і не вкладаються в загальноприйнятий метраж фільму — 2500 — 2800 метрів». (О. Довженко.)
Загальноприйнятний — «такий, що його всі можуть визнати, прийняти». «Нова пропозиція виявилася загальноприйнятою». В усному мовленні інколи роблять помилку: не розрізняють слова загальноприйнятий і загальноприйнятний вживаючи друге замість першого.

Загрожувати, погрожувати. Дехто автоматично вживає перше або друге слово, вважаючи їх варіантами. Хоч вони близькі морфологічно — відрізняються тільки префіксами, — проте мають змістові відмінності.
Загрожувати означає «становити небезпеку», «створювати небезпеку». Наприклад: «Порушення правил експлуатації машин загрожує аварією». «Несвоєчасне внесення абонементної плати загрожує відключенням телефону». «Невитривалим організмам у цьому кліматі загрожує загибель». «Тепер нам загрожувала нова небезпека».
Погрожувати означає «нахвалятися зробити щось неприємне», «залякувати», зокрема «робити характерний жест кулаком або пальцем на попередження про здійснення погрози». «Римський імператор боявся посилення Росії і погрожував Богданові Хмельницькому походом на Україну всіх сил європейських католиків, нахвалявся винищити народ, який не хоче прийняти римське віросповідання». (О. Довженко.) «Ми летіли, аж дух захоплювало, а за нами наздогін з свистом, реготом і зойками гнались парубки, погрожуючи кулаками…» (М. Коцюбинський.) «Учителька розсердилась, почервоніла. Суворо наказала не пустувати в класі, погрожуючи вигнати зі школи». (С. Васильченко.) «Не раз, проходячи мимо, Данько погрожував йому кулаком, та все не міг здійснити своєї погрози». (О. Гончар.)
Проте деякі мовці, та й автори літературних творів, часом не надають значення відмінностям у семантиці цих двох слів і тим самим припускаються стилістичної помилки. Наприклад: « …Із урвища звисав велетенський камінь, обмитий вітрами, він уже надколовся зверху і погрожував загородити вузький прохід». «Це були не оплески, а грім, що погрожував зруйнувати клуб». «О к с а н а: Прийшов загрожувать мені?». «Староста вмовляв Михайла Барабаша, загрожував йому, підкупав його родичів, навіть родину…»
У перших двох прикладах слід було вжити дієслово загрожувати, в останніх — погрожувати.
«Гнила осінь погрожувала (треба: загрожувала) засмоктати вози і гармати в грузьких… болотах». «Часто, посварившись з братом, дівчинка загрожувала (треба: погрожувала), що розповість батькам про його пустощі й витівки».

Зазнавати. Найчастіше вживається з іменниками поразка, крах, лихо, горе, нещастя в значенні «пізнавати на власному досвіді, переживати щось, стикатися з чимось» (зазнавати поразки, краху, лиха, горя, нещастя). Наприклад:

А безрідній сиротині —
що калині при долині,
між чужих людей зростать —
тільки лиха зазнавать,
(Н. Забіла.)

«— Дочко моя, сядь у вишневому садочку та вишивай рушники. Нехай я одна зазнаю горя. Коли б хоч ти була щасливіша од мене». (І. Нечуй-Левицький.) «Всі ці дні, що він [капітан] уже вдома, мати тільки ним і живе, ласка її невичерпна, але іноді йому здається, що й рідній матері він був дорожчий отой — морський, буряний, той, що долав урагани, зазнавав небезпек, викликав тривогу за себе, а не цей безкрилий, тихий, домашній…» (О. Гончар.)
Вживаючись здебільшого з абстрактними іменниками негативного плану, дієслово зазнавати інколи може поєднуватися і з іменниками, що мають позитивне значення (радість, щастя та ін.). «Серце зраділо й заграло. Вже давно Єремія не зазнавав такої радості, такого спокою, який тепер злинув на його несподівано, неначе з рожевого неба, з цвіту троянд та з подиху весни». (І. Нечуй-Левицький.) «Але ж веде [мотоцикла] — такого водія пошукати! Вперше зазнає Тоня такої швидкості, такої бурхливої їзди з перешкодами…» (О. Гончар.)
Крім зазнавати, з абстрактними іменниками синонімічного ряду лихо, горе, нещастя, біда може виступати дієслово спіткати, наприклад: «Жінка зазнала горя» — «Жінку спіткало горе». «Далі уже і робота хатня, легше б було, та мене лихо спіткало». (Панас Мирний.)
Поширена стилістична помилка полягає в тому, що в усному мовленні нерідко замість зазнавати з іменниками поразка, лихо та іншими такого плану вживають слово терпіти.
У значенні «стійко, без нарікань зносити фізичні або моральні страждання», «витримувати» слово терпіти цілком закономірно широко вживають і в усному, і в писемному мовленні.

Отак-то я тепер терплю
Та смерть із степу виглядаю.
А за що, їй-богу, не знаю!
(Т. Шевченко.)

«Боліла рана страшенно, але хворий терпів мовчки, нікому не скаржився».
У слів терпіти і зазнавати є й граматичні відмінності. Перше з них може вживатися з додатком у знахідному відмінку (терпіти біль) або без нього; друге — тільки з додатком у родовому відмінку (зазнавати — ч о г о?).
Отже, в сучасній українській літературній мові в словосполученні з іменниками поразка, крах, лихо, горе, нещастя вживати дієслово терпіти не варто.

Закидати. Синонім слів докоряти, дорікати. На відміну від них закидати всі, не вагаючись, вживають тільки з додатком у давальному відмінку: закидати — кому? (що?). «[З а х а р]: — …Ти [боярин] закидаєш мені, що я не знаю того, що діється навколо нас». (І. Франко.) Закидає мені критика і те, що маю вузьке коло спостережень і тому тематика моя вузька і герої «сіренькі»: учитель, школяр, селяни…» (С. Васильченко.) «…У передвоєнний рік дехто з товаришів по інституту закидав йому [Нерчину] надмірну мрійність». (Н. Рибак.)
Див. ще докоряти, дорікати.

Закінчення. У літературній мові, коли йдеться про кінцеву частину чогось, вживають слово закінчення. «На закінчення концерту артисти виконали дует з опери Георгія Майбороди «Ярослав Мудрий». «На закінчення директор школи розповів про план проведення виховної роботи». У таких випадках інколи вживають штучне слово заключення. Якщо мають на увазі висновок, підсумок якоїсь наукової праці, доповіді, слід говорити про висновки. Слово закінчення (епілог) виступає тоді, коли мова йде про останню частину художнього твору.

Заключний. Це слово в українській мові здебільшого вживають із словами концерт, тур і т. д. «Відбувся заключний концерт огляду художньої самодіяльності». «На вересень призначене проведення заключного туру волейбольних змагань». «Розв'язка настає в заключній картині, де всі сюжетні лінії набувають логічного завершення». (З підручника.) Поряд із словом прикінцевий його вживають на позначення виступу доповідача після дебатів з узагальненням, підсумуванням. «З особливою увагою учасники наради вислухали заключне (прикінцеве) слово доповідача». «В прикінцевих рядках вірша «І виріс я на чужині» Т. Шевченко висловлює своє переконання, що радісне, щасливе життя трудящі здобудуть лише тоді, коли не залишиться й «сліду панського в Украйні». (З підручника.)
«Створити штучно дешевий, добротний і смачний білок — …це разом з тим дійти прикінцевої межі в людській творчості, осягнути одну з тих граней, де кінчаються можливості людського розуму взагалі, бо й сама природа, в якій розум становить тільки манісіньку частку, чогось складнішого за білок не створила». (В. Підмогильний.) Заключний у сполученні зі словом баланс вживається як спеціальний термін у бухгалтерії. Коли йдеться про якесь підсумовування, краще вжити слово підсумковий: «В останній декаді травня відбулися підсумкові заняття».

Зал, зала. Слова запозичені. Слово зал утворене від німецького der Saal (чоловічий рід), а зала — від французького la salle (жіночий рід). Наприклад: «Я сидів у читальному залі коло відчиненого вікна і, замість того, щоб готуватися до практичного заняття з діалектології, блукав поглядом по верхівках ялин, що росли в інститутському дворі». (Є. Гуцало.) «З трьох дверей, що йшли — одна просто до зали, ліва в кімнату його учня — Васі, права в Лідину, нісся регіт, галас, розмова…» (В. Винниченко.) «— Платоне, а йди сюди! — покликала красуня пана, що йшов поважно залою. — Мій чоловік». (В. Шевчук.) «Функціональним та композиційним центром палаців урочистих подій є обрядова зала, інтер'єр якої співзвучний змістові обрядових дій». (З журналу.)
Отже, наявність двох форм — чоловічого і жіночого роду — можна пояснити впливом мови-джерела, з якої слово запозичене.
У сучасній українській мові варіант чоловічого роду (зал) вживають частіше, ніж жіночого (зала).

Заперечувати. В українській мові це дієслово має кілька значень. Одне з них — «говорити проти, заявляти про свою незгоду». «К а с ь я н о в: З комісією покінчено, одержав призначення на пост начальника штабу армії, обрав армію Швиденка. Не заперечуєте? В а т у т і н: З радістю, з радістю приймаємо вас у нашу бойову сім'ю». (Л. Дмитерко.) «Раптом я взяв Сева за руку і підвів його до світла. Він не заперечував, здивовано і запитливо поглядаючи на мене». (Ю. Яновський.) «Виписуючи Шевченка з лікарні, Александрійський наказав фельдшерові ще кілька днів звільняти Шевченка від строю. Начальство не заперечувало». (З. Тулуб.)
У цьому значенні слово заперечувати часто виступає з додатком у давальному відмінку (відповідає на питання к о м у? ч о м у?), наприклад: « …Вона … добре знала, що в такі хвилини йому не можна ні заперечувати, ні потакати». (Григорій Тютюнник.) Заперечувати може виступати з прийменником проти — з додатком у родовому відмінку та з підрядним реченням, наприклад: «Данило не заперечував проти того, щоб Іванко став ковачем в оселищі». (А. Хижняк.)
У значенні «заявляти про свою незгоду» заперечувати може вживатися в реченні й без додатка та підрядного речення, і без прийменника проти. Але це буває тільки тоді, коли відповідні змістові зв'язки встановлюються з контексту. «У мене … є пропозиція зробити перерву. Зважаючи на деякі обставини. Хоч би хвилин на п'ять. Дехто став заперечувати. Але курці охоче підтримали…» (А. Головко.)
Ще одне значення — «відкидати існування, необхідність, обов'язковість чогось»; «заявляти про неправильність чогось, спростовувати якийсь факт». «— Еге ж, бездарність не є суспільним надбанням, — ущипливо докинув Донат. — Я лише заперечую саму постановку цього питання, що, мовляв, не всі можуть стати видатними». (Є. Гуцало.)
У цьому значенні заперечувати звичайно вимагає після себе додатка в знахідному відмінку. «Дані наших психологів заперечують концепцію алогічності мислення дітей раннього і дошкільного віку». (З журналу.)
Проте коли є заперечна частка не, дієслово заперечувати керує родовим відмінком. «Я не заперечую його сили, — зауважив Юрій Юрійович, — сам на колектив завжди спираюся в роботі». (О. Донченко.) «Я не міг заперечувати таланту й оригінальності його задуму». (К. Станіславський.)
Формально воно може вживатися й без додатка: «Не заперечую, ця повість справила на мене велике враження». «Твій батя після цього ще більше виростає в моїх очах, — зауважує Віталій, гортаючи край столу якийсь журнал. — Не заперечую: мудрого маю наставника, але в тім-то й річ, що я хочу жити взагалі без наставників, — поколихується Гриня разом із стільцем». (О. Гончар.)
Треба чітко розрізняти два основні значення слова заперечувати, бо плутання їх часом може призвести до абсурдних тверджень. Порівн. приклад з журналу: « …Не можна заперечувати проти того, що між роботою обчислювальних машин і деякими функціями мислення людини існує формальна аналогія». У наведеному прикладі не треба було вживати прийменника проти, бо він надає слову заперечувати значення «виступати проти», а із змісту речення випливає інше — «не визнавати»; адже йдеться про об'єктивну реальність, на яку людина не може впливати, і, тільки усвідомлюючи цю аналогію між роботою обчислювальних машин і деякими функціями людського мислення, можна визнавати чи не визнавати їхню подібність.
Деякі мовці вважають, що заперечувати не варто сполучати зі словом проти, бо в цьому дієслові вже закладене значення «виступати проти». Мабуть, тут є певний сенс, і часом варто робити синонімічні заміни, щоб уникати такого «сусідства», проте висувати цю вимогу як категоричну не можна: треба зважати на контекст і на зумовлені ним стилістичні можливості.
Отже, заперечувати — «не визнавати» — додаток у знахідному відмінку без прийменника (заперечувати — щ о?); заперечувати — «виступати проти» — додаток або у давальному відмінку без прийменника (заперечувати — к о м у? ч о м у?), або у родовому з прийменником проти (заперечувати проти к о г о? ч о г о?).

Запитання, питання. Запитання — це словесне звернення, яке потребує відповіді. «— Надалі вказівки будеш одержувати через зв'язківця. Він тебе знайде.
— Гаразд.
— Ще маєш запитання?
— Ні, все ясно».
«Від тих довгих вій аж наче легка тінь лягла Шурі попід очима. Вона ще говорила з бійцями і сміялась до них, але Черниш не чув її слів, та, мабуть, і вона сама їх не чула. Бо очі її вже линули, тяглись до нього, повні бурхливих запитань, і радісних побоювань, і соромливих тривог». «І всі звертаються до Хоми з однаковим запитанням:
— З переправи? Переправа готова?» (З творів О. Гончара.) «— Але перед цим дозвольте кілька запитань, — сказав один інспектор». (О. Довженко.) «Конюх, якого він обов'язково застане сплячим у своїй комірчині, на запитання, чого коні й досі не годовані і не напоєні, запевнятиме, що «давав три рази і напував, хоч і сторожа запитайте». (Григорій Тютюнник.)
Запитанням може називатися і звернення, яке не потребує відповіді. Це так зване риторичне запитання — прийом красномовства, художній засіб образної мови.
Кореспонденція на пошту надходить «до вимоги» її певною особою, або до запитання. «Г о л о с з-з а д в е р е й (сумно): …Анатолій навіть не відповів на телеграму.
Ж у р а: А хіба він знає, де ти живеш? Ти ж тільки недавно у мене.
Г о л о с: Я ж писала до запитання». (І. Кочерга.)
Слово питання здебільшого вживають, коли йдеться про якусь проблему, справу, що потребує розв'язання або вивчення. «Довго билася наука над питанням, як же зробити рослини міцнішими, щоб не вимерзали, багатші на плоди стали, як схрестити їх?» (О. Довженко.) «— Для чого ти сам небо коптиш?
— О, це питання складне, над ним я саме роздумую в ці дні». (О. Гончар.)
У граматичній термінології вживають слово питання, а не запитання. Наприклад, питання, на які відповідають відмінки, члени речення. Так само знак питання (?), а не знак запитання, питальне речення, а не запитальне.
Проте і в усному мовленні, і в художній літературі часом у значенні «словесне звернення, яке потребує відповіді», вживають слово питання, а не запитання (це, очевидно, пов'язано з тим, що дієслова питати і запитувати семантично паралельні). Порівн.: «— Все'дно будемо битися до смерті! — на обличчі Григорія така рішучість, що Левко криво посміхається і з розгону бере крутий вигін до хутора пана Варави. — Інакше нема куди! Пан чи пропав! — відповідає на німе питання Григорія». (М. Стельмах.)

Пригадую: з фронту приїхав
Солдат рядовий Пилип.
Таке собі просте лихо —
На ліве око осліп.
Якийсь там, казали, промінь
Чи газ, — учитель казав.
Пилип не любив тих споминів
І на питання мовчав.
(М. Рильський.)

Таким чином, коли мова йде про якусь проблему, що потребує розв'язання чи дослідження (а також у граматиці), вживають слово питання; коли йдеться про звернення, що потребує відповіді, пояснення, краще надавати перевагу слову запитання.

Запобігати. У значенні «попереджати» вимагає після себе давального відмінка: запобігати аваріям, запобігати помилкам. «Невже до цього ніхто ще не дійшов розумом? Мабуть, що ні, бо не запобігають лихові…» (М. Коцюбинський.) «Тепер розроблено ряд систем димо- і газовловлювачів, які збирають продукти неповного згоряння і тим самим не тільки запобігають забрудненню повітря, а й нагромаджують цінні продукти (сажу та ін.) для дальшого їх використання». (З журналу.) «Рано навесні за 1—2 дні шлейфами і легкими боронами розпушуємо верхній шар ґрунту на глибину 3 — 4 сантиметри, що запобігає висиханню нижчих шарів». (З газети.) «Знайомі лестили і запобігали кожному бажанню [Юлі], батьки молилися, як святій мадонні…» (Григорій Тютюнник.)
Дієслово попереджати, що вживається в такому ж значенні, відповідає на питання щ о? (попереджати аварію, попереджати помилку). «Розумне поєднання праці з активним відпочинком на основі гігієнічних вимог попереджує виникнення втомлюваності». (З журналу.)
Неправильно після запобігати ставити питання ч о г о? Проте вживається фразеологічне словосполучення запобігати ласки, що означає «шукати прихильності».

А н т е й:
Того не сподівайся,
Щоб я пішов на оргію з тобою!
Запобігай вже сам вельможних ласки,
А я лишусь «без хліба і без слави»,
Як ти казав, та, може, не без честі.
(Леся Українка.)

«П е т р о: Нічого, Галю, по чужих людях тинятись та їх ласки запобігати». (Панас Мирний.) «А Юрко все запобігав ласки в батька та матері та підлабузнювавсь до них». (І. Нечуй-Левицький.)
У значенні «підлещуватися» слово запобігати вживають ще у словосполученні з прийменником перед та іменником або займенником (запобігати — п е р е д к и м?). «Сучасники письменника [Панаса Мирного] у своїх спогадах розповідають, що Панас Рудченко ніколи не запобігав перед начальством, чуло ставився до підлеглих йому по службі людей». (З журналу.) «Його [Башкуєва] боялись, перед ним запобігали, з ним шукали знайомства, його ж і кляли, як останнього песиголовця». (С. Добровольський.)
Отже, запобігати аваріям, помилкам; попереджати аварії, помилки.

Заступник, замісник. Заступник в одному із своїх значень — офіційна назва посади другої особи в установі, організації та ін. Заступник начальника, керівника здебільшого постійно відає певними питаннями, ділянками роботи, має визначене коло обов'язків. Він працює одночасно з тим, кого заступає в разі його відсутності. «Б е р е ж н и й (випив нарзану): В наказі по інституту я висловив свою думку про шкідливість апаратного царства. Але мої заступники не зуміли виконати моїх категоричних директив». (І. Микитенко.) «Заступник редактора звичним рухом змахує з чола на перенісся окуляри і повертається до секретаря». (П. Колесник.) «Збори одностайно обрали Василя Отрошу заступником голови правління». (Олекса Десняк.)
Замісник — людина, що з якихось причин тимчасово виконує чиїсь обов'язки (замість когось). Наприклад: «Учитель захворів на початку навчального року, і з учнями два місяці працював його замісник».
Часто замість заступник неправильно вживають слово замісник. Сучасні словники, на жаль, не розрізняють цих понять. Так, в одному з них наводяться приклади: «Комісаром у тебе буде Яременко, замісником по розвідці — Новиков». Тут мало бути слово заступник, бо йдеться про офіційну назву посади.

Захід. Одне із значень — «дія, спрямована на реалізацію чогось, на здійснення якоїсь мети». «Всіх належних заходів було вжито. Палуба й надбудови були ретельно промиті. Однак батьківщина за них була вже в тривозі. Негайно вернутись в найближчий вітчизняний порт! — такий одержали по радіо наказ». (О. Гончар.) «Артем став докладно розповідати, яких уже заходів вжито». (А. Головко.) «Тепер же вважаю небезінтересним повідати лише, що наш тактичний захід дав блискучі у воєнному розумінні наслідки». (Іван Ле.) «Здійснення цих заходів сприятиме підвищенню родючості ґрунтів». (З журналу.)
Інколи замість слова захід у цьому значенні неправильно вживають штучне слово міроприємство. Наприклад: «Батьківський комітет у цьому році здійснив ряд корисних міроприємство (треба: заходів).

Збиткуватися. Часто це дієслово неправильно вживають з додатком у родовому відмінку з прийменником з («збиткуватися з хлопця») замість додатка в орудному відмінку з прийменником над (збиткуватися над хлопцем). «Ще мало ти на світі пожив, щоб збиткуватись над господарями». (М. Стельмах.)

«3-й в а р т о в и й (від храму):
Не стало Гектора, не стало й глузду.
О, той не марнував би часу нам,
не збиткувався б над підвладним людом, —
сам був герой, та й іншим ціну знав…»
(Леся Українка.)

Очевидно, неправильно вживається дієслово збиткуватися під впливом його синонімів — знущатися, глумитися, глузувати, які в літературній мові здебільшого виступають з додатком у родовому відмінку з прийменником з (знущатися, глумитися, глузувати — з к о г о?).

Збігатися. Крім прямого значення, це дієслово вживається і в переносному — «бути спільним, тотожним», «відбуватися одночасно з чимось». «Наші погляди збігаються». «Час їхньої відпустки збігається». «Знали піхотинці, що не ходити їм по цьому шосе, знали й мінометники, що не мчати їм по цій дзвінкій дорозі на конях, бо вона, лігши з півночі на південь, не збігалася з напрямом наступу, а її ж не переведеш, як стрілку на годиннику». (О. Гончар.) «Малишко завжди намагався, щоб створений ним світ у всіх деталях збігався з реальним світом». (З журналу.) «Яків ловить себе на тому, що його думки про економію збігаються з думками старшого брата». (М. Стельмах.)
Інколи замість збігатися невиправдано вживають співпадати («Наші думки співпадають»). Але слово співпадати не фіксує в своєму реєстрі жоден сучасний словник української мови.

Збіднити, збідніти. Збіднити — зробити бідним. «З болем я думаю про те, як ми збіднили свої фільми, коли почали уникати в кіно напливу роздумів і спогадів, уникати красивої натури та ефектного освітлення». (О. Довженко.)
Інколи в усному мовленні й на письмі це слово плутають із збідніти.
Збідніти — стати бідним. «Ви ж тим не збіднієте…» (І. Нечуй-Левицький.) «Тягались вони, тягались, вимотували з них грошенята, вимотували. Дійшло до того, що як Василь збіднів, так і Онисько знищів». (Панас Мирний.) «Не збідніли б од того…» (М. Коцюбинський.) «Рід Тобілевичів належав колись до багатих і знатних фамілій польської шляхти, але ще десь у другій половині XVIII ст. несподівано збіднів». (Л. Стеценко.)

Збірка, збірник, зібрання. Ці слова часто не розрізняють за значенням, тим часом кожне з них має свої смислові відтінки.
Збірка — це однотомне або кількатомне видання творів одного автора. Наприклад: збірка віршів Сосюри, збірка оповідань молодого прозаїка і т. ін. «Перша книга Тичини — збірка віршів «Сонячні кларнети» — вийшла в 1918 р.» «Гребінка своєю збіркою блискуче підтвердив прогресивну думку про життєвість і необхідність введення в літературу живої української народної мови». «Свою збірку поезій Ю. Яновський назвав «Прекрасна УТ». УТ — це Україна трудящих». « …1939 р. видано повну збірку творів Шевченка у п'яти томах». (З журналів.)
Збірник найчастіше вживають, коли мова йде про книжку, в якій зібрано художні твори або наукові статті кількох або багатьох авторів, тексти певного призначення, різні матеріали, документи. Наприклад: філологічний збірник, збірник диктантів.
Зібрання означає сукупність творів якогось автора, багатотомне видання творів певного автора (слово зібрання в інших значеннях не розглядаємо).
Багатотомне видання творів одного автора можна назвати і зібранням і збіркою (наприклад: «П'ятдесятитомне зібрання творів І. Франка» і «П'ятдесятитомна збірка творів І. Франка»), але про однотомне видання творів одного автора кажуть, що це збірка, а не зібрання.
Отже, збірка найчастіше вживається, коли в книжці зібрані твори одного автора, збірник — коли різні документальні матеріали або твори різних авторів; зібрання — багатотомне видання творів одного автора.

Звертати увагу. «На когось або щось»; «чиюсь на когось або щось». «Він був певний, що на нього ніхто не звертає уваги, а проте грав роль». (М. Коцюбинський.) «На старого графа ніхто не звертав уваги». (О. Гончар.) «Лектор звернув увагу присутніх на закономірність явища». «Ти вчиш його найлегше хліба добути, а я звертаю людську увагу на страшні картини нужди та горя, буджу жаль у серці…» (Панас Мирний.)
Словосполучення звертати на себе увагу (здебільшого із заперечною часткою не) вживається в усному мовленні, коли йдеться про ставлення людини до себе. Наприклад: «Мати не звертає на себе (не приділяє собі) ніякої уваги, всі турботи її — про дітей».
Коли мова йде про те, що якась людина, предмет, явище викликали інтерес, заволоділи чиєюсь увагою внаслідок свого вигляду або дій, краще говорити, що вони привертають (див. нижче), притягують увагу (до себе), а не звертають на себе увагу (присутніх, слухачів, глядачів і т. ін.).
В усному мовленні трапляється ще одна стилістична неточність у вживанні словосполучення звертати увагу: між його компонентами інколи вставляють присвійний займенник свій у знахідному відмінку однини жіночого роду: «Хлопець звернув свою увагу на коротке повідомлення в газеті». Така трансформація цього ідіоматичного звороту не правомірна.

Здатний, здібний. Здатний — це «спроможний», «такий, що має змогу, силу, певні дані щось зробити». Це слово вживають з інфінітивом:
а) коли йдеться про можливості, властиві живому організмові в і д п р и р о д и: «Деякі представники тваринного світу здатні не тільки сприймати ультразвукові коливання, а й утворювати їх». (З журналу.);
б) коли мова йде про п о т е н ц і а л ь н і фізичні можливості когось або чогось: «Але з усього було видно, що вона справді вже не здатна ступити й кроку». (О. Гуреїв.) «Виготовлений на заводі циліндр здатний витримати величезний тиск повітря». (З газети.);
в) коли треба передати думку про наявність чи відсутність у людини м о р а л ь н о ї сили щось зробити:

М а р т і а н:
з таких бувають мучениці, брате.
(Леся Українка.)

Вона [весна] — в душі, що рветься у дорогу,
У пісні, що не здатна вже мовчать;
Вона — в очах, що чорно і волого
Під білою хустиною блищать.
(М. Рильський.);

г) коли мова йде про можливість м о р а л ь н о г о в п л и в у когось чи чогось на когось або щось: «Тільки мати здатна була заспокоїти хворого, коли в нього починався приступ». «І може тільки ця бурхлива маршова ніч здатна була викликати Брянського на одвертість». (О. Гончар.)
М о р а л ь н у п і д г о т о в л е н і с т ь (чи непідготовленість) до чогось виражає слово здатний у сполученні з додатком у знахідному відмінку з прийменником на (здатний — н а щ о?): «Перед ними був зовсім новий Шевченко. …Перед ними був грізний викривач, який вражає словом жалюгідних у своєму мавпуванні усього чужоземного провінціальних панків і ліберальних на словах самодурів, здатних на будь-який злочин, на тупий і дикий деспотизм». (З. Тулуб.) «Звичайно, я не раджу тобі бути поганим воїном або ховатися за чужі спини. Я знаю, що ти на це не здатний, і, може, саме за це найбільше тебе люблю». (О. Гончар.)
Слово здатний може мати значення, близьке до «здібний», коли вживається в ролі присудка, що керує додатком у родовому відмінку з прийменником до (здатний — д о ч о г о?). «Моя мати була дуже здатною до всякої науки, та, на жаль, не було кому її вчити». (В. Самійленко.) «Перед чужими тільки й чуєш про Василя, який він розумний та до всього здатний». (Панас Мирний.)
Застарілим є вживання слова здатний у значенні «здібний», «обдарований» без додатка (в ролі означення: здатна дитина); словники у своїх рекомендаціях це допускають з позначкою «рідко».
Здібний означає «обдарований, такий, що має здібності»: здібний математик, шахіст, музикант, здібна (обдарована) дитина. «Багато здібних підмайстрів, гідних стати першорядними майстрами, тікало на Січ від визисків і знущань цеху». (З. Тулуб.) «І взагалі Семен Ларивонович — ентузіаст механізації, а Мишуня вважався за його здібного й наполегливого учня». (Ю. Яновський.) «Брянського він вважав дуже здібним офіцером, але сухим і до деякої міри педантом». (О. Гончар.)
Слово здібний у властивому йому нині значенні вживалося й раніше. «Професор уже готов був узнати його дуже пильним і здібним хлопаком і, хотячи ще ліпше переконатися про се, переставив букви». (І. Франко.) «Мартович був надзвичайно здібний, і дома ніколи не вчився». (В. Стефаник.)
Проте поряд з цим у літературі натрапляємо на непоодинокі випадки вживання в значенні «обдарований» слова здатний. «А знахар той, славили, такий був здатний, що всяку хворобу здіймав з недужого, як паутину з стіни». (Марко Вовчок.) «Пішла добра чутка про економа Серединського по всій околиці, як про хазяйновиту й здатну людину». (І. Нечуй-Левицький.) «Проте незвичайно здатна дитина навчилась у сільській школі читати й писати по-українському, по-польському і по-німецькому». (М. Коцюбинський.)
У наш час вживання слова здатний у значенні «такий, що має здібності» сприймається як порушення норми.

Зіставляти. Порівнюючи щось з чимсь, розглядати, обговорювати це в якомусь спільному аспекті (зіставляти дані перепису населення, зіставляти погляди вчених). «Для запису діалектного матеріалу з синтаксису доводиться особливо пильно спостерігати в говірці місцеві особливості, часто їх перевіряти й зіставляти». (Ф. Жилко.) «…Зіставляючи між собою твори письменників, що творять на багатьох десятках мов, ми вловлюємо в них якісь спільні тенденції у формах, у стилі». (Л. Новиченко.)
Часто замість зіставляти невиправдано вживають співставляти — слово, не властиве українській мові.

Змістовий, змістовний. Змістовий — пов'язаний зі змістом. «Переказуючи твір, учень припустився змістової неточності». «Але коли йде мова про переклади, то ми вимагаємо точності — змістової й формальної — і вірності — тільки не рабської». (М. Рильський.)
Інколи слово змістовий плутають із змістовний — словом, що має інше значення.
Змістовний — багатий змістом, з великим внутрішнім змістом. «Доповідь учительки про методи піднесення активності учнів на уроках української літератури була надзвичайно змістовною». (З газети.) «Змістовні, сюжетні його [Довженкові] полотна наче мерехтять фарбами». (Ю. Яновський.)

Знущатися. Звичайно це дієслово вимагає після себе додатка в родовому відмінку з прийменником з (знущатися — з к о г о?). «Всі мене зобіжають, знущаються з мене». (І. Нечуй-Левицький.)

Жорстоко з нас загарбники знущалися —
так вдар по них, щоб більш і не пручалися!
(П. Тичина.)

Проте іноді в художній літературі слово знущатися вживають з додатком в орудному відмінку і прийменником над (порівн. у Т. Шевченка: «Кати знущаються над нами, а правда наша п'яна спить»).

…Поховай десь тіло
се стражденне, щоб над ним злий ворог
не знущався.
(Леся Українка.)

Вони знущалися над ним:
кололи, били, — та нічого
їм не сказав юнак.
(П. Тичина.)

Зрошувальний, зрошуваний. Зрошувальний — «такий, що здійснює зрошування» (зрошувальні роботи); «призначений для зрошування» (зрошувальний канал). «Бачив [Кардаш] зарослі лісом яри, верби, схилені над ставками, зрошувальні канали». (С. Журахович.) «Вона раділа, як дитя, кожній звістці про нові зрошувальні системи». (О. Донченко.) «Вода з безперервним шумом обвалювалась униз між кущі, звідки брали початок зрошувальні канави». (О. Гончар.) «Вода буде надходити в тимчасову зрошувальну сітку для поливу сільськогосподарських рослин». (З журналу.)
Зрошуваний — той, що його зрошують (зрошувані землі). «На зрошуваних землях буде створено сталу кормову базу, що забезпечить круте піднесення тваринництва». «Рік у рік зростають зрошувані площі в Україні». (З журналу.)
Часом зрошуваний і зрошувальний плутають, наприклад: «Найближчим часом значно розширяться площі зрошувальних (треба: зрошуваних) земель». (З журналу.) «Через кілька днів я відвідав Кам'янсько-Дніпровське дослідне зрошувальне (треба: зрошуване) поле».

Зумовлювати. «Бути причиною чогось», «створювати умови для виникнення чогось». «Глибокі теоретичні знання зумовили успіх ученого в розробці досліджуваної проблеми». «Ці особливості розвитку хребта дитини і підлітка зумовлюють його легку піддатливість і можливе викривлення при неправильних положеннях тіла та довготривалих напруженнях, особливо однобічних». (З журналу.) «За своїм ідейно-тематичним змістом науково-фантастична література надзвичайно багата й різноманітна. Різноманітність тематики зумовлює і різноманітність художніх засобів». (З журналу.) «Долю книги зумовлюють однаковою мірою і якості книги, і якості читача — його вдача, інтереси й смаки». (Ю. Смолич.)
Замість зумовлювати дуже часто без достатніх підстав вживають слово обумовлювати (див. нижче). Наприклад: «Досягнення біології сприяють розвитку сільського господарства, харчової промисловості, обумовлюють прогрес медицини». (З газети.)
У цьому прикладі слід було вжити слово зумовлювати, а не обумовлювати.

Зупинятися, спинятися. Це синоніми, які в граматичному плані відрізняються префіксами і вживаються, щоб передати факт припинення руху. «Татарське зілля витика поруч з води ясно-зелені, гострі мечі. Я спиняюсь, кладу весло і дивлюся». (М. Коцюбинський.) «Вони [робітники] зупинялися, оберталися до молодого хлопця і дружніми усмішками бадьорили його, заохочували на спів». (Іван Ле.) «Раптом він спиняється під зеленими деревами…» (О. Гончар.) «З грюкотом промчав паровоз і, гальмуючи, почали зупинятись вагони». (М. Трублаїні.)
І зупинятися, і спинятися вживають, коли йдеться про розташування або (по приїзді) тимчасове оселення десь. « …Шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам… Може, вони повідають про те, як на них зупинялися постоєм козаки, варили саламату, а кобза дзвеніла у тихе надвечір'я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем…» (Григорій Тютюнник.) «Партизани швидко навчились будувати собі житла. Спинявся на новому місці загін, — і за день-два виростало справжнє селище». (Ю. Збанацький.)
Часом спинятися і зупинятися вживають в одному реченні паралельно, щоб уникнути збігу однакових слів, — із стилістичною метою. Наприклад, у М. Стельмаха: «Пливе обабіч шляху жовта і червона пшениця і аж на горбку зупиняється біля озерця рожевого маку. Тільки спогади-думи не спиняються, входячи в минувшину, як дітвора у високі жита»; в О. Довженка: «Зупинившись там, де звичайно спиняються оперні співаки, Боженко відкашлявся і, надавши своєму голосу й обличчю яайніжнішого виразу, почав промову…»
Коли треба передати значення «затриматися, розглядаючи щось», вживають теж обидва слова. «Щоразу погляди зупиняються на ворожій мовчазній висоті, переносяться
далі від неї вліво, де лягли до самого моря залиті сонцем простори чужої країни, таємничі, закуті в залізобетон». (О. Гончар.) «Очі тонули в зелено-золотій глибині й спинялись на густих зелених вербах над водою, на блискучій тихій воді». (І. Нечуй-Левицький.)
Проте, коли йдеться про такі переносні значення, як «затриматися на чомусь для характеристики, обговорення» і «утриматися від якихось дій», у сучасній літературній мові здебільшого вживається слово спинятися, а не зупинятися. «Найглибша любов не спиняється перед самопожертвою. Не кожен зрозуміє цю велич людини…» (Л. Смілянський.)