В

Взаємини, відносини, стосунки.
Вибачати.
Вигода, вигода.
Виключно, винятково.
Вимагати, потребувати.
Випливати, витікати.
Висвітлювати.
Виходити.
Вишневий.
Відігравати роль.
Відмінний, відмітний.
Відноситися, належати, ставитися.
Відносно.
Відношення.
Відпуск, відпустка.
Відрізнятися.
Відтинок, відтінок.
Власник, володар.
Властивий.
Вступати.
Втрачати.

Взаємини, відносини, стосунки. Ці слова передають зв'язок між людьми. «За кілька днів, оговтавшись, придивившись до товаришів по класу, до їхніх взаємин і ставлення їхнього до нього й до інших отаких, як він, — задумався пильно». (А. Головко.) «Сам господар має вдачу зроду досить егоїстичну і непривітну, хтось навіть трохи боїться його зачіпати, але зрештою ми один одному не заважаємо і тримаємось в ґречних відносинах». (Леся Українка.) «Між ними [сестрами] встановилися ті спокійно-холоднуваті відносини, коли сварки майже неможливі». (М. Руденко.) «З помкомвзводом Гладуном у студбатівців з першого ж дня встановились стосунки взаємної неприязні». (О. Гончар.)
Коли йдеться про людей, менш правомірними видаються відношення (див. нижче) і взаємовідношення, ще менш виправданими — взаємовідносини і взаємостосунки, бо в словах відносини і стосунки закладене значення взаємності, і компонент взаємо- є в них тавтологічним.
На початку XX ст. слово відносини вживали для позначення не тільки взаємності у стосунках між людьми, а й ставлення особи (чи осіб) до іншої особи (чи осіб). Порівн. у Лесі Українки: «…Не розумію, як маю думати про відносини «Зорі» до мене»; «В яких би він відносинах не був до тебе, для мене він уже раз назавжди брат»; у М. Коцюбинського: «Мої відносини до панни Анелі тривожать мене».
У сучасній мові слово відносини в значенні «ставлення» не вживається.
Поширене це слово як термін у дипломатії — дипломатичні відносини, в суспільно-економічній сфері — суспільні відносини, економічні відносини, у виробництві — виробничі відносини.

Вибачати. У сучасній мові форма перепрошування утворюється дієсловами вибачати, пробачати, дарувати в 2-й особі (однини чи множини) наказового способу: вибач(те), пробач(те), даруй(те). «Я не знав, що ти така образлива. Ну, вибач». (Панас Мирний.) «Ну, вибач, годі». «Вибач, коханая». (Леся Українка.)
Замість вибачте нерідко вживають розмовне слово вибачаюсь (пробачаюсь) — зворотну форму 1-ї особи однини дійсного способу. «Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до вас…» Це не виправдано ні з формального, ні з семантичного погляду.

Вигода, вигода. Слово вигода з наголосом на першому складі означає «користь, зиск, прибуток» (залежно від контексту). Наприклад: «Господарство має велику економічну вигоду від розведення водоплавної птиці».
Це саме слово з наголосом на другому складі означає «зручність, добру обладнаність житла, комфортабельність». Наприклад: «У Каневі, біля самого Дніпра, споруджено чудовий готель з усіма вигодами».

Прощавай, дружино мила,
Всі розкоші, всі вигоди!
Все те треба проміняти
На далекії доходи.
(Леся Українка.)

Крім значення й наголосу, слова вигода і вигода відрізняються й фонетично у родовому відмінку множини: вигід («Комплексний метод виробництва дає багато вигід») і вигод («У квартирі багато вигод»).

І ворогом стала графиня-жона,
турбот свого пана не тямить вона, —
для неї то марні розмови,
спокійно живе серед панських вигод,
їй тільки й на думці пишнота клейнод,
забави, турніри та влови.
(Леся Українка.)

Виключно, винятково. Виключно означає «лише», «тільки». «Спочатку Сашко почав займатися фізкультурою виключно з однією метою: перемогти Олега Башмачного, покласти його на спину». (О. Донченко.) «Переключаючись на роботу в кіно, я думав присвятити себе виключно жанру комічних і комедійних фільмів». (О. Довженко.) «Скільки б шляхта не говорила про демократизм, про братство і рівність, про «злоту вольність» і незалежність — всі ці чудові принципи вона пристосувала виключно для себе». (З. Тулуб.)

Дні вічності, немов солдати,
ідуть завжди і виключно вперед.
(Л. Первомайський.)

Часто слово виключно неправильно вживають у значенні «надзвичайно», «дуже», тобто там, де треба вжити слово винятково. Наприклад: «Остання обставина має виключно серйозне значення». Треба: «Остання обставина має винятково серйозне значення».
Можливість заміни слова виключно прислівниками тільки або лише є ознакою правильності вживання цього слова. «До складу комісії добирали виключно представників виробництва» — «До складу комісії добирали лише представників виробництва».
Винятково означає «дуже», «надзвичайно», «особливо», «не так, як усі». Наприклад: «Так вони йшли розмовляючи, зупиняючись, щоб оглянути в траві стрепетове гніздо або щоб зірвати якусь винятково красиву квітку». (О. Гончар.)
Інколи слово винятково помилково вживають у значенні «тільки», тобто замість виключно. Як, наприклад, у такому реченні: «— Ви думаєте, мабуть, що проблема виробництва піридинових основ має для мене винятково (треба: виключно) науковий інтерес і поза цим я нічого не хочу бачити?»
Отже, прислівник винятково вживається тоді, коли його за змістом можна замінити словами тільки, лише.

Вимагати, потребувати. Вимагати означає «в категоричній формі ставити перед кимось якусь вимогу», «добиватися чогось». «Ми категорично вимагаємо звільнити з-під арешту Кузнецова». «Туга по Тесленкові перекипіла в серці у гнів, що владно вимагав дії». (А. Головко.) Слово вимагати можна вживати в переносному розумінні, персоніфікуючи речі, явища, поняття. «Лишилось тільки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних «треба», які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике — вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує». (М. Коцюбинський.)
Вимагати в цьому значенні може керувати інфінітивом, віддієслівним іменником (наприклад: вимагаємо — чого? — звільнити, звільнення) або вживатися із сполучником щоб і дієсловом в особовій чи безособовій формі (щоб звільнив, щоб звільнили, щоб звільнено було).
Крім того, вимагати означає ще «зумовлювати щось», «бажати, очікувати якихось дій від когось або чогось, вияву якихось якостей» (вимагати — ч о г о? або ч о г о в і д к о г о? ч о г о?). «Хлопець умів добре мастити букси й висів над колесом вагона, коли того вимагав обов'язок, але тут, в оцій урочистій, незвичайній обстановці, він розгубився». (О. Донченко.)
Слово вимагати інколи неправильно вживають замість потребувати. Буває, що у контексті замість дієслова в доконаному виді, безпідставно вживають слово потребувати (з наголосом на е), якого в українській мові не існує. В такому разі має виступати слово зажадати (порівн.: «Випускник інституту вимагав іншого призначення на роботу» — недоконаний вид; «Випускник інституту зажадав іншого призначення на роботу» — доконаний вид.)

Випливати, витікати. Випливати в переносному значенні означає «бути висновком, логічним наслідком чогось попереднього». «З усього сказаного випливає, що…» «Разом з тим весь реальний і земний світ бачився [нашими предками] як відлунний щодо невидимого (внутрішнього) та небесного. Це випливало із розуміння властивостей світла, поняття доцентрової і відцентрової тяги, матеріального (тілесного) та енергетичного (духовного)». (З журналу.)
Слово витікати вживається тільки в буквальному, фізичному значенні: «литися звідкись» (наприклад: вода витікає з крана), «брати початок з якогось водоймища» (річка витікає з озера). «Полював я на сохатих… А потім я побачив, як із схилу кручі витікає маленький чорний струмок. То й була нафта». (О. Донченко.) «…Пускають електрику, пушка «стріляє» вогнетривкою масою й замуровує «льотку», щоб звідти не витікав чавун…» (З журналу.) Це значення може виступати і метафорою.
«З його грудей голос витікав тихеньким струмочком, жебонів неквапно…» (Є. Гуцало.) Стилістична помилка полягає в тому, що дехто в значенні «бути логічним наслідком чогось» вживає слово витікати. Наприклад: «І треба сказати, що цей факт звучить у п'єсі правдиво і цілком логічно витікає з розвитку подій». Але слово витікати в переносному значенні не узвичаєно вживати. Тому тут слід сказати: випливає з розвитку подій.

Висвітлювати. В літературній мові вживається переважно в переносному значенні — «показувати», «розкривати», «пояснювати», «розповідати про щось». Наприклад: «висвітлювати питання (проблему)» і т. ін. «В журналах вона часто знаходила новий матеріал, читала наукові розвідки, які по-новому висвітлювали те або інше питання в науці чи літературі». «Але даремно хотіли присутні довідатись, які ж питання висвітлюватиме стаття». (О. Донченко.) «Твори І. Карпенка-Карого на історичну тему правдиво висвітлювали героїчну історію українського народу». (З журналу.)
Зрідка слово висвітлювати може вживатися не тільки в переносному, а й у прямому значенні: «світячи або спрямовуючи кудись світло, робити видним щось». «У цю мить до місця події підійшов зустрічний «оппель» і, не розминаючись, спинився, яскраво висвітлюючи фарами». (Іван Ле.)

Неначе з сонця скована
Умілими руками —
Аж іскриться та блискає.
Оце так справді школа!
Аж райдужними бризками
Висвітлює навколо.
(В. Бичко.)

У цьому ж значенні висвітлювати може вживатися з відтінком «освітлювати, вихоплюючи щось із темряви»: «Щоразу прожекторні смуги висвітлювали обличчя Поліни, яка сиділа з ногами в розлогому фотелі, притуленому до письмового столу». (В. Коротич.)
Помилкою є вживання слова освітлювати (освітлення) у значенні «показувати», «розкривати», «розповідати про щось» замість висвітлювати (висвітлення). Наприклад: «В освітленні доповідача питання набрало іншого характеру».

Виходити. «Залишати межі чогось». Коли йдеться про те, що пасажир залишає під час зупинки трамвай, тролейбус, автобус, автомашину, треба вживати дієслово виходити («На якій зупинці ви виходите?»), а не злазити, вилазити, вставати, сходити, як нерідко трапляється в усному мовленні. Перші два слова в цьому випадку сприймаються як зниження стилю («Вилізла з трамвая на першій зупинці». «Де ви злазите?»), решта — як неточно вжиті: «На якій зупинці ви встаєте (сходите)?». Адже пасажир не обов'язково сидить у трамваї — він може і стояти; сходити можна з якогось підвищення, а види транспорту, про які йдеться, не сприймаються як предмети, розташовані на певній висоті. Тому, очевидно, немає підстав у цьому контексті вживати дієслово сходити.

Вишневий. Відносно-якісний прикметник. Він може однаково вільно вживатися то з відносним, то з якісним значенням — залежно від того, за якою ознакою (матеріально-речовинною чи колірною) характеризується предмет. У словосполученнях вишневий садок (садок, що складається з самих вишень (дерев), порівн.: яблуневий садок — такий, що складається з яблунь), вишневе варення (варення з вишень) слово вишневий — відносний прикметник; у словосполученні вишневе плаття — прикметник якісний (означає колір). Такі прикметники, які виникли з відносних і в різних контекстах проявляють себе то як перші, то як другі, можуть виступати із суфіксом -еньк- (наприклад: «Надінь червоненьке або вишневеньке платтячко»), а відносні — без суфікса.
Отже, з граматичного погляду вживання словосполучення вишневенький садок не є нормативним. Однак таку форму вжито у відомій українській народній жартівливій пісні «Ой під вишнею, під черешнею». Чим можна це пояснити? Очевидно, форму вишневенький ужито для розміру, з одного боку, і для емоційного забарвлення мови — з іншого. Адже старий дід, підлещуючись до своєї молодої жінки, аби вона не йшла гуляти, обіцяє купити їй і хатку, і сіножатку, і ставок, і млинок, і вишневенький садок. Не властива слову вишневий у цьому значенні зменшувальна форма із суфіксом пестливості підкреслює емоційний стан старого. Порівн. відповідь жінки: «Ой не хочу хатки, ані сіножатки, Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка».

Відігравати роль. Цей фразеологізм семантично відповідає словосполученню «мати значення». «Кожний вид мистецтва має свою специфіку (колорит у живопису, пластика ліплення в скульптурі, лінія в графіці і т. ін.), свої виражальні засоби, які відіграють велику роль у виконанні твору». (З журналу.)
При цьому слід зробити одне застереження. Оскільки вислів відігравати роль семантично тотожний вислову мати значення, їх інколи плутають, утворюючи неправильний вираз «відігравати значення». Ще одна поширена стилістична помилка полягає в тому, що вживають також словосполучення «відігравати функцію» замість виконувати функцію. Ось, наприклад, цитата з однієї журнальної статті: «Очевидно, на думку Сковороди, самі пісні по відношенню до епіграфів повинні були відігравати функцію ілюстрацій-прикладів».
Цікаво зазначити, що із фразеологізмом відігравати роль часом трапляється й інша трансформація: деякі мовці замість відігравати вживають слово грати і припускаються вже іншої стилістичної помилки. Сказати «це не грає ролі» не можна.
Словосполучення грати роль у літературній мові вживають найчастіше в значенні «виконувати роль дійової особи в п'єсі». Наприклад: «він грає роль Гамлета». «Богдан Ступка своєрідно грає роль Миколи Задорожного в драмі Івана Франка «Украдене щастя». «Марія Бієшу чудово грає роль мадам Баттерфляй в опері Джакомо Пуччіні «Чіо-Чіо-Сан». Останнім часом частіше кажуть виконує — «виконує роль Гамлета».
Словосполучення грати роль вживають також щодо людини, яка удає із себе когось (за посадою, походженням, вдачею та ін.): «Він грав роль великого начальника» (хворого, щирої людини), тобто прикидався великим начальником, хворим, щирою людиною.

Відмінний, відмітний. Слову відмінний властиві два значення: «такий, що чимось відрізняється від когось або чогось» і «дуже високої якості», «дуже добрий», «гарний». Ось приклади першого значення. «Як відомо, критичний реалізм об'єднував у своїх межах письменників з дуже відмінними один від одного художніми почерками. Досить порівняти, приміром, Толстого і Чехова або Франка і Коцюбинського, щоб наочно переконатися в цьому». (З журналу.) «Історична пісня являє собою особливий жанр, відмінний від дум». (М. Рильський.)
Як бачимо, в прикладах є зіставлення з кимось або чимось і обов'язково присутній прийменник від.
У другому значенні це слово теж вживається досить часто. «У нашому суспільстві немає об'єктивних причин, які б не дозволяли виробляти продукцію відмінної якості». (З журналу.)
Якщо вжити слово відмінний у значенні «такий, що чимось відрізняється від когось або чогось», «не такий, як інші» без прийменника від і без згадки про об'єкт порівняння, можна подумати, що йдеться про якість. Наприклад, у реченні «Звернення до національних традицій — відмінна риса своєрідності і чарівності грузинської сценографії» — твердження про національні традиції в грузинській сценографії можна трактувати неоднозначно. Зміст речення дає змогу розуміти словосполучення відмінна риса як «характерна особливість», а відсутність зіставлення з чимось і вживання без прийменника від дає підставу тлумачити його як «дуже позитивна риса».
Такої двозначності не було б, якби замість слова відмінна вживалося відмітна (риса). Саме словом відмітний у сполученні зі словами риса, властивість, особливість і передається значення «який чимось виділяється, відрізняється від інших». «Суспільному життю, порівняно з явищами природи, властивий ряд відмітних рись. (З журналу.) «Потрібно звернути особливу увагу учнів на те, що членоподільна мова є відмітною особливістю людини». (З журналу.) «Відмітною властивістю процесу розвитку легенд та переказів є … легке прив'язування мотивів і сюжетів до різних історичних подій, осіб та географічних осередків». (Легенди та перекази.)

Відноситися, належати, ставитися. Слово відноситися має кілька значень. Передусім — «переміщуватися».

Пісня-казка стара, лісова
Повернулась в поліські гаї,
В ті, де Леся почула її…
І відносилось в крони дубові
Слово Мавчине, повне любові.
(П. Воронько.)

«Відлунки вмирають десь в ущелинах, пил відноситься вітром у море і лишається там; на майбутній новій дорозі натруджений скрегіт екскаваторів, бурмотіння далеких бульдозерів». (О. Сизоненко.)
Значення «перебувати в певній відповідності, співвідношенні з чимось» також передається словом відноситися. Зокрема, в математиці воно виражає зв'язок між членами пропорції. Наприклад: «А так відноситься до В, як С до D». У лінгвістиці: «Крім головних і другорядних членів, у реченні можуть бути слова, які відносяться до речення в цілому або якоїсь його частини. Такі слова не є членами речення». (З підручника.)
Коли мають на увазі спілкування, поводження з кимось, висловлення думки про когось або щось, треба вживати слово ставитися. «На господі в себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях, мати ж його дуже ласкава і привітно до всіх ставилась». (Марко Вовчок.) «Я бачив, що вони сумлінно ставляться до праці, а це на фронті так само необхідно, як і десь на заводі». (О. Гончар.) «До виступу свого він ставився якнайуважніше». (А. Головко.)
Стосунок, відношення до когось або чогось можуть передаватися словом стосуватися: «Це розпорядження стосується всіх» (не відноситься до всіх). Вживаючи слова із заперечною часткою не, слід розрізняти нюанси: якщо треба сказати, що якесь явище, факт, подія на когось не поширюються, вживають форму не стосується. Наприклад: «Наказ директора не стосується тих працівників, які вже використали профвідпустку». «Ти мій, мій, це все тебе не стосується, нікому тебе не віддам». (О. Гончар.) У такому разі, з погляду сучасної літературної мови, не варто вживати слово відноситись. Наприклад, у реченні «Це до діла не відноситься, — спокійно одвів від себе удар Дорош» правильно сказати: «Це діла не стосується». З огляду на сучасну норму в реченнях: «А вчора, проходячи по вулиці, виразно почув позад себе лайку, що напевне відносилась до нього» та «Пройшовши мимо Тимка, дівчина зупинилася і стала розмовляти зі своєю подругою і, мабуть, сказала їй щось дошкульне й смішне, і це сказане, безсумнівно, відносилося до Тимка, бо та глянула на парубка і зареготала на все горло» правильно було б вживати слово стосуватися. Коли йдеться про байдужість особи до якоїсь обставини чи дії іншої особи, інколи — про демонстративну незацікавленість, вживають форму не обходить. Наприклад: «Мене ся справа не обходить зовсім…». (І. Франко.) «Левіт: Та що мені до арфи? Мене пісні й пророцтва не обходять. Аби закон, пророків непотрібно». (Леся Українка.)
Якщо йдеться про належність до певного кола, групи, категорії людей, до якогось класифікаційного розряду, періоду, часу і т. ін., треба вживати дієслово належить (залежно від контексту — припадає). «Ця дівчина належить до людей, у яких слово не розходиться з ділом». «Тигр належить до родини котячих». У реченні «До них [символів], зокрема, відноситься так званий «тризуб» (до речі, термін вперше вжитий М. Карамзіним). Його зображення зустрічається на клеймах плінф і монетах київських князів Володимира Святославича, Святополка, Ярослава Мудрого» (З газети.) — замість слова «відноситься» краще сказати належить. «Розквіт діяльності відомого українського художника М.К. Пимоненка припадає на кінець XIX — початок XX ст.»
Та найчастіше слово відноситься мовці помилково вживають у значенні «ставитися» («Він добре відноситься до свого товариша», треба: «Він добре ставиться до свого товариша». «Сумлінно відноситься до своїх обов'язків», треба: «Сумлінно ставиться до своїх обов'язків»).

Відносно. Як прислівник вживається в значенні «більш-менш», «порівняно». Наприклад: «Стан невагомості космонавт переносив відносно добре». «В українському живописі натюрморт зародився відносно пізно — у середині XIX століття. Та ще впродовж багатьох пізніших років до нього ставились як до несерйозного жанру». (З журналу.)
Як прийменник слово відносно вживається з родовим відмінком: «Відносно поведінки цих учнів буде окрема розмова». В цьому значенні стилістично краще в літературній мові вживати слово щодо: «Щодо поведінки (про поведінку) цих учнів буде окрема розмова». «Сорт Миронівська 40. Відзначаючись високою стійкістю щодо бурої, стеблевої іржі, мучнистої роси та обсипання, він за якістю зерна віднесений до цінних сортів». (З журналу.)

Відношення. Вживається в науковій мові, найчастіше — в математиці, для вираження різного роду зв'язку між двома величинами: геометричне відношення, арифметичне відношення. У лінгвістиці: граматичні відношення слів, синтаксичні відношення. Золоте відношення — термін в архітектурі, що позначає певне співвідношення розмірів частин будівлі.
Відношення може вживатися як синонім до слів (залежно від контексту) стосунок, причетність. «Режисер фільму мав певне відношення до нового творчого об'єднання» — «Режисер фільму мав певний стосунок до нового творчого об'єднання». «До справи з журналом староста класу не мав відношення» — «До справи з журналом староста класу не був причетний». «Чи має він якесь відношення до скарбу?» (О. Донченко.) «…Почалась якась складна гра з новими, несподіваними учасниками, які до хімії не мають ніякого відношення». (Ю. Шовкопляс.)
Слово відношення (з прийменником по) в значенні прийменника, що вказує напрям дії («Оця ваша незрозуміла настороженість по відношенню до мене» (А. Головко.), часто буває доцільно замінити словами щодо, до («…настороженість щодо мене»).
Відношення вживають паралельно з іншими лексемами, коли треба підкреслити якийсь аспект, план розгляду, бік справи або явища, певний погляд: «У цьому відношенні ви маєте рацію».
Коли мають на увазі спілкування, поводження з кимось, вияв думки про когось або щось, треба вживати слово ставлення, а не відношення («Усім подобалося ставлення нового директора до членів колективу»). Розглянемо такий приклад: «Прошу написати про своє ставлення до нової раціоналізаторської пропозиції групи інженерів вашого відділу». Якщо тут замість ставлення вжити слово відношення, зміст буде викривлений: вийде, що автор листа цікавиться не тим, як оцінює працівник відділу пропозицію своїх колег, а тим, чи має він якийсь стосунок до підготовки цієї пропозиції. «Хто сей Юрчик? Ворог чи приятель? Помогти хоче чи продати? Але пригадала заступництво Юрчика, пригадала вороже відношення його до Марусяка — вже ж не став би Юрчик вислужуватися перед молодиком». (Г. Хоткевич.) «Щось рідне, братерське, батьківське вона відчула в відношенні до Суворого». (О. Досвітній.)
З погляду сучасної стилістичної норми в останніх двох прикладах замість слова відношення треба сказати ставлення («вороже ставлення його до Марусяка»; «у ставленні до Суворого»).

Відпуск, відпустка. В українській мові є два іменники — відпуск і відпустка, — утворені від різних видових форм дієслова (відпускати — недоконаного і відпустити — доконаного виду).
Відпуск вживається в кількох значеннях: насамперед як торговельний термін — процес видачі товарів, продуктів. «Механізовані такі трудомісткі процеси, як бухгалтерський облік реалізації, відпуск і надходження товарів». «За допомогою вдосконалених автоматів прискорюється відпуск товарів, підвищується культура обслуговування». Відпуск означає і дозвіл, який дається комусь. «Хан про відпуск невільників і слухати не хотів. Лютував, як навіжений. Грозився спопелити всю Україну». (Н. Рибак.)
Як виробничий термін слово відпуск вживають, коли мова йде про термічну обробку сталі для зменшення її крихкості. «Загартовану сталь відпускають, щоб надати їй більшої в'язкості і пластичності. Чим вища температура при відпуску, тим більш в'язкою (м'якою) стає сталь». (З журналу.)
Відпустка — перерва в робочій діяльності для відпочинку, лікування та ін. «…Він думає, чи то часом не син пролетів та й розписався тасьмою в небі над рідним вранішнім степом. Міг би розповісти, як жде свого сокола у відпустку, і як святкує нарешті душа його, коли син отак, як зараз, сидить під тополями у чабанському товаристві, самою своєю з'явою змінивши одноманітність батькового життя». (О. Гончар.)

Поет — не пасажир і не турист.
Нема йому відпустки і спочинку. (Л. Дмитерко.)

В усному мовленні, а інколи й у художніх творах відпуск і відпустку плутають. «Останній тиждень перед вакаціями був чи не найтяжчим тижнем, очікуванням довгожданого відпуску».
У цьому реченні слід вжити не відпуск, а слово відпустка, бо йдеться про перерву в роботі.

Відрізнятися. Коли треба вказати на відмінність предметів чи явищ, то кажуть, що вони відрізняються один від одного. «— …Припустимо, що всі герої роблять одне й те ж… ну, перуть білизну, наприклад. Але у тому, як вони це роблять, вони й відрізняються один від одного». (О. Довженко.) «Одягнені однаково, однакових років, вони напочатку мало чим відрізнялися один від одного». (І. Сенченко.)
Менш продуктивною у сучасній мові є конструкція відрізнятися між собою. «Старе місто, що обсіло лівий берег Пруту, цілком відповідало своїй назві. Старі, низькі, але довгі будинки з запалими покрівлями й перекошеними вікнами, біля яких часто теліпалися віконниці, інколи відрізнялися між собою тільки кольором стін». (Ірина Вільде.)

Відтинок, відтінок. Відтинок — відрізок простору або часу. «Водночас дрібні партизанські групи місцевого значення безперестанку шарпали залізничну колію на відтинку Вапнярка — Одеса…» (Ю. Смолич.) «Коли в'їхали в ліс, через який проходив найнебезпечніший відтинок шляху кілометрів на півтора, сонце зайшло». (В. Козаченко.)
Відтінок — різновид кольору, відмінний від основного насиченістю тону. «С. Васильківський (1854 — 1917) у період творчого піднесення показує себе як талановитий колорист. Живопис його стає складним за відтінками, насиченим, кольорова гама визначає настрій твору». (З журналу.) «Це був чудовий букет, барвисте сузір'я всіх кольорів і відтінків, гаряча мозаїка тріпотливих пелюстків». (О. Донченко.) «З кожної печери визирали молоді ялинки, з-за кожного каменя стриміла зелена, з сизим відтінком хвоя…» (О. Донченко.)
Переносно слово відтінок вживається у значенні «властивість», «різновид, що являє собою тонку відмінність», «малопомітний перехід від якогось нюансу до іншого». «Та Замойський вловив найтонший відтінок настроїв цих двох «півнів», як прозвав їх він у думці». (Іван Ле.) «Звертаючись до зображення іншого соціального середовища, письменник надає байці іншого лексичного відтінку. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» Гребінка пародіює стиль судових документів». «І чого б тільки вона [Надійка] не зробила, на які б тільки жертви не пішла, щоб тільки знову побачити його поблажливу усмішку, повернути йому отой звичний, з відтінком теплої іронії, жартівливий тон». (В. Козаченко.)
Графічно й у вимові слова відтинок і відтінок часом плутають. Порівн.: «Ірина не пам'ятала, як повернулася з станції, як опинилася в своєму ліжку. Наче хтось витер чорним рукавом з її свідомості цей відтінок часу» (треба: відтинок часу).

Власник, володар. Власником називають господаря чогось, людину, якій особисто належить якась річ, майно. «Вони не мали сумніву, що перед ними саме капіталіст, власник якого-небудь розбомбленого підприємства». (О. Гончар.) «Дедалі я відчував усе дужче, як він ховається за ці речі. Вони потрібні йому для того, щоб увагу переводити з себе на них. Вони потрібні йому для того, щоб бути в наших очах не тільки власником цих речей, а й щоб здатись їхнім продовженням, щоб здаватися таким же вартісним і цікавим, як вони». (Є. Гуцало.)
У художній літературі для позначення того, хто має якусь характерну прикмету, вживається слово власник (власник низького голосу, власник довгого носа). «Жанна: — Що вам треба? — Почути ваш голос і подивитися на вас, — відказав на те власник вусиків». (М. Тарновський.)
Книжне слово володар має здебільшого переносне значення — володар життя, володар землі (не певної ділянки — в планетарному масштабі). «В усій його [Охріма] кремезній поставі почувалася велика сила справжнього володаря землі». (В. Кучер.) «Боротьба була довгою і важкою. Володар неба [орел] не здавався». (З. Тулуб.)
Володарем дум називають тих, хто має великий суспільний вплив. «Будь-який твір володаря дум простого народу — Тараса Шевченка міг збудити людську душу, розбурхати почуття». (А. Іщук.)
Як поняття історичне і в нашій дійсності — архаїчне, володар — це той, хто має необмежену владу, монарх.
«Вишневецький вступав у свою дідизну як самостійний володар, як король Лубенщини». (І. Нечуй-Левицький.) «Завойовники завжди палять книги, бо в них вихваляються попередники, а це зле для нового володаря». (П. Загребельний.)
Володар часом вживають і тоді, коли йдеться про власника чогось і факт володіння цією власністю у нього самого чи в інших викликає глибокі позитивні емоції. Наприклад: «Панкратов оглядав архівні папки з таким виразом, наче він уже був володарем старовинних карт з багатющими родовищами міді, срібла, вугілля, калію». (О. Донченко.)
Але у звичайній, не піднесеній, не риторичній мові людину, в якої є власність, слід називати власником, а не володарем, незалежно від обсягу й вартості майна: власник авторучки і мільйонер — власник заводів, газет, пароплавів. Тому ми сприймаємо як порушення стилістичної норми такі, наприклад, речення:

Хоч серце гнівом дуже клекотало,
Та викрити Лисицю мужності не стало.
Володарі великих вух
В клубочки скулились і затаїли дух.
(Л. Глібов.)

«Нові лінзи не завдають їх володарям незручностей. Вони пластичні, не заважають сльозі проникати до поверхні рогівки».
В обох випадках слід було вжити слово власник, а не володар (власники великих вух, власники нових лінз).

Властивий. Синонім слів характерний, притаманний. Після себе, як і слово притаманний, слово властивий вимагає давального відмінка.

Я пам'ятаю красний день,
Глибокі віддихи вологи…
І суміш сили та знемоги,
Таку властиву дням весни,
Таку щасливу, як вони.
(М. Рильський.)

«В кімнаті затишок, ошатність, властиві жіночій оселі». (І. Кочерга.)
Слово характерний вимагає після себе родового відмінка з прийменником для. Оскільки всі три слова — властивий, притаманний, характерний — семантично дуже близькі, часто плутають керування, внаслідок чого виникають неправильні конструкції типу «характерний багатьом творам», «властивий для сучасної української мови», «для нього притаманний».
Отже, слова властивий і притаманний вимагають після себе питання к о м у? ч о м у? («Досліджувані форми властиві (притаманні) сучасній літературній мові»), а слово характерний — д л я к о г о? ч о г о? («Досліджувані форми характерні для сучасної літературної мови»).

Вступати. У сучасній українській мові слово вступати вживають у значенні «бути зарахованим до якогось навчального закладу, до складу якоїсь організації». «Виявляється, вони зі Світланою товаришують ще з того часу, як разом вступали до інституту». (Є. Гуцало.) «Микола, як звали нового знайомого, виявилося, теж вступає в університет, тільки не на літературний, а на біологічний факультет». (Григорій Тютюнник.)
Не бажано з погляду сучасної норми вживати в цьому значенні слово поступати. На жаль, таке явище помічається часто. Наприклад: «І Улас задумав поступати в Харківський університет».
Правомірність форми вступати підтримується наявністю таких слів, як вступ, вступники та ін.
Поступати часом також неправильно вживають замість слова надходити.
Надходити, крім значення буквального («підходити» — «Незабаром до гурту надійшов ще один хлопець»), вживається й у переносному значенні. Насамперед для передачі наближення якогось часу, періоду. «Надходив вечір, але мати десь забарилась». (О. Довженко.)
Друге йога значення — «дійти, прибути за призначенням, коли йдеться про щось надіслане, повідомлене, передане». «У торговельну сітку міст і сіл надходить дедалі більше товарів».
Буває, що поступати вживають замість робити, діяти, чинити. Наприклад, у мові персонажів: «О д а р к а. … не гнала я її (дочки) від себе і приймати не буду… Ї в г а. Ото-то й є, що ти не по-матерньому поступаєш…» (Панас Мирний.) «М у с і й. Як по закону поступати, то слід її арештувати». (М. Кропивницький.) Порівняйте: «У л я н а. Прошу тебе, Іване! Я потерпіла людина. Я маю право! О р л ю к. Я так само потерпілий. Але я повинен мислити і діяти залежно від сили речей». (О. Довженко.) «…Самець і самка [лебеді] паруються раз, на все життя. І коли одне з них гине, то гине й друге. — …І якщо подруга залишилась сама, — розповідає Воронцов, заплющивши очі, — то робить так: знімається з тужливим ячанням високо-високо в небо, забирається на страшенну височінь — ледве мріє… І потім враз, склавши крила, шугає звідти сторчма вниз…» (О. Гончар.) «— Що мені чинити, що робити? Адже я згодився, обіцяв! — бігає по хаті збурений Макар Іванович». «Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як вони чинять». (М. Коцюбинський.)
У «Словнику української мови» (т. VII, с. 383 — 384) наведено слово поступати, але всі його значення визнані застарілими. Отже, фактично слова поступати в сучасній українській літературній мові не існує.

Втрачати. Здебільшого вживається, коли йдеться про втрату чи шкоду абстрактного характеру (втрачати ілюзії, надії, спокій, розум, свідомість, пам'ять, сором). «Лейтенант застогнав і ткнувся сержантові в груди головою із слабістю людини, що втрачає свідомість». (Григорій Тютюнник.) «Є ж люди, що не занепадають духом, не втрачають самовладання за будь-яких обставин! Шукати, думати, боротись — в цьому тепер ти весь». (О. Гончар.)
Втрачати вживається також, коли йдеться про шкоду матеріальну. «Без води верблюд може прожити десять діб, втрачаючи за цей час майже третину ваги. Кров його при цьому не загусає, як у інших ссавців, що, зрештою, і рятує тварину від смерті». (З журналу.) «— Коли набираєш ґрунт на ніж, прислухайся до роботи двигуна. Як тільки відчуєш, що він починає втрачати потужність, — годі». (О. Гончар.) «Настав час, коли полин з попелястого зробився сизо-голубим, трави втрачали соки й хлорофіл». (Л. Дмитерко.) «Так, вона любила школу, любила свою роботу, при якій втрачала голос, хрипла». (М. Коцюбинський.)
Інколи дієслово втрачати плутають з губити (див. нижче). Очевидно, краще було б ужити слово втрачати замість губити в такому прикладі: «І без тебе знаю. Голови ще не гублю». Порівн. у М. Коцюбинського: «Не втрачай голови… не втрачай голови … — говорило щось у ньому».