Україніка, україністика
Упертий, наполегливий, настійливий, настійний, настирливий
Уповноваження, повноваження
Утверджуватися
Уява, уявлення
Україніка, україністика. Деякі мовці плутають ці два поняття. Україніка — це зібрання творів про Україну. «Протягом… останніх років до бібліотеки надійшло чимало цінних книг з україніки». (З газети.) «Зібрання чеської україніки є надзвичайно цінним документальним джерелом для вивчення культурного співробітництва між двома братніми народами». (З журналу.)
Україністика — це українська філологія, українське мовознавство і літературознавство. «Проблематика, яку розробляв великий учений [О. Потебня], багатогранна. Він працював у галузі теоретичного мовознавства, слов'янознавства, русистики, україністики, фольклору, етнографії». (З газети.)
Упертий, наполегливий, настійливий, настійний, настирливий. В українській мові у значенні «твердий, непохитний у прагненні до чогось, у здійсненні чогось» вживаються слова наполегливий, упертий. «Вона була дівчина наполеглива, вольова». (В. Кучер.) «Сумною чередою тяглись роки злигоднів і наполегливої праці». (О. Довженко.) «У тайгу прийшли люди, а з ними й машини. Це був особливий людський рід, упертий і допитливий, це були люди, що не звикли зупинятися на півдорозі перед труднощами». (О. Донченко.)
Упертий означає ще «постійний, безперервний, такий, що довго триває»1.
1 Упертий у значенні «непоступливий; такий, що прагне домогтися свого всупереч необхідності, здоровому глуздові» тут не розглядається.
Уже кружляє листя жовто-ржаве,
Щоб на асфальті мокрому спочить,
Уже рудіють на газонах трави,
І дощ упертий по дахах шумить.
(М. Рильський.)
На означення «твердий, непохитний у прагненні до чогось, у здійсненні чогось» вживається ще й слово настійливий , пов'язане з характеристикою людини чи її дій. «Голос у бригадира був рівний і настійливий». (І. Волошин.)
Поняття абстрактне у значенні «дуже упертий, сильний» передається словом настійний1, наприклад: «Таким настійним було бажання зайти зараз туди, в ограду, і поблукати в саду, аж там, біля паркана». (А. Хижняк.)
1 Настійний може ще вживатися у значенні «насущний», «конче потрібний», наприклад: «…Є настійна потреба найближчим часом підготувати і видати новий українсько-польський словник».
Слово настирливий означає «нав'язливий», «надокучливий», «набридливий»: «Гапушеві хотілось просто з каменя стрибнути через тин і втекти од настирливої, причепливої баби». (І. Нечуй-Левицький.)
Таке настирливе безсоння
І невідступний слів прибій,
Мов стукався об підвіконня
І в шиби — птиць гарячий рій.
(М. Рильський.)
«Настирливе, одноманітне, безнадійне, як сіра мжичка, дзижчання балалайки і пісня флейти». (І. Микитенко.) «Його починала дратувати настирлива безцеремонність невгамовного гостя». (А. Хижняк.) «Дід-сторож весь день ганяє настирливе вороння». (О. Копиленко.)
Поширена стилістична помилка полягає в тому, що слово настирливий, яке звичайно має негативне забарвлення, неправомірно вживають у позитивному плані замість слів упертий, наполегливий або настійливий. Наприклад: «Йому подобалася ця настирлива, прудка дівчина з акумуляторами невичерпної енергії всередині».
Уповноваження, повноваження. Уповноваження — це надання якійсь особі прав діяти від імені того, хто це доручає. «За уповноваженням керівництва району він поїхав у сусіднє село проводити збори».
Повноваження — це самі права на діяння від імені когось, на прийняття рішень на власний розсуд. «Строк його депутатських повноважень закінчується через півроку». (З газети.)
Уповноваження звичайно вживається в однині, повноваження — і в однині, і в множині (переважно). «Капітан… прибув на лісорозробки з надзвичайними повноваженнями». (В. Петльований.) «Потрібне було негайне втручання відповідальної особи з широким повноваженням». (Петро Панч.)
Помилка полягає в тому, що дехто слово уповноваження вживає замість повноваження. Наприклад: «З липня він приступив до здійснення своїх уповноважень»; «Уряд надав послові необмежені уповноваження». В наведених прикладах слід було вжити слово повноваження.
Утверджуватися. Означає «установлюючись, робитись міцним, непорушним; остаточно зміцнюватися». «В житті такий закон: старе відживає, а молоде утверджується». (Ірина Вільде.) «Публіцистика як вид літературної діяльності складалась і утверджувалась протягом досить тривалого історичного періоду…» «Утверджується цілий ряд нових весільних звичаїв». (З журналу.)
В українській мові є чимало слів, до складу яких входить приголосний звук дж: ходжу, раджу, стверджую, утверджуюся. Чим же пояснити, що у вірші П. Тичини «Я утверждаюсь» в останньому слові вжито сполучення приголосних жд, а не дж?
Слово утверждаюсь успадковане від старослов'янської мови, сформованої в IX ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської. Майже всі слов'янські народи певний час користувалися старослов'янською мовою як літературною.
Звукосполучення жд є однією з фонетичних особливостей старослов'янізмів. Деякі слова старослов'янського походження поширені в усіх жанрах сучасної української літературної мови і є стилістично нейтральними, наприклад: учитель, буква, істина, трудящий та ін. Але дуже часто старослов'янізми в сучасній українській мові виконують стилістичну функцію. В творах художньої літератури зі стилістичною метою вони вживаються в основному в двох планах: у позитивному (для надання відтінку врочистості тому, що змальовується, для підкреслення характеристики позитивних вчинків, в описах картин природи) і в негативному (для створення відтінку іронії, сарказму, для поглиблення негативної характеристики описуваного). Крім того, стилістичне вживання старослов'янізмів може використовуватися для соціальної характеристики персонажів.
У творі П. Тичини слово утверждаюсь виступає саме у високому, врочистому плані. Вживання його після звичайного для сучасної української мови, однакового за значенням з ним слова стверджуюсь («Я стверджуюсь, я утверждаюсь») сприяє посиленню емоційності, створенню піднесеності. Недаремно автор виніс слово утверждаюсь у заголовок. Це патріотично-оптимістичний лейтмотив твору.
Хоча сучасні словники слова утверждатися не фіксують, вживання його поетом ми сприймаємо з розумінням.
Уява, уявлення. Уява — «здатність уявляти», «фантазувати». «…Він майже несвідомо, палкою своєю уявою вже відроджував поруйноване, зарівнював вирви на … майданах, вводив пароплави в порт». (О. Гончар.) «Його чиста уява бачила в цих кресленнях немовби запланований зміст свого життя й, можливо, слави». (О. Довженко.)
Слово уява вживають також, коли йдеться про виникнення в свідомості спогадів про минуле.
Устає в уяві Третя Рота,
вся в крові, руїнах, бур'яні.
(В. Сосюра.)
Уявлення — «знання, розуміння чогось». «Про село вона мала досить туманне уявлення, бо бачила його лише з вікна залізничного вагона, коли виїжджала на якийсь курорт до Чорного моря». (С. Добровольський.)
В усному мовленні плутають слова уява і уявлення. Наприклад: «В його уявленні (треба: уяві) одна за одною виринали картини далекого дитинства». «Хворе уявлення малювало (треба: хвора уява малювала) йому якісь страхіття». «Він не мав ніякої уяви (треба: ніякого уявлення) про те, що сталося».
