С

Скоро, швидко
Спиратися, опиратися
Співак, співець
Сповнений
Спостережливий, спостережний
Становити
Старий
Стати в пригоді
Староста
Суддя
Судновий, судовий
Суспільний, громадський

Скоро, швидко. За сучасними словниками прислівник скоро вживається в двох значеннях: по-перше, для вираження інтенсивності руху, по-друге — в часовому значенні — з відтінком «через деякий час». Отже, за словником виходить, що слово скоро своїми значеннями в основному не відрізняється від слова швидко. Проте останнім часом у мовній практиці скоро здебільшого виступає як прислівник із часовим значенням (як синонім до незабаром, невдовзі), а швидко — як прислівник, що виражає інтенсивність руху. В цьому переконують численні приклади з художньої літератури. У О. Гончара: «Угорець заходив до неї з різних боків, хижо націлявся і цюкав. Колода тільки перекочувалася з місця на місце, ціла-цілісінька. Бійці чмихали. Невдалий дроворуб скоро впрів. Хаєцький не міг далі байдуже дивитись на його самокатування». У В. Сосюри:

Не шуми про минуле, тополе,
за вікном у ранковій імлі.
Скоро прийде весна, і у поле
знов покличуть мене журавлі.

………………………..

Скоро прийде весна. У вітрах і снігах
я дихання її відчуваю.
Київ, Києве мій, крил орлиний розмах
і в шипшині зорі небокраї.

У М. Стельмаха: «Будьте милостиві [до землемірів], скажіть, чи скоро будете нам наділяти землю?»
Слово швидко з виразним значенням інтенсивності дії виступає в творах письменників. Ось кілька прикладів. «А воно молоде, то швидко і виходилося собі…» (Марко Вовчок.) «Василина вибігла із зали так швидко, як і вбігла». (І. Нечуй-Левицький.) «І Остап поправлявся. Гарячка згодом спала, рана швидко затягувалась, сили підживали». (М. Коцюбинський.) «Петрусь вів діда за руку, а дід ніс Галочку. Далекий партизанський ліс швидко-прешвидко наближався, наче й сам він тепер ішов навстріч». (Ю. Яновський.) «Боженко виглянув з-під бурки і, вражений до краю такою несподіванкою, швидко сів». (О. Довженко.)
Доцільність семантичного розрізнення цих слів диктується потребами спілкування, яке прагне смислової точності. Правда, іноді контекст дає змогу вжити будь-яке з двох слів, і зміст речення лишається незмінним. Наприклад, у реченні «Хто з всіми добрий хоче буть, той швидко втратить добрий путь» (І. Франко.) слово швидко без шкоди для змісту можна замінити словом скоро. А от у прикладі з твору Панаса Мирного замість швидко, безперечно, краще було б вжити слово скоро («Од купи до купи знай бігав Карно і гукав: «Піддержте, братця! Що се таке? За бісовими думками швидко не можна буде бідному чоловікові й дихнути»), бо формально виходить, що йдеться про частоту дихання (можна буде, мовляв, тільки повільно дихати), а не про час, коли це настане («незабаром»). Звичайно, в усному мовленні можуть виникати ще виразніші двозначності. Тому треба помітити порух мови до розрізнення слів швидко і скоро і зважити на цю тенденцію під час спілкування.

Спиратися, опиратися. Слово спиратися в сучасній українській літературній мові означає «використовувати щось як опору». «Спираюсь на мур і годинами стежу, як безшелесно бродять тіні з місця на місце». (М. Коцюбинський.) «Юзя хутенько вмилася, освіжила голову і стала коло вікна, вихилившись трохи з нього та спираючись на руки». (Леся Українка.) Часто слово спиратися виступає у сполученні зі словами палиця, дрючок, костур, ціпок та ін. У М. Стельмаха, наприклад: «В цей час відчинилися двері, і на порозі став худющий чорнявий юнак, спираючись на шпитальну паличку». «Нетвердими ногами, спираючись на грушеві чи кисличані костури, чапали й ті діди, яким уже землю давно замінила піч, і в тумані вони самі стояли, мов туман, і навіть каламутні сльози на їхніх очах, здавалось, понатікали з передвесняної імли». І в інших письменників також спостерігаємо вживання спиратися в цьому значенні з названими словами. «Дід Баклага важко ступає своїми юхтовими чобітьми, спирається на ціпок». (І. Микитенко.) «Дорош спирається на палицю, шкутильгає в холодок під верби». (Григорій Тютюнник.)
Часом, коли йдеться про фізичну опору, спиратися вживають у сполученні зі словами, що означають людину або частину її тіла — плече, руку. « …Стара вже не мала сили кроку перейти, не спираючись на молоду невістку». (Марко Вовчок.) «Дехто кульгає, спираючись на товаришів». (О. Довженко.) «Данько зовсім знесилився, доки, спираючись на материне плече, додибав до саней». (О. Гончар.)
Спиратися вживають також у переносному значенні — коли мова йде про опору не фізичну, а моральну, теоретичну, технічну і т. ін. Наприклад: «Керівник установи в своїй роботі спирається на кращих працівників». «Щоб зробити кидок уперед, кібернетиці дедалі частіше доводиться спиратись на досягнення біології». «Спираючись на досягнення кібернетики, можна будувати такі електронно-обчислювальні машини, які здатні синтезувати свої дії». (З журналу.)
У значенні «упиратися» (робити упор) теж може виступати слово спиратися, але в такому разі додаток, яким керує це дієслово, хоч і стоїть у знахідному відмінку, як і при інших значеннях, проте вживається з прийменником у (в), а не з прийменником на.
«Черниш, стоячи за гребенем, спираючись (упираючись. — Є. Ч.) коліньми в брилу, тягнув обережно канат». (О. Гончар.)
Основне значення слова опиратися в сучасній мові — переносне: «чинити опір», «не піддаватися», «опинатися». «Залізне здоров'я Сагайдачного шалено опиралося смертельній хворобі». (З. Тулуб.) «Зразу вона тій думці страшно опиралася, але пізніше піддалася їй і пішла». (О. Кобилянська.) «Моталка починає густи в моїй руці. Я доходжу до епізоду, що його треба викинути. Він величенький — більше сотні метрів. Я знаю, що режисер опиратиметься, треба скоріше повертати розмову на інше, але мені шкода втрачати розгін, і я кінчив думку». (Ю. Яновський.)
Проте словники обстоюють таке значення слова опиратися, як «використовувати щось за опору». Звичайно, таке розуміння цього слова поширене і в розмовному, і в художньому стилях. Порівн.: «Біля возів ідуть чумаки, на пужално опираючись». (М. Коцюбинський.) «Сотні тисяч звуглених людей — оце Хіросіма… Це також оті дівчатка-школярки, що, опираючись на бамбукові палиці, шкандибають кудись світ за очі в обгорілім лахмітті, і кличуть матерів, і просять ковток води серед тієї сліпучої радіоактивної спеки…» (О. Гончар.) Часом опиратися вживається і в значенні «упиратися»: «Югина, опираючись руками у восковий луб полудрабка, сіла на гузир снопа». (М. Стельмах.)
Деякі письменники вживають слово опиратися навіть тоді, коли мова йде про опору моральну, теоретичну і т. ін. Порівн.: «Опирався я на сільського активіста Дмитра Степановича Гринька, якого сільрада виділила мені в помічники по лікнепу». (Є. Кравченко.) «Опираючись на свою філософію, Волос не переставав потихеньку скуповувати землю довкола свого хутора». (Петро Панч.)
Але все-таки на сучасному етапі розвитку літературної мови дуже помітна тенденція розрізняти семантику цих слів: спиратися і в прямому, і в переносному значенні — «використовувати як опору», опиратися — «чинити опір», «не піддаватися», «огинатися». Очевидно, цю тенденцію слід вважати прогресивною: вона сприяє тому, щоб висловлення стало точнішим.

Співак, співець. Співак — це вокаліст-професіонал або самодіяльний виконавець пісень; той, хто співає пісню чи мелодію. «Говорячи про Гулака-Артемовського як композитора, оперного співака, драматичного актора, не можна не згадати, що він небезуспішно займався живописом». (З журналу.) «Молодий і чубатий, Бурлака, мабуть, був добрим співаком, бо голос у нього м'який і чистий». (О. Сизоненко.) «Багато можна писати й говорити про пісню, а переспівати наші пісні не здолає й найбільший співак у світі». (Ю. Яновський.) «Пісня так лунає, і такі дзвінкі голоси в співаків, що не чути ні шепотіння листочків верболозу, ні сплесків сонної риби». (О. Донченко.) «Певна річ, що дружинний епос (як і пізніші козацькі думи) плекав спеціальний стан співаків-рапсодів, що були попередниками пізніших кобзарів-бандуристів». (Ф. Колесса.)
З емоційно-нейіральним значенням виступав морфологічний варіант цього слова — співака у художній літературі XIX ст. Порівн.: у Є. Гребінки: «Як тільки оком поведу, то і вгадаю, де співака»; в І. Котляревського: «В и б о р н и й: Ти, небоже, і співака добрий». Рідше, але і в сучасній художній літературі натрапляємо на таку форму. Вона більш характерна для усного мовлення, і тому в художніх творах зустрічається частіше в репліках персонажів, а не в авторському тексті.
Варіант співака раніше здебільшого не ніс на собі емоційного навантаження, як і аналогічні утворення типу сусід — сусіда, бандурист — бандуриста, танцюрист — танцюриста, поширені в народнорозмовному мовленні, але в сучасній мові в певному контексті часто набирає іронічного звучання, подібного до того, що закладене в слові писака, тобто кепкування з недосконалості виконавця дії («Теж мені знайшовсь співака»).
Часом плутають слова співак і співець, зокрема артиста неправильно називають «співцем».
Співець має кілька значень. Насамперед так називають народного виконавця вокальної імпровізації, який акомпанує собі на народному інструменті. «Ф. Кушнерик — один із кращих українських народних співців XX ст., який зберіг традиції кобзарів Остапа Вересая, Михайла Кравченка, Андрія Шутя, Івана Кравченка-Крюковського, Федора Холодного та ін.». (З журналу.) «Коли, скажімо, давньогрецькі поеми «Іліада» та «Одіссея», приписувані сліпому співцеві Гомеру, є, власне, зведенням пісень, творених безіменними співцями протягом багатьох століть, то великі грецькі трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід будували всі свої трагедії на мотивах із тих-таки поем та на народних переказах взагалі». (М. Рильський.)
Співець у переносному значенні — це митець, виразник високих ідеалів, що їх він прославляє в своїх творах.

Народ і пісня — нерозлучні,
Співцям народу — честь, хвала!
(Т. Масенко.)

«У кожного народу є свої співці-провидці, в серцях яких, мов у той океан могутній, вливаються всі радощі і болі, вся мудрість трудящих». (П. Тичина.)
У цьому значенні слово співець часто вимагає після себе додатка в родовому відмінку (співець — к о г о? ч о г о?). «Співець дружби народів, літературний учитель багатьох наших поетів [П. Тичина]… ось уже півстоліття стоїть на передовій лінії художньої мислі». (А. Малишко.) «М. Пимоненко був співцем трудового уярмленого селянства, яке жило в убогих хатинах, віддавало свою працю і здоров'я багатіям. Це визначило народність його мистецтва». (З журналу.)
Співець уживають іноді як синонім слова поет. «У «Заповіті» своєму просить наш Кобзар поховати його серед степу широкого на Вкраїні милій, над ревучим Дніпром. І народ виконав волю свого безсмертного співця». (М. Рильський.)
Отже, співак — це вокаліст. Співець — народний виконавець, який імпровізує в супроводі народного інструмента; назва поета в урочистому піднесеному мовленні; в переносному значенні — письменник або художник.

Сповнений. Звичайно це слово вимагає після себе додатка в родовому відмінку. «Ми часто забуваємо про тишу в фільмі… І є тиша споглядання і сповнена високої поезії тиша мислення… це — не просто відсутність слова, а такий розвиток усієї дії спектаклю, що дає змогу використати паузу як яскравий засіб художнього вираження». (О. Довженко.) Сполучення слова сповнений з додатком здебільшого передає моральний стан людини, емоції. «Йому двадцять два роки, він сповнений сили і впевненості». (М. Трублаїні.) «І кожен рух його був сповнений поваги». (М. Рильський.) «І сказав один юнак, сповнений завзяття…» (П. Воронько.) «Тоді звилась полум'яна, гучна мелодія, горда і буйна, сповнена болю і розпачу, що збудила всі струни». (Леся Українка.)

Липнева ніч в огні над нами,
тривоги сповнений перон…
(В. Сосюра.)

Проте коли слово сповнений виступає з іменниками не абстрактного, а конкретного значення, що здебільшого властиве слову наповнений, то трапляється, що воно керує, як і наповнений (див. вище), додатком в орудному відмінку: «Вся хатина сповнена сонцем». (М. Коцюбинський.)

І гнів, як пожежа, шумує у жилах,
як грозами сповнений сад…
(В. Сосюра.)

Отже, в сучасній літературній мові слово сповнений здебільшого сполучається зі словами, що виражають моральний стан, емоції, і керує родовим відмінком; наповнений частіше сполучається із словами, що мають фізичне значення, і керує орудним відмінком.

Спостережливий, спостережний. Спостережливий означає «уважний; такий, що вміє добре спостерігати, підмічати». «Всюди поет уміє підмічати характерне, суттєве, часом не уловлене іншими, навіть спостережливими людьми». (М. Рильський.) «Ні слова Зінька не сказала Ользі про свою недавню зустріч і розмову з Вірою, але спостережлива Ольга, глянувши в обличчя подрузі, зрозуміла, що та чимсь схвильована і навмисно уникає стрічатися з нею поглядом». (А. Шиян.) «Вона завзятий, спостережливий дослідник природи». (О. Копиленко.)
Часом, щоб передати цю рису характеру людини, вживають словосполучення «спостережливий + око»: «Спостережливим оком Чепіга зразу помітив, що Вітряні гори були вулицею відвертих, чесних трудолюбів». (С. Журахович.)
Спостережливий завжди виступає як означення до іменника, що називає людину за певними ознаками: за статтю (спостережлива жінка), віком (спостережлива дитина), родом занять (спостережливий учений), фахом (спостережливий лінгвіст), нахилами (спостережливий художник) і т. ін. Це слово виражає рису характеру, здебільшого постійну, сталу.
Зовсім інше значення має слово спостережний; воно означає «такий, що служить для спостереження за кимсь або чимсь». «Настала ніч. Я виставив караули і спостережні пости». (П. Вершигора.) «Поки встановили гармати, телефоністи провели лінію до спостережного пункту на передовій». (А. Головко.)
Спостережний завжди виступає як означення до іменника, що називає предмет, конкретне поняття, і ніколи не сполучається з іменником, що називає людину. Спостережливий в літературній мові може субстантивуватися — виступати в ролі іменника, спостережний без пояснюваного іменника не вживається.
Отже, людина — спостережлива; пункт — спостережний.

Становити. Має багато значень, зокрема вживається в літературній мові в значенні «бути складовою частиною чогось», «являти собою щось», «бути». «Орні землі з давніх-давен становили на території Гуцульщини незначну частину її земельних угідь». «Картопля становила основу харчування в усіх карпатських селах. Особливо важлива роль картоплі була напередодні нового врожаю». «У відкритому морі неабияку загрозу становлять хижі акули». «Цікаво, що жіночий організм потребує вдвічі більше заліза, ніж чоловічий. Так, добова потреба в залізі становить для чоловіків близько 5 мг, для жінок — до 10». (З журналу.)
У цьому ж значенні інколи вживають слово складати. «Українська журналістика протягом всієї своєї історії складала важливу частину національної культури, розумового й громадського життя своєї епохи». (З газети.)
Проте сучасна літературна мова цього уникає.
В усному мовленні, в художніх творах часом вживають словосполучення становити собою. Але в літературній мові на нинішньому етапі її розвитку більше поширені інші слова і словосполучення, що передають це значення: являти собою, становити, бути. Словосполучення становити собою тепер не сприймається як правомірне.

Старий. Як прикметник це слово вживається в значенні «літній» (стара людина); «непридатний до вжитку», «занедбаний», «занехаяний» (стара шапка); «несучасний», «колишній» (зброя старого зразка, виріб старого зразка); «той, що передував чомусь» («повернувся на старе місце»).
Слово старий часто (на наш погляд, невиправдано) вживають замість слова давній (див. вище): старий друг, стара казка, стара звичка. Краще: давній друг, давня казка, давня звичка.

Стати в пригоді. «Знадобитися», «бути корисним», «зробити послугу» та ін.

Підскочив Вовк і до Кота мовляє:
«Котусю-братику! Скажіть мені скоріше,
Хто із хазяїнів отут усіх добріший?
Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав
На сей недобрий час. Я б у пригоді став!..»
(Л. Глібов.)

«Хоч він був непрактичний зовсім, бійці, з властивою, мабуть, тільки нашим людям добродушністю, цінили вже саме прагнення Ференца чесно трудитись, стати їм у пригоді. (О. Гончар.)
Замість цього сталого словосполучення в усному мовленні, а інколи і в періодичній пресі вживають не узвичаєне в літературній мові стати в нагоді утворене внаслідок плутання двох словосполучень: стати в пригоді і мати нагоду. «Поки панич вітався з Яношем, — не надто сердечно, а все-таки чемно, — ми мали нагоду придивитися йому ближче». (І. Франко.) «Через деякий час весь командний пункт мав нагоду спостерігати таке…» (О. Гончар.) «Ось коли хлопцеві стали в нагоді знання, набуті в профтехучилищі». (З газети.) Ці словосполучення слід розрізняти.

Староста. В родовому відмінку множини виступає у двох формах: старост і старостів; перше слово означає відповідальну особу в якійсь групі людей (староста класу, гуртка); друге — дійову особу весільного обряду, свата. В останньому випадку флексія і перенесення на неї наголосу (у формах множини) відіграють смислорозрізнювальну роль, розмежовуючи омоніми: старост (гуртків), старостів (сватів). «Сиділо тут і кілька поліцаїв та старост, та їм таки було легше, ніж отаким, як Калинка, бо вони хоч знали, що завинили, їх не пекла, не душила, не гризла образа — ця найпекельніша мука з усіх людських мук». (А. Дімаров.) «Ну, що ж, справді-таки, думаю, треба женитись, справедливо батько кажуть. Та й стали ми з батьком і матір'ю дівчат підбирати. І виходить воно так, що, ясне діло, до багатої не підеш — не рівня, вибрали одну сироту та й до неї заслали старостів». (Нар. творчість.)
Серед поширених раніше варіантів сусіда і сусід другий виявився частіше вживаним у літературній мові останнього часу, тому й у родовому відмінку множини закріпилася форма із закінченням -ів — сусідів.

Суддя. Нерідко виникають сумніви щодо утворення форми цього слова в родовому відмінку множини. Іменник суддя належить до І відміни. Здебільшого іменники всіх трьох груп І відміни в родовому відмінку множини мають нульову флексію, тобто закінчуються на приголосний основи. Наприклад, лампа — ламп, синиця — синиць, круча — круч. Не завжди так поводять себе іменники, що за формою називного відмінка однини належать до І відміни, але, як правило, означають осіб чоловічої статі (наприклад, тесля — чоловіча професія; суддя — в минулому столітті тільки чоловіча). Очевидно, під впливом цих обставин такі іменники, як суддя, тесля, за аналогією до іменників II відміни, що охоплює більшість іменників чоловічого роду (порівн.: завод — заводів, учитель — учителів, кущ — кущів), мають закінчення -ів: теслів, суддів.

Судновий, судовий. Судновий — прикметник від іменника судно (судновий лікар, суднова команда). «Тепер майже всі труби для суднових систем і трубопроводів виготовляють методом холодного вигинання на верстатах замість гарячого ручного способу». (З журналу.) «Пароплав уже пройшов ходові випробування, які показали, що суднові машини і механізми працюють чудово». (З газети.)
Інколи замість прикметника судновий неправильно вживають судовий.
Судовий — прикметник від іменника суд (судова справа, судові видатки та ін.). «А суд таки й затягся: лише опівночі закінчився розгляд справи, потім цілих п'ять годин тривала судова нарада». (А. Головко.) «Вигляд величезної судової зали, повної народу, приголомшив її». (О. Донченко.)
У XIX ст. прикметник судовий виступав також у значенні іменника — так називали чиновника суду.

Аж гуде,
З усіх усюд народу йде,
Та щось шепочуть про отруту
І судових неначе ждуть.
(Т. Шевченко.)

«Така чутка збила з пантелику судових і громаду». (Панас Мирний.) «Там уже повно було якихось судових». (М. Коцюбинський.)
У сучасній мові слово судовий з субстантивованим значенням не вживається. Для назви працівника юстиції вживають описову конструкцію — працівник суду або судовий працівник.

Суспільний, громадський. Суспільний — утворений від слова суспільство (суспільний лад, суспільний устрій, суспільні науки). «Казкові мрії — це не пуста вигадка. Мрії ці тісно пов'язані з тисячолітньою трудовою і суспільною діяльністю людей». (З журналу.)
Громадський — прикметник, утворений від слова громада. Він означає «не державний», «не службовий», «добровільний», «такий, що стосується всього населення або якогось колективу» (громадські організації, громадські обов'язки, громадська бібліотека, громадське харчування, громадська думка). «Народна консерваторія на громадських засадах» — велика культурна подія в житті нашого міста». (З газети.) «У Петербурзі Шевченко розгорнув значну громадську діяльність». (З журналу.) «Щоправда, влітку байдики бити [батько] синові не давав: був Артем за підпасича у громадського чабана діда Мокія». (А. Головко.) «Хай знає, що навколо нього створюється атмосфера громадського осуду. Хай перед колективом вислухає всю правду». (В. Козаченко.)
Часом прикметники громадський і суспільний помилково вживають один замість одного. Наприклад, кажуть «суспільний діяч», треба: громадський діяч.
Деякі слова: думка, обов'язок, діяльність можуть сполучатися з обома прикметниками (суспільний і громадський), але значення цих словосполучень різне; воно зумовлене контекстом. Розглянемо два словосполучення: суспільна думка і громадська думка. Перше означає суспільні, політичні ідеї якогось суспільства в певний період його історії, наприклад: «Суспільна думка в Україні в кінці XIX — на початку XX ст.». Друге означає погляд якогось колективу, населення країни або більшого загалу (континенту, земної кулі) на певне питання. Наприклад: «Громадська думка всього прогресивного людства виступає проти війни, за мир між народами». (З газети.) «В а с я: Та я ж говорю про вченого секретаря. Ми настоюємо, щоб у цьому питанні була зважена громадська думка інституту». (І. Микитенко.)