Тактовний, тактичний
Тамувати, гамувати
Тепер, зараз
Тиждень, неділя
Тактовний, тактичний. Слово тактовний (від такт) означає «чуття міри, що створює вміння поводити себе, як годиться вихованій людині». «Зельонка був людина широкоосвічена й тактовна, говорячи з поетом, ніколи не торкався питань віри, зате вів цікаві розмови про живопис і скульптуру італійського Відродження і навіть дістав для Тараса Григоровича альбом добрих репродукцій творів італійського Кватроченто (Відродження)». (З. Тулуб.) «Я оцінив його делікатність. Що не говори, людина тактовна, вміє слово сказати, доторкується до живої рани обережно». (Ю. Збанацький.) «О л ь г а: У нас у редакціях сидять дивовижно тактовні люди». (В. Совко.) «Якщо наукова або публіцистична мова неможлива без використання іноземної термінології, що стала термінологією інтернаціональною… то, звичайно, неможлива також і мова художнього твору без тактовного і вмілого використовування іноземних слів, а то й зворотів». (М. Рильський.)
Тактичний — від тактика, що вживається як термін у військовій справі (майстерність ведення бою) і переносно — в політиці, спорті, означаючи сукупність методів і прийомів, застосовуваних для досягнення мети. «Козаков повз невтомно. Він, Козаков, якого на тактичних навчаннях ніякою силою не вдавалось командирам змусити повзати по-пластунському, щиро, без фальшу тут повз так, ніби це з дитинства було його найулюбленішою справою». (О. Гончар.) «Хмельницький уміло використовував різноманітні тактичні прийоми, залежно від співвідношення сил і конкретної обстановки [бою]». (З журналу.) «Вже тепер, у вільну хвилину, Крайнюк міг оцінити тодішню важку тактичну й стратегічну обстановку». (В. Кучер.) «Військам генерала Дорошенка було наказано відійти на інший рубіж — за річку. Це був перший наказ про відступ у цій війні… Звичайно, відступ міг диктуватися і тактичними міркуваннями». (Іван Ле.) «— О, то вже ви, діду, зробили тактичну помилку. Не треба було приймати над собою бабиної команди». (Ю. Збанацький.)
Деякі мовці плутають ці слова, вживаючи тактичний у контексті, що зумовлює значення «делікатний, ґречний» (наприклад, кажуть «тактична людина», треба: тактовна людина).
Тамувати, гамувати. Основне значення слова тамувати — «стримувати». «Дівчина дивилась на мене своїми незрячими очима і жадібно, тамуючи подих, слухала мою розповідь». (С. Журахович.) «— Покурюєш? — ледве тамуючи злість, вимовив Заруба». (В. Кучер.)
Крім цього основного значення, слово тамувати може передавати ще й інші відтінки, зокрема «переборення або заглушення в собі якогось почуття»: «Сергій насунув нижче на лоба картуза, кинув крадькома погляд на Ніну. Вона стьобала колоском себе по ногах, кусала губи, тамуючи сміх». (Ю. Мушкетик.) «Чим ближче підходила вона до чорної смуги лісу, тим ставало їй страшніше. Та вона тамувала в собі отой мимовільний страх і, не зупиняючись, ввійшла нарешті в знайомий їй змалечку ліс». (А. Шиян.) «Тамувала в роботі їдкий біль, хотіла втекти подалі від сорому». (А. Хижняк.)
Основне значення слова гамувати — це «заспокоювати», «притуплювати гостроту почуття чи відчуття». «Усі розбивали, грабували й палили. Село винувато, село буде і одвічати. Але село не хотіло. Докори й сварки підіймали стару ворожнечу, наповерх сплили забуті кривди й гріхи. Спокійніші всіх гамували». (М. Коцюбинський.) «Гамуючи шалене биття серця, піднімаюсь по сходах». (Ю. Мушкетик.)
Слову гамувати властивий і такий відтінок, як «припиняти». «Перші болі завдають серцю глибоких кривавих ран, але юне серце здатне гамувати біль і вкриватися рубцями». (М. Чабанівський.)
Отже, тамування — це стримування, гамування — припинення чогось.
Слово біль може сполучатися з обома дієсловами: тамувати біль означає «терпіти його, пересилюючи себе, зосереджуючи свою увагу на іншому», а гамувати біль — це «намагатись припинити його або принаймні хоч заспокоїти». «Напружуючи всі сили, тамуючи біль, підтягаючи за собою автомат і рацію, він поповз по слизькій, вистеленій мохом землі». (С. Скляренко.) «Для гамування болю лікар виписав дівчинці спеціальні ліки».
Тепер, зараз. Ці слова часом плутають, хоч не в усіх контекстах можлива заміна одного одним.
Тепер насамперед означає «у наш час», «останнім часом». «— …Ти хотів би жити тут не тепер? За княгині Ольги, при Ярославі, при Хмельницькому? Або через сто років?
— Тепер.
— І я». (О. Довженко.)
О так! Минуле — не могила,
Хресті примарний силует, —
Недарма ж мужнього Данила
Тепер оспівує поет.
(М. Рильський.)
Тепер виступає в тих контекстах, де якісь нові факти підтверджують, розвивають ті, про які розповідалося раніше, або протиставляються їм. Наприклад: «Здається, ще недавно ми з Іваном були студентами, тепер він уже доктор наук, відомий учений». «Джеря був сивий, аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, з-під їх і тепер блищали темні, як терен, очі». (І. Нечуй-Левицький.)
«Р і ч а р д:
Тяжка дорога?
Д ж о н а т а н:
Ні, тепер не дуже,
за стільки часу вторували люди».
(Леся Українка.)
«Настали інші часи, настали інші люди… Тепер стало діло напереверт: на людському полі стояли полукіпки, а панський хліб стояв незжатий». (І. Нечуй-Левицький.)
Синонімами слова тепер у цьому значенні виступають слова нині, сьогодні, вжиті в переносному значенні.
Те море, де чубаті козаки
Дива в чайках творили гостроносих,
А нині плинуть мирні пароплави,
Людей на відпочинок везучи…
(М. Рильський.)
«Сьогодні немає в нас господарства, де б не було кількох агрономів, зоотехніків, інших спеціалістів». (З журналу.)
Слово тепер вживається також на означення зміни певної дії, процесу, стану іншими. Наприклад: «Експериментальну частину закінчено, тепер можна переходити до наступного етапу». «Хворий під наркозом заснув, і тепер можна було починати операцію».
Слово зараз означає: «цієї миті, секунди, хвилини». «Тихше! Хай ніщо не відвертає вашої уваги. Зараз ми будемо вкладати в уста артистів слова, які навіть не приснились би на чернігівських луках ні їм, ні їхнім нащадкам цілі, можливо, століття…» (О. Довженко.)
А десь гуде, шумить, юрбує…
Галина й зараз ніби чує
І крок, і дзвін, і сміх, і спів
в янтарнім морі ліхтарів…
(В. Сосюра.)
Слово зараз має і такий відтінок, як «негайно», «невідкладно». «Кирило довго блукав, поки вгамувавсь трохи. Чи він був правий? Чи не образив даремне Івана?.. Він мусить зараз побачити Івана». (М. Коцюбинський.)
Раніше слово зараз досить часто вживалося ще в значенні «відразу». «Високоповажаний Добродію, простіть, що зараз не міг відповісти на ласкавий лист Ваш». (М. Коцюбинський.) «Сказано, воно іншого роду, іншого заводу… Зараз видно». «А одробила своє, то зараз із хати…» (Панас Мирний.)
У сучасній мові частотність вживання слова зараз у цьому значенні невисока.
Поширена стилістична помилка полягає в тому, що деякі мовці вживають слово зараз не з властивим йому значенням «цієї миті», «у момент розмови», а з переносним «нині», «сьогодні», тобто у тих контекстах, де має бути вжите слово тепер. У реченні «Зараз мій приятель живе в Києві, працює на заводі» слід було вжити слово тепер, оскільки тут підкреслюється, що приятель живе в Києві взагалі, а не тільки цієї миті. У реченні «Минулого року я закінчив університет, а зараз збираюся вступати до заочної аспірантури Інституту української мови» слово зараз могло б бути якоюсь мірою стилістично виправданим лише в тому разі, якби ця розмова відбувалася в момент подання документів до заочної аспірантури. За всіх інших обставин треба було вжити слово тепер.
Ще приклади: «Моя сестра раніше жила в Харкові, а тепер переїхала до Києва. Але зараз у місті її немає: третій тиждень відпочиває на дачі». «Викладач Жевченко тепер працює на філологічному факультеті; зараз він читає лекцію в аудиторії 47». У першому реченні слово тепер вжите тому, що в житті сестри настав новий етап (постійне перебування в Києві); зараз — тому, що йдеться про місце її перебування в момент розмови. З другого речення можна зрозуміти, що викладач Жевченко колись працював не на філологічному факультеті. Тому за вже розглянутим принципом (див. вище) тут слід вжити слово тепер; далі вживаємо зараз, бо йдеться про дію, що відбувається в момент розмови.
Отже, значення слів тепер і зараз близькі, але не тотожні; кожне з них має свої відтінки.
Тиждень, неділя. У сучасній літературній мові проміжок часу в сім діб називають тижнем. «Організація доручила Валентинові скласти радіоприймач. Скласти будь-що. Вже цілий тиждень молоді підпільники напружено чекали наслідків Вальчиної роботи». (О. Гончар.) Сьомий день тижня» день відпочинку називають неділею.
У неділю на вигоні
Дівчата гуляли,
Жартували з парубками,
Деякі співали…
(Т. Шевченко.)
«І будень і неділя — лінивому все безділля». (Нар. творчість.) «Правда, сьогодні неділя, не слід би робити, та коло винограду не гріх, бо то хліб святий, то дар божий». (М. Коцюбинський.) «В неділю по обіді Василина з хлопцями та дівчатами пішла в Журавку до пана за грішми». (І. Нечуй-Левицький.)
Походження слова неділя досить прозоре: воно утворилося з частки не й дієслова дѣлати і означало день, коли, за релігійними поняттями, гріх було працювати. Та згодом назву неділя почали поширювати на поняття «тиждень». Це сталося, мабуть, тому, що для позначення повторюваних відрізків часу в один чи кілька тижнів використовувалася назва якогось одного дня тижня, від якого вели відлік, переважно назва особливого дня в тижні — неділі. Спочатку говорили «мине дві неділі», «через три неділі», маючи на увазі саме день — неділю, яка повторюється щоразу через тиждень, але згодом ця назва почала означати проміжок часу між двома такими днями. Можливо, цьому сприяло те, що з часом етимологія слова неділя («день, коли не дозволяється працювати») почала забуватися, стиратися.
Паралельне вживання слів неділя і тиждень у значенні «сім днів» — факт незаперечний, зафіксований у фольклорі і художній літературі. Порівн.: «Д о м а х а: А чого ж ти за цілісінький тиждень і очей не навернув до мене? В а с и л ь: Та ніколи було…» (М. Кропивницький.) «Влітку один тиждень рік годує». «Їдеш на день, а хліба бери на тиждень». (Нар. творчість.) «Минув тиждень. Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою». «Гості роз'їхались уже світом, а Ганя цілих шість неділь не вставала з постелі». (З творів І. Нечуя-Левицького.)
Ходив же я [на панщину] в понеділок,
Ходив у вівторок,
А вже ж мені показалось,
Що вже неділь сорок.
(Народна лірика.)
В кружку сердечні сі сиділи
І кисло на море гляділи,
Бо їх не кликали гулять,
Де чоловіки їх гуляли,
Медок, сивушку попивали
Без просипу неділь із п'ять.
(І. Котляревський.)
Деякі письменники минулого вживають слово неділя у своїх творах в обох значеннях паралельно. Порівн. у Т. Шевченка:
Не неділю,
Не дві, не три і не чотири!
Як тій болячці, як тій хирі,
Громадою годили
Тому борцеві…
«Де він, де він?
Тепер же я знаю…»
«Через тиждень обіцявся
Прийти за тобою».
«Через тиждень! Через тиждень!
Раю мій, покою!»
У М. Коцюбинського натрапляємо на таке вживання навіть в одному творі («Андрій Соловейко»): « …Напрацюєшся цілий тиждень — в неділю хочеться одпочити, розвеселитися…» і «Тільки через неділь п'ять, після довгої слабості, опам'ятався Андрійко, почав пізнавати дядька, тітку, людей…».
Але ці назви розрізняються чітко, якщо про окремий день і про тиждень ідеться в тому самому або близько розташованому реченні. Порівн. у Панаса Мирного в «Повії»: «Минув тиждень. Була вербна неділя» і «Там, у городі, розкіш їм [городянкам], воля, страху немає… От воно і звикне без діла сидіти, по сім неділь на тиждень справляти!»
Таким чином, у художній літературі XIX ст. спостерігаємо вживання і слова тиждень, і слова неділя на позначення проміжку часу в сім діб, і це зафіксовано словниками. Проте в сучасній літературній мові вимальовується тенденція все-таки вживати слово неділя тільки в значенні «сьомий день тижня».
Третина, чверть. Називаючи якусь кількість, виражену простим дробом, мовці іноді роблять стилістичні помилки.
Якщо дробове співвідношення, що означає 1/3, 2/3, 1/4, 3/4, у тексті записане цифрами (в умові математичної задачі, наприклад), то його треба читати, як і інші дробові числа, порівн.: 3/4 (три четвертих), 5/6 (п'ять шостих), 9/10 (дев'ять десятих).
У доповідях, звітах уникають вживання простого дробу із знаменником 2, 3, 4: замість 1/2, 1/3, 1/4 пишуть і говорять половина, третина, чверть. Порівн.: «Половина (третина, чверть) випускників нашого інституту поїхала цього року на роботу в Донбас». Але при протиставленні, а також при спеціальному наголошенні вживають дробові числівники. Наприклад: «Одна третя випускників нашого інституту поїхала цього року на роботу в Дніпропетровськ, а дві треті — в Кривий Ріг».
Коли співвідношення 1/3 або 1/4 передається словами третина, чверть, то перед ними не слід ставити числівник одна (н е п р а в и л ь н о: одна третина, одна чверть).
Стилістична традиція щодо вживання слова третина без числівника одна підтримується ще й морфологічним складом слова третина: адже до нього входить суфікс -ин, що надає слову значення одиничності, і тому відпадає потреба у вживанні числівника одна. Мабуть, за аналогією до третини і слово чверть узвичаєно вживати без числівника одна.
Дробові числа, які мають у знаменнику цифри 5 і далі, вживаються без слова частина або частка. Порівн.: «На сьогодні вже виконано одну п'яту (а не одну п'яту частину, не одну п'яту частку) роботи».
Стилістично невдалим є передавання дробу з чисельником одна і знаменником 5 і далі без називання чисельника — за аналогією до третини, чверті — там, де наводяться точні підрахунки. Порівн.: «На сьогодні вже виконано п'яту частину (треба: одну п'яту) роботи».
Проте в усному мовленні і в художній літературі таке слововживання є звичним: «Ваша дев'ята частина буде більше нашої половини». (М. Стельмах.); «Коли б хоч десята частина з його бажань здійснилася…» (М. Коцюбинський.)
