Є

Є

Є. Форма теперішнього часу дієслова бути. У функції зв'язки часто неправомірно замінюється дієсловом являтися. Наприклад: «Цей учень являється членом нашого колективу, і ми повинні відповідати за його поведінку». Треба: «Цей учень є членом нашого колективу…» або «Цей учень — член нашого колективу».
Дієслово являтися в сучасній літературній мові вживається тільки в значенні «ввижатися у сні, під час марення» і як застаріле, вимагаючи після себе давального відмінка (к о м у?). Наприклад, у І. Франка: «Чого являєшся мені у сні?»
Як виникла форма є? Дієслово бути в давній мові у теперішньому часі відмінювалося так: я єсмь, ти еcu, він єсть, ми єсмь, ви єсте, вони суть. З розвитком мови ці форми почали сприймати як застарілі. Замість окремої форми для кожної особи, для всіх осіб почали вживати дієслово є, яке було фонетичним компонентом більшості колишніх особових форм (крім форми 3-ї особи множини — суть). Так воно вживається і в сучасній мові. Та за певних умов, зокрема, коли треба підкреслити урочистість, значимість того, про що говориться, чи для стилізації під давньоруську або під давньоукраїнську мову, в художній літературі використовуються давні особові форми дієслова бути (єси, єсть, єсте). Наприклад: «Що ти за сила єси — питали». (П. Тичина.) «Ви — месники тепер за них, ви месники єсте». (М. Бажан.)
Давня форма 3-ї особи однини єсть може в сучасній мові вживатися з будь-якою особою (я єсть, ти єсть, він єсть), наприклад: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була». (П. Тичина.)
У всіх розглянутих прикладах слово єсть виступає в ролі дієслівної зв'язки — допоміжного дієслова, що є частиною складеного присудка. У звичайній, стилістично нейтральній мові зв'язка, виражена дієсловом бути в теперішньому часі, здебільшого пропускається (наприклад, кажуть: я вчителька, а не «я є вчителька», вона розумна, а не «вона є розумна»), проте в науковому стилі зв'язка є зберігається.
Форма є вживається в усіх стилях мови, а єсть — в емоційно забарвлених текстах, в урочистій мові, найчастіше — в поезії.