П

Паливо, пальне
Пам'ятка, пам'ятник
Переводити, переказувати
Передплата, підписка
Письменний, грамотний
Письменність, писемність, письменство
Пів-, напів-
Півроку
Плямувати, таврувати
Повістка
Поводити (себе), поводитись
Повставати, поставати
Подвижник, сподвижник
Подовжений
Подразнення, роздратування
Позбавити, позбавитися, позбутися
Показник, покажчик
Половина
Положення, стан, становище
Порівнювати
Поруч, поряд
Порушувати
Порядок денний
Посвідчення, посвідка, свідоцтво, свідчення
Посол, посланник, посланець
Потрапляти, попадати
Потребувати
Появлятися, з'являтися
Привертати увагу
Привид, привід
Привласнювати, присвоювати
Примірник, екземпляр
Примушений, змушений, вимушений
Притаманний
Причинний, причиновий
Програмовий, програмний, програмований
Продовжувати, продовжуватися, тривати
Прозовий, прозаїчний
Прокидатися, просипатися
Пропозиція
Просити, прохати
Противник, супротивник, суперник
Протяг, протягом, на протязі
П'яте лютого, п'ятого лютого

Паливо, пальне. Паливо — це горюча тверда, рідка або газоподібна речовина, яку спалюють в спеціальних установках, щоб здобувати тепло. «Щоб запалити в печі, треба було перше назбирати сухого ломаччя, бо готового палива не було». (М. Коцюбинський.) «Тріщало паливо в коминку». (Іван Ле.) «Трубами газопроводу йде за сотні кілометрів природне паливо». (З газети.)
Пальне — це паливо для двигунів. «Десятки пузатих цистерн з пальним, збившись на коліях, лунко лопалися, вигоряючи на власному вогні». (О. Гончар.)

В житті своїм до всього маю діло:
До жита, що в полях не відшуміло,
І сипле зерно, й виляга, як дим,
До трактора з загущеним пальним,
До вченого в тривожному безсонні
І яблуні, що сохне на осонні.
(А. Малишко.)

Пальним називають також різні горючі суміші, зокрема вживані для запалювання. «Вихор тарахнув двома пляшками пального по моторах танка і зіскочив на землю». (В. Кучер.)
Отже, паливо — більш загальне поняття, пальне — вужче. Тому неправильно вживати слово пальне, коли йдеться про горючу речовину не для двигунів.
У зв'язку з новими досягненнями науки постає питання, як називати джерело тепла, що виділяється під час ланцюгових реакцій, — ядерне паливо чи пальне? Оскільки тут маємо справу з особливою реакцією, а не із згорянням, як у випадках з іншими видами пального, то, очевидно, варто погодитися з практикою УРЕ і вживати термін ядерне паливо, хоч у деяких інших виданнях часом натрапляємо і на термін «ядерне пальне». Порівн.: «Власне уран-235 є первинним ядерним пальним (треба: ядерним паливом) при одержанні атомної енергії». (З журналу.)

Пам'ятка, пам'ятник. Пам'ятка. Одне із значень — «предмет культури минулого, який зберігся». «До наших днів дійшли дві групи пам'яток: пам'ятки літератури церковної (повчання, «житія святих» та ін.) і пам'ятки, створені світськими авторами — князями, дружинниками». (З журналу.) «Часом дані діалектології (особливо історичної) допомагають історикам з певною ймовірністю визначити місце і час написання пам'яток, висвітлити особливості їх мови». (Ф. Жилко.) «Земля ховає від нас найцінніші історичні пам'ятки, і лише наполеглива копітка праця археологів відкриває їх, примушує розповідати про далеке минуле людства». «У горішній частині Києва, на мальовничих схилах Дніпра, міститься державний заповідник-музей Києво-Печерська лавра — видатна історико-культурна і архітектурна пам'ятка минулого». «Основна кількість археологічних пам'яток належить до часів Київської Русі». «У світовій літературі небагато знайдеться літературних пам'яток, що відзначались би таким довголіттям, як «Слово о полку Ігоревім». (З журналу.) «В Лубни Тарас Григорович приїздив за завданням Археографічної комісії, щоб описувати і змальовувати пам'ятки старовини». (В. Дарда.) «Пам'ятки старовинного зодчества не можуть стати на перешкоді розвиткові міста, більше того, вони його прикрашають». (З газети.)
Замість слова пам'ятка часом з недогляду помилково вживають пам'ятник. Наприклад: «Як свідчать археологічні пам'ятники (треба пам'ятки), заснування міста [Ужгорода] належить до VIII—IX століть». (З журналу.) З погляду сучасної літературної мови слід було вжити слово пам'ятка, одне із значень якого — «предмет культури минулого, що зберігся».
Пам'ятник — це споруда в пам'ять про когось або щось.

Коли б для Києва прийшлося
Мені різьбити герб віків,
Троянду, молот,
Меч, колосся
Я б незабудками обвів…
Ще б коло пам'ятника Слави
Поставив двох би сурмачів,
Щоб грали вік зорю Держави
Тому, хто воїном спочив.
(М. Нагнибіда.)

«Дворянин з походження, піднісся Пушкін могутнім помахом крил над своїм класом і над своїм часом, став воістину народним поетом: недарма ж написав він віщі слова, що до його пам'ятника не заросте народна тропа». (М. Рильський.) «Становімо пам'ятника, нехай стоїть наш Кобзар на превічну славу!» (Ю. Яновський.)
Отже, слово пам'ятка треба вживати, коли йдеться про предмет — залишок культури минулого; пам'ятник — коли мова йде про меморіальну споруду, скульптуру або плиту. Слід мати на увазі, що коли йдеться про споруду в пам'ять про певну особу або групу людей, то прізвище або загальний іменник, що означає людину або групу людей, на честь яких зведений монумент, треба ставити в давальному відмінку: пам'ятник Шевченкові, пам'ятник загиблим воїнам і т. ін. «Пам'ятник Адаменкові стоїть над водою на його славній могилі, кам'яний орел довбає кам'яні кайдани, золотими літерами вибито біографію, донбасівський степ навкруги, спека і гуркіт, ставок, плямистий від нафти…» (Ю. Яновський.) «Перший у світі скульптурний пам'ятник Кирилу і Мефодію в 1911 році був споруджений у Києві». (З газети.) «Особливе місце в біографії Михайла Микешина посідає робота над пам'ятником Богданові Хмельницькому [у Києві]». (З журналу.) «Закінчилась світова війна. Народи почнуть зализувати свої рани і ставити пам'ятники полководцям і їх коням. Мир…» (О. Довженко.)

Переводити, переказувати. Переводити вживається в багатьох значеннях: 1) «переміщати», «розташовувати в іншому місці» (переводити учня в іншу школу); 2) «супроводжувати когось під час переходу через якийсь простір» (перевести дитину на другий бік вулиці); 3) «призначати на іншу роботу» (переводити на нову посаду); 4) «створювати інші умови праці, життя» (переводити на однозмінну роботу); 5) «виражати щось в інших величинах» (переводити метри в сантиметри); б) «у грошових знаках» (переводити майно на гроші).
Поширений також фразеологічний зворот з цим словом — переводити гроші (хліб, папір та ін.), який означає «марно, нераціонально витрачати» або «псувати» — «…Це ж не писар, а злодій. Він же переводить громадські гроші ні за що ні про що. А ви мовчите!» (І. Нечуй-Левицький.) «Отже, як став старий, немічний, та ще й захорував до того, — так його і одпустили з двору, щоб не переводив даремно панського хліба». (Панас Мирний.) У бухгалтерській практиці переводити вживається як термін, що означає «переписати гроші чи майно на інший рахунок» («перевести гроші з однієї статті прибутку на іншу»).
Переказувати. Має чимало значень: 1) «розповідати про щось почуте чи прочитане» — «Комендор сів на широкий залізний кнехт і почав розповідь. Я переказую її майже дослівно». (Д. Ткач.) «Молоді молодиці все чисто переказували Мотрі, як її судить у корчмі свекруха». (І. Нечуй-Левицький.); 2) «передавати через когось прохання, бажання чи вимогу» — «І вона почала стороною розвідувати про синові наміри, почала через людей переказувати, хай прийде, повиниться». (Панас Мирний.); 3) «на чиєсь прохання повідомити когось — в емоційно-нейтральному плані» — «Перекажіть, будь ласка, директорові школи, що йому дзвонили з районного відділення товариства «Знання».
Слово переказувати вживається також у значенні «переслати, відправити (гроші) за допомогою банку чи поштово-телеграфної установи». «Фабриканти, хто ще міг, гарячково переказували капітали за кордон». (Н. Рибак.) «Переказати гроші поштою», «переказати гонорар до Ощадбанку».
Отже, в значенні «пересилати» (гроші) краще вживати слово переказувати.

Передплата, підписка. Передплатою називається замовлення на друковане видання з попереднім внесенням часткової чи повної платні за нього. «Передплатою на газети й журнали активно займаються працівники зв'язку». (З газети.) «Блонський опублікував тоді ж поклик до передплати на «Енеїду», але намір видання якось не здійснився». (І. Франко.)
В усному мовленні інколи в значенні «передплата» вживають слово «підписка», а замість «передплатник» — «підписчик».
З погляду сучасної мови така заміна небажана. Слово підписка поширене в іншому значенні — «письмове зобов'язання про щось». «Звелося на те, що таки Хомі дали добру прочуханку та ще узяли і підписку: що, каже, доволен і жалуватися нігде не буде». (Г. Квітка-Основ'яненко.) «Л и п с ь к и й: Я ладен дати вам підписку, що визнаю ваше повне авторство». (І. Кочерга.) «Оформляйте справу до суду… Підписки про невиїзд брати не треба». (В. Кучер.) «Однак, коли не помиляюся, ви дали йому підписку? Присягалися мовчати?» (Ю. Смолич.)
Отже, замовлення на придбання й доставку газет, журналів, а також деяких інших видань і грошове зобов'язання з попереднім внеском треба називати не «підпискою», а передплатою.

Письменний, грамотний. Багато хто не розрізняє значень цих слів, вважаючи їх синонімами; проте це не так — у сучасній мові їхня семантика різна.
Письменний — це той, хто вміє писати й читати. «А ще було як намалює [маляр] що-небудь та підпише — бо й письменний був собі — що се не кавун, а слива, так-таки точнісінька слива». (Г. Квітка-Основ'яненко.) «Цей, Романко, в мене хитрий, хоч кого обдурить!.. Грамоту добре знає, письменний». (М. Коцюбинський.) «Неписьменні були батько, мати, баба і прабаба. Дід був письменний, і йому батько не міг простити своєї темноти». (О. Довженко.)
Грамотний має кілька значень. Насамперед — це той, хто правильно, без помилок пише і говорить; словом грамотний позначають також написаний за правилами граматики якийсь письмовий твір. Наприклад: грамотний хлопець, грамотний лист, грамотна заява. «Водночас редакційні колегії стінних газет домагаються того, щоб дописи надходили грамотні, на стандартних аркушах або на аркушах, акуратно вирізаних із зошита». (З журналу.)
Грамотний вживається не тільки на позначення людини, яка добре знає правила орфографії та пунктуації, вільно володіє мовою; так можна сказати й про того, хто добре обізнаний зі справою в певній галузі, а також про його творчий доробок. Наприклад: грамотний інженер, політично грамотна людина; грамотний проект. «Прилад без уважного, технічно грамотного апаратника багато не наробить». (Ю. Шовкопляс.)
Відповідні семантичні особливості мають і інші утворення з цим коренем — іменник грамотність, прислівник грамотно. «Грамотність — це вільне володіння рідною мовою, а не лише вміння без помилок написати слово чи в потрібному місці поставити відповідний пунктуаційний знак». «Тепер дедалі виразніше відчувається, що економічно грамотно вести господарство неможливо без знання основ наукової організації виробництва і праці, без наполегливого впровадження цих основ у життя». (З журналу.)
Письменний — відносний прикметник, а грамотний — якісний, він може мати й ступені порівняння. «— …Ти, правда, хлопак справний, в боях авторитет здобув… І грамотніший за багатьох з нас, і медалі тобі не дурно повішано… Але ж молодий та ласий на все, що в очі б'є!» (О. Гончар.)
Раніше грамотний, грамотність часто вживалися в значенні «письменний», «письменність». Наприклад, у С. Васильченка: «Батько теж був трохи грамотний — учився колись у дяка, — любив у свято сам почитать, поважав у людях освіту». І тепер їх часом пов'язують із значенням «вміння писати й читати». Порівн.: «Про поширення грамотності [в Ольвії] свідчать численні графіті — продряпані гострим предметом на глиняних посудинах і металевих виробах імена їх власників, посвяти божествам, заклинання та ін.». (З журналу.) «Батьки в мене були грамотні. Тобто вони вміли читати й писати». (Остап Вишня.)
Про якусь людину можна сказати, що вона письменна, але водночас неграмотна (тобто вміє читати й писати, але не знає правил граматики, говорить і пише з помилками). Уже сама формальна можливість існування такого твердження свідчить про те, що варто уникати вживання слова грамотний у значенні «той, що вміє читати й писати». У цьому значенні має бути письменний.

Письменність, писемність, письменство. Письменність означає вміння читати й писати. «…Всі люди, що жили в їй [Костівці], мали такий погляд на книжку та на письменність, мовби то річ зовсім не цьогосвітна». (Б. Грінченко.)
Писемність виступає в двох значеннях. Насамперед — це система графічних знаків, які вживають для писання в якійсь мові або групі мов. «Усі відкриті в Софійському соборі графіті написані кирилівськими літерами — шрифтом, який покладений в основу сучасної російської, української та білоруської писемності». (З газети.)
Друге значення слова писемність — «сукупність давніх писемних пам'яток якоїсь мови». «Високий ступінь економічного, політичного та культурного розвитку Київської Русі, а також деякою мірою прийняття християнства сприяли розвиткові писемності. З'явилися перші книги, переважно богослужебні, необхідні для церковних відправ». «Інтермедії Якуба Гаватовича належать до визначних пам'яток давньої української писемності». (З журналу.) «Давньоруська культура — яскраве самобутнє і багатогранне явище. До якої б сторони її не звернутися — чи до писемності (художня література, історія, публіцистика), чи до мистецтва… — скрізь Київська Русь залишила свій… глибокий слід». (З підручника.)
Письменство — синонім слова література. «Значення Шевченка для України було просто переломним: не тільки для української літератури, яку він підніс до рівня кращих зразків тогочасного світового письменства і якій накреслив шляхи майбутнього, а й для всього розумового і політичного життя країни». (З журналу.) «…Не може не турбувати нас, наскільки уміло й наскільки глибоко школа прищеплює дитині любов до творів красного письменства». (З газети.) «Більшість дослідників, особливо останнього часу, одностайно підкреслює патріотизм «Слова о полку Ігоревім». Щодо цього «Слово» є не поодиноким явищем староруського письменства: патріотичним духом пройняті як світські, так і церковні твори нашого середньовіччя». «Сковорода завершує не лише давній період у розвитку байки, а й українське давнє письменство взагалі». (З журналу.)
Письменство вживається і як збірне поняття у значенні «письменники». «…Активна участь письменників у житті — участь, яка так прекрасно виявилася особливо в дні Великої Вітчизняної війни, — от риси нашого письменства, які характеризують його в першу чергу». (М. Рильський.) «Все йшлося на гірше. І то було не тільки його [Бальзака] особистою долею, а долею всього письменства Франції, яке воліло писати правду і служити цій невибагливій, але суворій і чесній богині». (Н. Рибак.)
Остання особливість у словниках не зафіксована, але вона знайшла відбиття і в писемній, і в усній літературній мові.
Отже, письменність — це вміння писати й читати; писемність — система графічних знаків, що вживаються для писання в якійсь мові або групі мов, і — друге значення — давні писемні пам'ятки; письменство — література і — друге значення — письменницький загал.

Пів-, напів-. Часто у мовців виникають труднощі у зв'язку з утворенням ряду слів з пів- і напів-. Як правильно: півпідвал чи напівпідвал, півпальто чи напівпальто?
Насамперед слід сказати, що до складу всіх дієприкметників, які означають неповноту якоїсь дії, що відбувається з предметом або живою істотою, входить компонент напів-, а не пів-: напівзотлілий, напівзомлілий, напіводягнений, напівроздягнений, напівзабутий, напівзруйнований. «Через напіввідчинені двері з другої кімнати ледь доносився тихий голос слабої матері». (І. Цюпа.)
Ту саму тенденцію спостерігаємо і щодо прикметників. «Силами машинобудівних підприємств на основі використання наявних на заводах автоматичних і напівавтоматичних верстатів буде збудовано тисячі автоматичних ліній». «У 1921 р. в капіталістичних країнах було 10 млн. безробітних і майже 30 млн. напівбезробітних». (З журналу.) І якщо в художній літературі ми часом натрапляємо на прикметник, утворений з компонентом пів-, то можна знайти десятки прикладів, коли прикметник з тим самим коренем і тим самим значенням виступає з компонентом напів-. Порівн.: «Лежав він високо на підводі — півголий, обмотаний чистим селянським полотном». (Ю. Яновський.) Але в того ж автора: «Перед дверима стоїть напівгола жебрачка». В багатьох інших авторів: «Здоровенні, напівголі, спітнілі, бронзові ковалі гатили своїми, тільки їм під силу, молотами по ковадлах, виблискуючи прекрасними зубами. Іскри розліталися на всі сторони. Запорозькі Вулкани працювали, як годиться справжнім металістам, — твердо і весело». (О. Довженко.)

Трава лиш сива,
Та степові запилені квітки,
Та рудизна потрісканої глини,
Та гори напівголі віддалік.
(М. Рильський.)

«Влітку духота тут, на цій піщаній арені мікроклімат Сахари, доводиться працювати роздягненими, і солдати напівголі сидять серед приладів, засмаглі, м'язисті, роблять записи, помітки, приймають, передають команди». (О. Гончар.)
Неповнота охоплення якимсь станом передається прикметниками, віддієслівними іменниками з компонентом напів-, а не пів-: напівживий, напівзабуття та ін.
В іменниках компонент напів- виступає там, де перша частина слова показує, що предмет або істота не мають усіх ознак, якими характеризується іменник, що становить другу частину слова. Наприклад: напівлюдина, напівбог (з міфології), напівсировина, напівтемрява, напівпровідник, напівфабрикат. «Дайте їй [людині] на стіл добрий, мов сонце, хліб, та милу працю в руки, та любов у груди — і вона не зігнутою тінню, а напівбогом піде по землі». (М. Стельмах.) «Над кожним поколінням, яке освоює найвищі поривання людської мислі, сходить Данте Аліг'єрі… Вихори пристрастей тогочасних так вивищили цю постать, … що з флорентійця, певно, ніколи не спаде містичний плащ напівлюдини-напівбога». (З газети.)
Компонент пів- виступає в іменнику тоді, коли утворює нове слово, що не означає ні частковості стану, в якому перебуває предмет (як, наприклад, ми бачили в словах типу напівзруйнований), ні частковості властивих йому рис (як у словах типу напівбог, напівпровідник). Іменник, до складу якого входить компонент пів- (наприклад: півпідвал, півпальто, півострів, півфінал), не має кількісного значення; півпідвал, півпальто — це н е п о л о в и н а підвалу, н е п о л о в и н а пальта. Свідченням цього є те, що слова типу півпідвал, півпальто не відповідають на питання с к і л ь к и? і не застигли у формі родового відмінка, як слова типу пів'яблука, півкілометра, піввідра, півгодини. Компонентом пів- у словах півпідвал, півпальто та інших утворюється нове слово, що має своє окреме значення і являє собою видове поняття, як і другий компонент; їх об'єднує спільне родове поняття. Наприклад: півпідвал і підвал — видові поняття, що об'єднуються родовим поверх (крім них, сюди входять ще: бельетаж, перший, другий, третій… і т. д. поверх, мансарда). Півпальто і пальто — найменування різних виробів, вони утворюють видові поняття, об'єднані родовим верхній одяг (до якого входять ще такі, як кожух, плащ, макінтош, куртка та ін.). Порівн. кілька прикладів: «Кожний акумулятор має два півблоки — позитивний і негативний. При складанні акумулятора пластини позитивного півблока розміщують між пластинами негативного півблока». (З газети.) «…Реставратори відкривали дедалі нові сторінки невідомої історії пам'ятки. Вже перший зондаж показав, що стесана цегла була елементом декоративної деталі — цегляної балясини, яка спиралась на піввалик». (З журналу.)
Щоб легше було розпізнати утворення з пів- і напів-, слід застосувати такий прийом: якщо перший компонент слова можна замінити словом наполовину, то воно утворюється з напів-. Наприклад, наполовину людина (з міфології) — напівлюдина; наполовину бог (з міфології) — напівбог; наполовину провідник — напівпровідник.
Якщо перший компонент певного, слова за змістом не можна замінити словом наполовину або половина (замість півпідвал не можна сказати «наполовину підвал» чи «половина підвалу»), то слово це треба вживати з компонентом пів-.
Отже, слід говорити й писати: напівбог, напівлюдина, напівпровідник, напівсировина, напівфабрикату але півпідвал, півпальто, півострів, півфінал.

Півроку. У мовців нерідко виникає питання, в якому роді має стояти означення при слові півроку. Чи треба узгоджувати його зі словом половина і вживати в жіночому роді, чи ставити в такому ж роді, як слово рік, — у чоловічому?
Слову, утвореному поєднанням пів- з іменником у родовому відмінку, не властива категорія роду. Узгоджувані з ним означення або присудки вживають у формі множини, а не узгоджують зі словом половина або іменником, до якого воно приєднується в скороченій формі (пів-). Наприклад: «Майже дванадцять місяців учені досліджували цю проблему. Перші півроку працювали в Харкові, потім продовжували роботу в Києві»; порівн.: «Першу половину року працювали…» — «Перше півріччя працювали…».

Плямувати, таврувати. (За)плямувати. У прямому значенні — «(за)бруднити, лишаючи плями». («Дівчинка заплямувала все пальто олією»); у переносному — «скомпрометувати себе» («Учень заплямував себе ганебним вчинком»); «скомпрометувати людей, які пов'язані з тим, хто негідно себе поводить» — «Ваш батько Берлін брав, а ви плямуєте його добре ім'я»; «…Мабуть, справді хтось із учнів заховав глобус. Це така історія, що плямує всіх вас, діти». (О. Донченко.); «незаслужено чорнити, несправедливо винуватити, осоромлювати когось»: «Брудним наклепом він намагався заплямувати свого колишнього співробітника перед колективом». «Нехай мерзота… робить своє каїнове діло. Хай ненавидять і плямують мене». (О. Довженко.)
Слід вважати небажаним вживання слова плямувати в значенні «викривати». Коли треба передати значення «викривати», «гостро критикувати», «поставити до ганебного стовпа», краще вживати не плямувати, а таврувати.
Таврувати. У прямому значенні — «ставити на когось або щось тавро». «Лиха доля чекала втікача: його оддавано в некрути, засилано на Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу». (М. Коцюбинський.)
Переносно вживається в значенні «гостро критикувати», «викривати», «бичувати». «Поетизуючи хоробрість, такі твори [легенди та перекази про запорізьких козаків] засуджували боягузтво й нищівно таврували зраду». (Легенди та перекази.) «Карикатура (з італійської) — малюнок комічного змісту, в якому зовнішність персонажів зображена в спотвореному вигляді для того, щоб висміяти, затаврувати їх недоліки… При цьому реальне часто переплітається з фантастичним, страшне — з смішним». (З підручника.) «Показовим є її [Лесі Українки] публіцистичний памфлет «Голос однієї російської ув'язненої», в якому вона гнівно затаврувала прислужництво, низькопоклонництво окремих митців перед Миколою II під час його візиту до Франції». (З газети.)

Повістка. Слово це вживається у значенні: 1) коротке письмове повідомлення з пропозицією кудись з'явитися або з якимось нагадуванням, попередженням — «Не листоноші — розсильні військкоматів з жмутками повісток в руках шугають цієї пізньої години від будинку до будинку, від під'їзду до під'їзду». (О. Гончар.) «Міліціонер забрав їхні повістки, пропустив у коридор і звелів підождати на лавці». (В. Кучер.); 2) попереджувальний сигнал, зокрема на залізниці, про те, що поїзд вийшов з попередньої станції, — «Нарешті продзвонили повістку, а ще за півгодини, важко сопучи, до станції підповз довжелезний порожняк». (А. Головко.) «Н а ч а л ь н и к с т а н ц і ї. Ярмолаєнко! Повістку пасажирському». (І. Микитенко.)
Слово повістка часом без достатніх підстав сполучають із словом денна. Коли йдеться про перелік питань, які обговорюються на зборах, засіданні, слід вживати словосполучення порядок денний, порядок дня. «Як стихло трохи, Соня раптом постукотіла по столу, а тоді, серйозна, перейшла до дальшого питання порядку денного». (А. Головко.)

Поводити (себе), поводитись. Виявляти себе у взаєминах з іншими людьми. «Учителя сьогодні найбільше радувало те, як поводить себе Ліда Шепель». (О. Донченко.) «Та доки ми будемо панькатись з ним? Записався в гурток, то й хай по-товариському поводить себе!» (C. Васильченко.) «Як селюк, що виріс у глушині, Улас відчував розгубленість перед великим містом і зовсім не знав, як себе поводити і як себе тримати». (Григорій Тютюнник.)
Трохи рідше вживають форму поводитись без додатка (з додатком в орудному відмінку і прийменником з слово поводитись має значення «ставитись до когось», «орудувати чимсь»: «Дівчинка добре поводиться з меншою сестричкою». «Він не вміє поводитися з новим інструментом»).
Небажаним є вживання словосполучення «вести себе» («Учні 5 класу нашої школи погано ведуть себе на уроках»).

Повставати, поставати. Повставати вживається в кількох значеннях:
1) «випростатися з сидячого чи лежачого положення» (у множині):

І встала.
І всі за нею повставали
І за апостолом пішли
У катакомби.
(Т. Шевченко.)

«Хлопці тим часом нишком пошепотіли з дівчатами, далі повставали і почали прощатись». (С. Васильченко.);
2) «перестать спати», «прокинутися» (у множині): «Гості повставали рано, і о 10 годині вже були на виставці». «Другого дня вдосвіта бурлаки повставали, полапали клунки: все було на своєму місці». (І. Нечуй-Левицький.);
3) «виринати, показуватися, вставати перед кимсь»: «Їхатимеш, то шлях тобі звивається бором… здалека щось гучить-гучить; коли, от, опахнув свіженький вітерець — засиніє старий Дніпро поміж зелених комишів та червоного верболозу, і повстають круті сиві гори». (Марко Вовчок.)
«Швидко, швидко летить поїзд. Красні краєвиди, мов у сні, зміняються. Високі гори, квітчасті долини, швидкі річки — все так швидко повстає і зникає, немов у тій казці, що то від помаху чарівної хусточки вставали й гинули гори та долини». (Леся Українка.) «Над зеленими ярами повстав легесенький туман». (І. Нечуй-Левицький.);
4) «виступати», «піднімати повстання»: «[Д і д Г а р а с и м:] — Я знаю, пане… ви за правду тут [у тюрмі] … ви против людської кривди повстаєте». (І. Франко.)

Є п и с к о п.
ми кесаря шануємо і владу,
не повстаєм ні словом, ані ділом
супроти них.
(Леся Українка.)

Поставати. Крім значення «стояти» (у множині) — «…Підійдуть хлопці до валки, постають та й годинами мовчки простоюють». (А. Головко.), «зробитися, стати якимись»: «— А хто ж буде свині пасти, як постають панами? — додав один сільський філософ». (І. Нечуй-Левицький.) і значення «перетворитися на когось» — «Одного разу поїхав батько у ліс по дрова, а мати лишилася вдома з хлопцями — та за щось так розсердилася на них, що не знала, як і вилаяти, та з гніву сказала, щоб вони гайворонами поставали» (Нар. творчість), — вживається й переносно — в значенні «виникати», «з'являтися», «вимальовуватися»: «Ні одна з галузей науки не вичерпала себе, перед кожною з них, зокрема перед історією, постають дедалі нові завдання в справі розкриття законів розвитку природи і суспільства». (З журналу.)

В моїй уяві раптом постає
Вчорашня ніч…
(О. Підсуха.)

Картина постає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграна рука.
(Леся Українка.)

Проте в мові художньої літератури в значенні «виринати в пам'яті», «виникати в уяві» нерідко вживають і слово повставати. Див. у М. Рильського:

Але рука безвладно випускає
Перо, — бо повстає в моїх очах
Жіноча постать, як ламка крижинка…
Тоненькі руки, ніби двоє крил,
Здіймаються у пориві несмілім,
І в косах перша срібна волосинка
Нагадує про осінь і печаль.

Подвижник, сподвижник. Слово подвижник спочатку означало аскета, людину, яка з релігійних переконань позбавляла себе радощів життя. У сучасному значенні — людина, яка самовіддано бореться за досягнення високої мети у якійсь важкій справі. Наприклад: подвижник мистецтва, подвижник науки. «…Я шукав колоритну постать для портрета, — щоб не сором було й виставити його наступної осені. Хотілося написати вченого, такого, знаєте, лобатого мислителя, популярного в народі першовідкривача, подвижника науки». (І. Волошин.)
Сподвижник — «чийсь соратник у якійсь надзвичайно важливій діяльності». Наприклад: «С. П. Крашенинников був сподвижником і другом М. В. Ломоносова». (УРЕ.) «Шість років гриміли битви з перемінним успіхом. Загинуло багато сподвижників Хмельницького — Данило Нечай, Кривоніс, Небаба». (О. Довженко.) «У другій половині 80-х років XVII ст. боротьбу народних мас проти польсько-шляхетського панування на Правобережній Україні очолив Семен Палій і його видатні сподвижники — С. Самусь, А. Абазин та З. Іскра». (З журналу.)
У розмовному стилі мовлення слово сподвижник інколи плутають з подвижник.

Подовжений. Вживання слова подовжений у прямому значенні — «збільшення довжини чогось» — не викликає ніяких труднощів і сумнівів. «Подовжені тіні прибрали велетенських розмірів». (Я. Качура.) «Зображення людей відзначається стрункими подовженими пропорціями, чітким, строгим рисунком, який підкреслює основні форми тіла і відповідно до них — одяг». (З журналу.)
У переносному значенні слово подовжений означає «збільшений у часі проти звичайно регламентованого». Наприклад: «група подовженого дня», «подовжений кіносеанс» та ін. Щоденне перебування учня в школі регламентоване, а група подовженого дня залишається в школі ще кілька годин; час тривання кіносеансу визначений, а подовжений кіносеанс закінчується пізніше, бо, крім основної картини, демонструють додатково ряд кіножурналів, мультиплікаційних, науково-популярних та інших фільмів. «Добре себе зарекомендували і дістали широкого визнання школи і групи з подовженим днем». «…За один подовжений рейс колективи двох рибоморозильних траулерів виловили в Південній Атлантиці багато риби». (З газети.)
Стилістичною помилкою є вживання в таких словосполученнях замість подовжений слова продовжений. Наприклад: «Велике майбутнє належить школам і групам продовженого дня». (З газети.) «Правильна організація позакласної роботи, нормальний режим дня в школах і групах продовженого дня сприяють поліпшенню виховання учнів, підвищенню їх успішності і збереженню їх контингенту». (З журналу.)

Подразнення, роздратування. Подразнення — термін фізіологічний, що означає два поняття. Насамперед — це вплив якогось фактора чи речовини на організм або на окремий орган, тканини, клітини, внаслідок чого виникає специфічна реакція. «Матеріальні речі й процеси, які впливають на органи чуття, називаються подразниками, а самий процес цього впливу — подразненням». «Якщо припинити підгодовування собаки при подразненні дзвінком, то через деякий час виділення слини на дзвінок припиняється, умовний рефлекс зникає». «Досвід показав, що знеболювання, запобігаючи поширенню сильних подразнень нервових закінчень на головний мозок, унеможливлює розвиток шоку». «І. Павлов та його співробітники показали, що процес збудження у корі великих півкуль головного мозку розвивається залежно від сили подразнення…» (З журналу.)
Подразнення також означає стан запалення, почервоніння внаслідок дії на шкіру або слизову оболонку якихось факторів. Наприклад: «За останні два дні подразнення на руці хворого зменшилося».
Роздратування — це стан гострого нервового збудження, почуття гніву, невдоволення, досади. «В очах [Гайденка] під густими бровами, що сходилися над переніссям, Ніна побачила роздратування». (Є. Кравченко.) «— Товаришу полковник, — говорив комбриг з гідністю і з легким роздратуванням у голосі. — Зроблено так, як ви вимагали. Ми будемо стояти». (Ю. Бедзик.) «Замислений [Захар] одвернувся від інструмента і, перемагаючи незрозуміле внутрішнє роздратування, заговорив зовсім про інше». (Іван Ле.) «Особливо трагічно впливає нікотин на організм дітей. Ті, хто палить у шкільні роки, легко піддаються роздратуванню, часто хворіють». (З газети.) «Коли міни лягали десь поза траншеєю на обпаленій, переритій землі, Брянський не міг стримати свого роздратування». (О. Гончар.) «Скрізь помічалося роздратування, чути було лайку, прокльони… З розпалених облич, з гнівливих поглядів, палких рухів помітно було роздратовання та завзяття». (М. Коцюбинський.) «Тебе ніхто й не просить, — тихо відповіла Марійка, почуваючи, як несподіване роздратування здіймається в грудях». (О. Донченко.)
Отже, коли йдеться про фізіологічні процеси, неправильно вживати слово роздратування, треба — подразнення.

Позбавити, позбавитися, позбутися. Позбавити означає «відібрати у когось (чогось) щось, залишити когось (щось) без чогось». «Мотря обіймала цехмістрові чоботи, благаючи не позбавляти старого шматка хліба». (З. Тулуб.) «Мій намір — звернути увагу всіх тих, хто пише українською мовою, на деякі дефекти, що в українській мові заводяться, позбавляючи її краси й своєрідної вдачі». (В. Самійленко.) «На 17 році я вже мав політичний процес, і з того часу до останніх днів жандарми не позбавляють мене своєї ласкавої опіки». (М. Коцюбинський.) «Те, що робиться у нас в … кінематографії в галузі комедійного жанру, вважаю невдалим і принципово неправильним. У нас комедійних персонажів чомусь позбавляють розуму, а треба робити зовсім навпаки. Комедійний характер нічого спільного з розумовою недоладністю не має». (О. Довженко.)
Позбутися значить звільнитися, врятуватися від когось, чогось; уникнути чогось неприємного; залишитись без когось, чогось; втратити кого, що. «Художник слова … бачить зародки нового і допомагає його розвитку, але він не обходить стороною і залишки старого, темного, реакційного, критикує їх, допомагає народу своїми творами їх позбутися». (А. Малишко.) «Відколи Блаженко взяв на себе молодшого лейтенанта, він несподівано позбувся страху за свою спину, за саме своє життя». (О. Гончар.) «Чудний він став. Коли б ще не позбувся розуму». (Панас Мирний.)
Дуже поширена помилка полягає в тому, що в значенні «звільнитися від когось, чогось» (з власного бажання) або «втратити когось, щось» (проти власного бажання) замість «позбутися» (наприклад: «Нарешті клас позбувся цього учня» і «Перейшовши на іншу роботу, він позбувся всіх колишніх пільг») мовці вживають дієслово позбавитися. «В земних умовах позбавитись від тертя неможливо, що ж до тиску сонячного світла, то його встановлюють за допомогою спеціальних дослідів». (З журналу.)
Невдало вжите слово позбавлятися (недоконаний вид дієслова позбавитися) у реченні «Я відчув, що позбавляюсь сил»; краще: «втрачаю сили».
Дослідження мовного матеріалу переконує в тому, що слово позбавитися вживається в одному значенні1, а саме в значенні «запобігти чомусь, попередити щось лихе, неприємне», тобто тоді, коли об'єкта, на який спрямовується дія, в дійсності ще немає, а існує тільки загроза його виникнення. «Чого тільки не виробляєш, щоб посухи тої позбавитися! І ранні пари, і угноєння, і бур'яни нищиш, і землю підпушуєш, і просапні рослини сієш…» (Остап Вишня.)
1 Речення типу «Він позбавився ректором інституту стипендії» в сучасній мові не вважаються за нормативні. В такому випадку тепер кажуть: «Ректор інституту позбавив його стипендії».

Показник, покажчик. Показник — це те, по чому можна судити про розвиток і хід чогось; наочне вираження (у цифрах, графічно) результатів чиєїсь праці тощо. «Надзвичайно важливим і переконливим показником зростаючої ролі мистецтва в житті суспільства є також розквіт художньої самодіяльності, в якій виробники матеріальних благ виступають творцями благ духовних». (З журналу.) «Ставлення до праці і до суспільної власності розглядається у нас як найважливіший показник духовного рівня особи, її свідомості». «Показником найповнішого і найчіткішого розуміння тексту є можливість передати його зміст своїми словами». (З журналу.)
Покажчик має кілька значень. По-перше, це напис, стрілка або інша позначка, яка показує щось. «Дорога. Покажчики: «Холм-Топорець…» Колони, колони — підрозділ на марші». (І. Нехода.) «Хтось додумався навіть узяти такий плакат в рамку і прибити на дорожньому покажчику, що виводить на Бобринецький шлях». (В. Логвиненко.) «На центральних магістралях столиці останнім часом встановлено нові покажчики зупинок». (З газети.)
Друге значення слова покажчик — довідкова книжка або довідковий список у книжці. «Працівники Державної публічної бібліотеки Національної Академії наук України систематично видають інформаційні списки бібліографічних покажчиків різних довідників, журналів, які одержує бібліотека». (З газети.) «…Досі в жодному з відомих бібліографічних покажчиків вона [стаття] не фігурувала саме як стаття Нечуя-Левицького». (З журналу.) «…Нема часу поритися в «Полном Собрании Законов». Сьогодні трошки був копирснув, та нічого не виудив, бо алфавітний покажчик такий, що тільки в йому голову заморочиш». (Панас Мирний.)
Слова покажчик і показник часто плутають. Наприклад, у реченні «…У цьому місці стояв стовп, показник кілометрів» замість показник треба було вжити слово покажчик. Очевидно, не про довідкову літературу йдеться в реченні: «Щодо продуктивності праці в промисловості, то тут у нас гарні покажчики» (треба: показники). «Хіба не покажчик їх [козаків] перемоги і сили» (треба: показник). Це пояснюється тим, що досі значення цих слів чітко не розмежовувались. Проте в наш час слова покажчик і показник семантично диференціюються цілком виразно.

Половина. Звичайно це слово виступає в сполученні зі словами перша, друга (перша, друга половина року, матчу і т. ін.). В усному мовленні часом неправильно утворюють словосполучення «більша половина», «менша половина». Неможливість такого сполучення слів випливає з того, що половина означає одну з двох рівних, а не різних частин цілого. Невдалий також вираз «остання половина» (краще: «друга половина»).
Кількісний іменник раз у сполученні з числівником та іменником половина має форму рази (три з половиною рази). Якщо цей самий дробовий числівник виражений десятковим дробом, то раз має форму родового відмінка — три й п'ять десятих раза.

Положення, стан, становище. В українській мові слово положення означає:
1) спосіб розташування в просторі — «Кілька секунд літак був у вертикальному положенні». «За допомогою цього пристрою [автомата] здійснюється автоматичне підняття плуга з робочого положення в транспортне та переведення його з транспортного положення в робоче». «Велику роль у визначенні положення тіла в просторі відіграють органи внутрішнього вуха». «В різні години доби і в різні пори року кожне сузір'я займає різні положення відносно горизонту». (З журналу.);
2) розташування тіла або його частин, позу — «Максим розігнався, відштовхнувся від килима й піднявся у повітря, не згинаючи тіла, і в такому положенні перекинувся». (Д. Ткач.) «Коли Олена ввійшла, Аркадій підвів голову, наче збирався сісти. Стримуючи ридання, Олена підбігла, всунула руки під подушку і підвела його в напівсидяче положення». (Ірина Вільде.) «Положення рук — один з найважливіших компонентів пластичної виразності людського тіла. Це неодноразово підкреслювали класики хореографії». (З журналу.);
3) наукову думку, твердження — «Давно відоме положення про те, що жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо, з новою силою звучить сьогодні, у наші дні». (З газети.) «Аналізуючи свої дослідження на антропоморфних мавпах, І. Павлов висловив ряд положень, які свідчать про те, що він для себе розв'язував проблему походження і розвитку людини як послідовний матеріаліст, надаючи вирішальної ролі в цьому процесі суспільній праці і членороздільній мові». «Одне з найважливіших положень мічурінської науки полягає в тому, що зміна природи будь-якого рослинного організму адекватна впливові зовнішніх умов життя». (З журналу.);
4) зведення правил, законів про щось — «— От пригадайте, що в «Положенні», саме в частині другій, сказано про обмін землі і угіддя! Там чорним по білому написано, що незалежно від полюбовної згоди поміщик може в усякий час вимагати від селян обміну необхідної йому землі, коли на ній виявляться джерело мінеральної води чи корисні копалини, в тому числі і торф». (М. Стельмах.)
Слово положення в розмовному стилі іноді вживають у не властивому йому в українській мові значенні: «становище», «обставини». «Вчора відбулася лекція про міжнародне положення» (треба: міжнародне становище). «Раніше хлопець учитися не міг, бо матеріальне положення (треба: матеріальне становище) сім'ї було важким». «У дівчини склалося скрутне положення» (треба: скрутне становище, скрутні обставини). Неправомірно також вживати слово положення в значенні «стан». «Лікар сказав, що положення хворого поліпшилося» (треба: стан поліпшився).
Слово стан має багато значень, зокрема: «обставини, умови, в яких хтось або щось перебуває; ситуація, зумовлена певними обставинами», «ступінь якоїсь якості», «міра здійснення чогось». Наприклад: «Їх виразні лагідні очі світились розумом і цікавістю, а свіжовиголені щоки грали таким благодушним рум'янцем, що Орлюк, якому притаманна була, як уже згадувалось, прямолінійність і запальність навіть у нормальному стані, раптом знавіснів». (О. Довженко.) «Частка праці українських учених є і в підкоренні плазми — четвертого стану речовини». (З газети.) «Вода визначає фізичний стан тканин — їх обсяг, пластичність; з нею пов'язані травлення, кровообіг і дихання, функції залоз, м'язова діяльність». (З журналу.) «Чи відомий вам такий психічний стан, коли за один рідний звук, один образ рідний ладен буваєш заплатити роками життя?..». «Зрозуміло, що такий стан речей не міг не похитнути Тиховичевої віри в корисність такої боротьби». (М. Коцюбинський.)
Слово стан може означати також соціальну групу людей із закріпленими законом спадкоємними правами та обов'язками. «І хоч у своєму класі, де з сорока учнів тридцять п'ять були діти поміщиків або міських багатіїв, Юркові весь час давали відчути його соціальний стан, тут, у своєму класі… він був учнем привілейованого учбового закладу». (І. Багмут.)
А ось у такому реченні слово стан ужите недоречно — адже йдеться про позу ящірки, тобто про положення її тіла: «Злизнувши комаху, ящірка застигла. Ніхто тепер навіть зблизька не помітив би її в такому стані на сірому камені».
Становище — «обстановка, що склалася», «ситуація», «обставини життя». «Він [Бжеський] бачив, що коли справа дійде до бою, півсотні дужих козаків порубають його з почтом на капусту. Але треба було рятувати становище». (З. Тулуб.) «— Розказуй про міжнародне становище». (О. Довженко.) «Він вирішив обійти німця далеко з тилу, наблизитися до нього звідти, звідки той його не очікував, і самому стати господарем становища, не дожидаючи, поки ворог перейде до більш рішучих дій». (П. Загребельний.) «Капітан Чумаченко в іншому кутку обмірковував з офіцерами становище». (О. Гончар.) «…Після розмови про вітробалчанське життя, про засилля глитайні навіть у земельних комітетах — в сільському і волосному — він іще глибше упевнився, що оті його плани — єдиний вихід із становища». (А. Головко.) «А тоді ще гірше… Допити, суд, поліція — він [Іван] опинився б у смішному становищі. Що ж буде?» (М. Коцюбинський.)
Становище може означати також місце, роль у суспільному житті. «Які були первісно його обставини, які школи він кінчив, яке становище займав… не знаю». (І. Франко.) «Мене, правда, не затримували, але я людина без офіціального становища…»; «О с т р о ж и н. …Такий молодий, в такий короткий час ви завоювали собі таке становище в літературі…» (Леся Українка.) «І годинник на руці, і одяг міський святковий, і поводження, як личило б господареві, свідчили про високе становище гостя». (Іван Ле.)
Таким чином, слід говорити й писати: вертикальне положення, міжнародне становище, стан хворого.

Порівнювати. Зіставляти, щоб встановити подібність чи відмінність. «Ще тоді, порівнюючи життя панів та мужиків, він глибоко пересвідчився, що бог не дав долі мужикам, що для мужиків нема щастя на землі». (М. Коцюбинський.)
Порівнювати вживають ще в значенні «образно уподібнювати». «Поет [І. Франко] порівнював себе з муляром, що кладе цеглини до стін нової будови». (З журналу.) «Микола Васильович стільки витрачає води на вмивання, що мимоволі порівнює самого себе з якоюсь водяною птицею». (М. Трублаїні.)
У першому значенні інколи вживають слово співставляти коли йдеться про зіставлення контрастних понять, речей. «Визначальною особливістю полтавських квіткових килимів є багатий і живописний колорит. Як відомо, колорит визначається забарвленням узору і поєднанням його з фоном. На Полтавщині любили співставляти білий, жовтий, синій, зелений… кольори узорів з золотисто-жовтим, чорним, рідше голубим, темно-синім і сірим фоном». (З журналу.)
Проте в сучасній літературній мові вживання слова співставляти не вважається правомірним, і словники його не рекомендують. Залежно від контексту слід вживати дієслова зіставляти (див. вище) або порівнювати.

Поруч, поряд. Мовці часом не розрізняють значення цих слів, хоч семантика їх не тотожна.
Поруч означає «один біля одного», «по сусідству, поблизу когось, чогось», «дуже близько». «Валентин сидить поруч Бориса на канапі, поклавши йому важку руку на плече, мов охороняючи друга від всіляких напастей». (О. Гончар.)

Сядем тут відпочинемо, друже,
Розіславши на камінь шинель.
Ой широко розлився ти, Буже,
Ой далеко плисти до тих скель!
Кожний раз, як кисет добуваю,
Що її вишивала рука,
Пригадаю, усе пригадаю,
Поруч мене вона виника.
(О. Гончар.)

«Ось і зараз, поруч з батьком, оточений людьми, сидить русявочубий Марко». (М. Стельмах.) «Дружина — маленька, худорлява і доволі сварлива жінка. Поруч з нею він здається велетнем». (О. Довженко.)
Поряд у першу чергу має значення «разом з кимось, нарівні, одночасно з кимось, чимось». «Поряд з іншими державами за мир борються країни Азії, Африки, Латинської Америки, які визволилися від колоніального гніту».
Тим часом у мовній практиці дуже поширене вживання поряд у значенні «біля, по сусідству». «І раптом все змішується. Він уже не бачить того бійця, що йшов з ним поряд, ні валунів попереду, а тільки чує, як по лісу гучно ляскають кулеметні черги, з дерев сиплеться сніг і білою млою застилає світ». (Григорій Тютюнник.) «Та Лукії сьогодні чогось не співається, їй просто хочеться отак сидіти поряд з капітаном, слухати його тиху мову, відчувати тонкий запах парфумів, що йде від нього, — чи, може, це запах океану?» (О. Гончар.)
Інколи вживання поряд замість поруч зумовлене стилістичними міркуваннями. Наприклад: «Страшна газова гангрена вразила його руку. Рука лежала поряд нього, розпухла до неймовірного розміру, темна, в багрово-синіх плямах та пухирях, і нестерпно смердюча. Три дні не спускав з неї очей Орлюк. Він дивився на неї, як на смертельного ворога. І мовчав». (О. Довженко.) У наведеному прикладі письменник не міг вжити слово поруч, бо в контексті двічі повторюється іменник рука, що має з цим словом спільний корінь.
Проте вимога смислової точності зумовлює розрізнення слів поруч і поряд, бо в окремих контекстах взаємозаміна їх може спричинитися до затемнення змісту. Наприклад, як розуміти речення: «Поряд з практикантами зошити перевіряв учитель Петренко»? Чи наголошується тут на тому, що вчитель с и д і в б і л я практикантів, за тим самим столом, чи йдеться про те, що окремі зошити, крім практикантів (або незалежно від них, паралельно з ними), п е р е в і р я в і в ч и т е л ь? Щоб уникнути непорозуміння, варто поруч вживати в значенні «біля», а поряд — у значенні «паралельно».
Ні за яких обставин не можна вжити слово поруч замість поряд у реченні такого типу: «Поряд з величезними, рік у рік зростаючими затратами на нове житлове будівництво держава асигнує чималі кошти на ремонт старих будинків», оскільки слово поруч не має значення «одночасно з чимось».

Порушувати. У сучасній українській літературній мові поширені два переносних значення дієслова порушувати: «пропонувати для обговорення, розв'язання» і «торкнутися чогось, зачепити щось». «Важке ми оце питання порушуємо … І важке, і складне…» (О. Ковінька.) «Як поет-демократ і гуманіст він [С. Руданський] порушував у своїх творах актуальні громадські питання того часу». (З журналу.)
Найчастіше слово порушувати в цих значеннях виступає в сполученні зі словами питання, проблема, клопотання. «На початку 1902 року культурні діячі Харкова порушили клопотання про дозвіл видавати щомісячний літературно-художній журнал «Світло». (З журналу.)
Замість слова порушувати зі словами питання, проблема часом, коли йдеться про перше значення («пропонувати для обговорення, розв'язання»), вживають контекстуальні синоніми слова порушувати — ставити, висувати. «З у б ч е н к о (стукає кухлем об стіл): «Товариші! Цехбюро ставить таке питання». (І. Микитенко.)
Проте заміну слова порушувати на піднімати (наприклад: «Доповідач піднімав важливі питання, але говорив монотонно, наче сам собі…») в сучасній літературній мові сприймають як стилістично невдалу.

Порядок денний. Перелік питань, які мають бути обговорені на зборах, засіданні. «…Згідно з порядком денним цього дня мали бути розставлені всі крапки над «і» щодо референдуму». (З газети.) «Сценарна проблема… Вона не сходить з порядку денного. Їй присвячується багато статей у спеціальних (і неспеціальних) виданнях». «…Збори без порядку денного за участю керівних працівників цінні тим, що тут кожен може висловити найболючіше, що його хвилює». (З газети.)
Паралельно з цим у літературній мові поширене також словосполучення порядок дня. «— Товариші! — сказав Методій Кирилович. — Перше питання нашого порядку дня — це остання вилазка проти самокритики. Слово має Семен Якович». (М. Хвильовий.)
Не сприймається як нормативне інколи утворюване в усному мовленні словосполучення повістка денна (дня). «Оголошено було повістку денну. Двоє питань малося обговорити». (А. Головко.) Слово повістка (див. вище) має в українській мові зовсім інше значення.

Посвідчення, посвідка, свідоцтво, свідчення. Посвідчення. Одне із значень — «офіційний документ, який щось засвідчує». Його синонім — посвідка. «Механізатори склали екзамен і одержали посвідчення». (З газети.) «Моряк глянув на посвідчення з червоним штампом Генерального штабу». (С. Голованівський.) «В кишені лежала новенька книжечка офіцерського посвідчення…». (Л. Первомайський.) «З наказу Цимбалюка він [Ридванський] дістає в гітлерівській управі чисті бланки з німецькими печатками, посвідки для підпільників». (Ю. Бедзик.)
Якщо слово посвідчення вжите без вказівки на те, що саме воно засвідчує, і контекст не дає ніяких уточнень, то йдеться про особисте посвідчення, тобто про документ, в якому засвідчується особа. «[Підпільники] мало й пошепки розмовляли, лишали старому доручення, старій — паспорти й посвідчення, які вона ховала в швацькій машині». «— Одну секунду, — заявляє комендант, не опускаючи револьвер, — або ви мені негайно покажете ваше посвідчення, або я стріляю вам у перенісся». (Ю. Яновський.) «І от уже чути: виписують у фабкомі нові, уперше заведені на фабриці особисті посвідки. До урочистого вручення тих посвідок готується вся фабрика». (В. Козаченко.)
Неправильно, коли мова йде про документ, який засвідчує особу, вживати паралельно з посвідченням і посвідкою ще свідоцтво.
Коли йдеться про документ, що засвідчує якісь біографічні дані особи або її стан — фізичний, сімейний, вживається слово свідоцтво (свідоцтво про народження, свідоцтво про освіту, медичне свідоцтво). Свідоцтво про одержання спеціальності дасть право випускникові знайти роботу». (З газети.) «Принесене, нарешті, свідоцтво про закінчення школи батько завів у рамку й повісив на стіні». (Петро Панч.) «…Школу скінчив у селі. А покажи-но, Петрусю, своє свідоцтво». (І. Франко.) «Разом з атестатом зрілості випускники шкіл одержували свідоцтво про набуту спеціальність». (З журналу.) «В Марка сяяли очі. — Та ні, мамо, не сердьтеся, я ж вам покажу, — з радістю квапився хлопець. — Це ось свідоцтво, що я закінчив дев'ятий клас на «відмінно», а це похвальна грамота за гарну успішність». (П. Козланюк.).
Свідчення означає «показання свідків» (на суді), «твердження очевидців». «Ми таки підемо туди й розповімо все, що знаємо. Нехай перевірять наші свідчення». (Ю. Смолич.) «Від одного чеха, що полоненим працював під час окупації на заводі, добули дані. Перед смертю надиктував своє свідчення на магнітофонну плівку і справжні імена героїв назвав». (О. Гончар.) «— Правду мовити, — звернувся він [учитель] до Івана Семеновича, — ім'я його [дипломата] мені невідоме. Проте це цілком реальна людина, записана в кількох свідченнях сучасників. Був він запорізьким козаком, родом із нашої місцевості». (Ю. Яновський.)
Свідчення означає також «факт, річ, обставину, які підтверджують щось». «Більшу частину свого життя він [Д. Яворницький] перебував у подорожах, постійно шукаючи свідчення героїчного минулого, колишньої слави запорозької». «Історія зберегла чимало яскравих свідчень великої любові народу до свого співця [Т. Г. Шевченка]». (З журналу.) «В своїх книгах Гончар дав багато яскравих художніх свідчень для розуміння сучасного народного характеру в його невпинному русі і розвитку». (Л. Новиченко.) «Поезія А. Малишка — свідчення великої духовної культури і самобутнього засвоєння нев'янучих надбань класики вітчизняної — і не тільки вітчизняної». (З газети.)
Поширена стилістична помилка полягає в тому, що слово свідоцтво вживають замість свідчення. «У ставленні Франка до Щедріна ми бачимо ще одне свідоцтво ідейної спорідненості української і російської демократії». (З газети.) «Макар заступництво матері сприймав як свідоцтво його непогрішності і правоти».
В останніх двох реченнях мало б бути слово свідчення.

Посол, посланник, посланець. Усі три слова близькі між собою значенням, але в певних стилях мови існує сувора їхня диференціація.
Наприклад, у мові дипломатів слова посол і посланник істотно відрізняються одне від одного: посол — це повноважний дипломатичний представник найвищого рангу однієї держави в іншій, а посланник — це дипломатичний представник, рангом нижчий від посла.
Проте в розмовному або художньому стилях обидва можуть виступати в одному із значень, властивих слову посланець, — «особа, послана кимось з певними дорученнями, завданнями». Наприклад: «Латину тільки що сказали, що од Енея єсть посли». (І. Котляревський.) «Поїхали посли. Минуло три дні, силач і не думав виїжджати, хоч батько й наполягав. За другі три дні прибули посли знову». (Легенди та перекази.) «Колись стояли у Дарниці посли з багатими дарами…» (А. Крижанівський.) «Почали люди просьбу до цісаря писати та послів до найяснішого монарха висилати…» (Народні оповідання.) «Ось хто тепер панує, де панував ти, Хмелю… Ясновельможний посол його величності у чині справника!..» (В. Шевчук.)
Посланник у значенні «посланець» сприймається як застаріле книжне слово. Наприклад: «Стара єпітрахіль, закапана воском і заяложена волоссям прихожан, падає на розріджену чуприну Василенка, накриває його мороком, і отець Миколай уже став не звичайним батюшкою, що хвацько цмулить питіє хмільне, а неприступним посланником божим, що в єдине зв'язує землю і небо». (М. Стельмах.)
Слово посланець тепер вживається в кількох значеннях. Насамперед, як уже зазначалося, це — особа, послана кимось з певними дорученнями, завданнями. Наприклад: «Працюють посланці Прикарпаття сумлінно…» (З газети.) Друге значення — «гонець», «той, що приносить звістку, повідомлення»: «Коли квітнуть підсніжники, лунають пісні перших пернатих посланців весни. З лазурового неба ллється спів жайворонка». (В. Пархоменко.) «Заплакав старий король і вислав своїх гінців у всі сторони світу шукати для дочки мужа, якого вона схотіла. Довго ходили посланці по світу даремно». (Легенди та перекази.) «Далі — конче треба було мені обміркувати, яким способом передати звістку товаришам, щоб поспішили до нас на поміч. Самому їхати назад — не випадало. Очевидно, посланця треба було посилати». (В. Винниченко.) «Він [кошик білих хризантем] так виглядав, немов прийшов до неї звідкись далеким посланцем, приніс їй чиєсь далеке й прекрасне вітання!» (В. Підмогильний.)
Останнім часом поширене вживання слова посланець у значенні «чийсь представник для участі у чомусь». Це загальне значення слова посланець може конкретизуватися певними відтінками: безпосередній виконавець якоїсь роботи; учасник-спостерігач; учасник-представник того, ким делегований. Порівн.: «І оце постановили скликати сход, були із Ліщинівки посланці». (А. Головко.) «Всюди юрмиться, гомонить, весело перекликається делегатський люд. Прибувають з усієї Полтавщини посланці». (О. Гончар.)
У значенні «повноважний представник того, ким делегований», слово посланець у сполученні із словом народу в останній час узвичаїлося як образна назва депутатів органів влади — посланці народу. Поглянь: у білі двері ці, Як ріки з заходу і сходу, Течуть народу посланці, Правдиві речники народу. (М. Рильський.)
Отже, в офіційній, діловій мові слова посол і посланник є термінами, кожний із своїм значенням, і вживати як синоніми їх не можна; в інших стилях мови посол і посланник (останнє тепер сприймається як застаріле) у певних контекстах можуть виступати синонімами слова посланець.

Потрапляти, попадати. Слово потрапляти має багато значень. Серед них такі:
1) «діставатися», «прибувати»: «Хоча мій товариш затримався у дорозі, на місце призначення він потрапив своєчасно». «— І я просто-таки цією стежкою потраплю до міста? — спитав знов козак, постоявши». (Марко Вовчок.);
2) «попри всякі труднощі опинитися десь»: «Незважаючи на великий конкурс, моя знайома все-таки потрапила до інституту». «Вутанька сама не сподівалась такої честі. З криничан на губернський з'їзд … потрапило їх лише двоє: вона та Нестір Цимбал». (О. Гончар.) «Я був учителем вищої початкової школи… В той час я мріяв стати художником, я малював дома і брав приватні уроки малювання, мріючи коли-небудь потрапити в Академію художеств хоч вільним слухачем». (О. Довженко.) «Глядачів було вже повно, а маленьке віконце каси ще обліплювали охочі потрапити на спектакль». (Д. Ткач.);
3) «розшукуючи, попри всякі труднощі, знайти певне місце»: «Він не знав точної адреси, але все-таки потрапив». «Трудно було потрапити до воріт. Рвачкий вітер бив у лице, снігом заліплював очі та, здавалось, хотів підхопити догори, щоб потому кинути в холодний сніг». (М. Коцюбинський.) «Надворі грязюка та так поночі, що й з двора в ворота не потрапиш». (І. Нечуй-Левицький.);
4) «влучити, вцілити»: «Він потрапив у найболючіше місце свого співрозмовника». «Оксен був поранений. Дві кулі потрапили йому в живіт». (Григорій Тютюнник.) «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли б куля потрапила в неї». (М. Коцюбинський.)
Найбільш поширеним, мабуть, є вживання слова потрапляти в значенні «опинитися»: «Він потрапив у незручне становище». «Інший на собі волосся б рвав, що потрапив до станового, а йому, їй-право, смішно, бо ж у служаки була тоді така дурна пика, що відразу варто було малювати портрета». (М. Стельмах.)
У розглянутих значеннях не тільки у розмовному стилі мовлення, а й у мові творів художньої літератури часто вживають слово попадати. «Венера зараз одгадала, що в добрий час сюди попала». (І. Котляревський.) «Федорові Андріяці та його приятелям дійсно поталанило: лісному причалові треба було додатково набрати кільканадцять вантажників для термінових робіт на лісоскладі, і криничанські та орловські парубки, без вагань метнувшись на поклик, попали в число відібраних». (О. Гончар.) «— …Де я? Куди ж це я попав? — Попав ти, батьку, в добру компанію, — сказав Черняк, — тільки думати треба». (О. Довженко.) «В їздові Хаєцький попав завдяки реформам Івана Антоновича». (О. Гончар.) «М а р у с я: Це не в віко, а прямо в око попав». (М. Кропивницький.) «Цілився біляк у волость, та в олійницю попав». (О. Гончар.) «Чув, як біля шиї в нього, біля коміра, затремтіли Маріїні руки, і вона ніяк не могла попасти голкою в дірочку ґудзика». (А. Головко.)
Хоча словники без усяких застережень рекомендують вживати слово попадати в цих значеннях, проте, мабуть, не варто надмірно захоплюватися ним на шкоду іншим контекстуальним синонімам (потрапляти, опинятися, вцілити, влучити).

Потребувати. Означає «мати в чомусь потребу». «Взимку лісові мешканці особливо потребують людської допомоги». «Немає сфери діяльності, яка б не потребувала ділових людей і яку б вони не оновлювали, не поліпшували, не піднімали на вищий рівень». (З газети.) «Стоїмо на тому рубежі, коли планета, цей чудовий корабель людства, потребує захисту… І для цього хочу жити. Скільки житиму, кожне діло моє, кожен крок буде проти бомби». (О. Гончар.) «Коли судно стоїть на березі, його треба оточити любов'ю і увагою, веселістю, легкими піснями і достойними людьми. Корабель на березі, як і хвора людина, потребує нашої безмежної вибачливості й терпіння. Уявити треба його нудьгу і потяг до здоров'я, тоскне завивання вітру в оголених ребрах — шпантах, легенький рип дерева в риштованні, цілу гаму звуків: сосни, дуба, бука, негній-дерева». (Ю. Яновський.) «Веслувати не треба було. Човен, підхоплений течією, не потребував додаткової сили». (М. Трублаїні.) «Сліпий дзеркала не потребує». (Нар. творчість.) «Не завмирало слово Шевченкове, міцне коріння пустило воно в серцях і свідомості народів… Сміливо воно переходило державні кордони, переходило без віз, бо правда народна їх не потребує». (П. Федченко.) «Вона ж, Світлана Кирилівна, затримається у сестри… на невизначений час, бо стан здоров'я сестри потребує постійного, повсякчасного догляду». (В. Козаченко.)

А н н а.
як потребує жінка молода
поради й захисту в ворожім світі.
(Леся Українка.)

«— Ні, дякую. Не потребую ваших послуг, — холодно відповів Бондаренко». (А. Головко.) «Видужати. Стати знову бадьорим і міцним, не потребувати щохвилинної допомоги, не лежати нерухомим обрубком». (З. Тулуб.) «Нічого так не потребує молодий письменник, як слова заохочення». (О. Донченко.)
Часом замість потребувати неправильно вживають вимагати (див. вище). Така заміна спотворює думку. Порівн.: «Учень не вимагав допомоги» і «Учень не потребував допомоги». Перше речення означає, що учень не звертався по допомогу, не наполягав на тому, щоб йому допомогли. Друге означає, що учень не мав будь-якої потреби в допомозі. Думки різні.

Появлятися, з'являтися. Обидва дієслова мають значення «виникати», «показуватися», «приходити». «Поволі, мов краплі з дерев, стікає березнева ніч, поволі на сході з'являється щось подібне до червоної смуги і зникає в сірій волозі». (М. Стельмах.) «На освітленій палубі з'являється чиясь маленька постать». (О. Донченко.) «І я подумав, що немає, очевидно, дрібниць у житті. Все важливо для людини, коли воно дає їй радість, коли робить щасливою, важливе почуття, яке в неї з'являється до іншої людини…» (Є. Гуцало.) «В цей час у дверях появляється закутана по самі очі Орися…» (Григорій Тютюнник.) «На обличчі Сагайди появляється злісна гримаса». (О. Гончар.) Проте останнім часом у літературній мові слово появлятися поступається місцем значно продуктивнішому слову з'являтися. «У Річарда з'являється вираз тріумфу»; «На порозі з'являється Річард». (Леся Українка.)
Отже, з двох варіантів — появлятися і з'являтися — сучасна літературна мова надає перевагу останньому, незважаючи на те, що перше підтримується існуванням іменника поява.

Привертати увагу. «Викликати інтерес, цікавість», «притягувати увагу своїм виглядом або діями». «…Ще в минулому сторіччі питання кругообігу азоту в природі… привертали велику увагу вчених усього світу». (З журналу.) «Ця скеля давно привертала увагу хлопчика». (О. Донченко.) Паралельно з цим словосполученням уживають його видозмінений (доповнений одним компонентом) варіант привертати до себе увагу: «Стіни будинку сліплять очі білизною… а червоні віконниці з вирізаними сердечками здалека привертають до себе увагу». (Ірина Вільде.)
Інколи замість привертати (до себе) увагу не зовсім виправдано вживають словосполучення звертати (див. вище) на себе увагу, що має інший відтінок. Цього варто уникати.

Привид, привід. Привид — це видіння, що його малює уява, образ чогось не існуючого насправді. «Чудний видиться Лізі привид. Він нагадує мужчину. Глибокий шрам перетинає йому чоло». (Ю. Яновський.) «Втомившись, вони [діти] забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці». (М. Коцюбинський.) «В холодних очах льодом переливається лють і на прочан, і на жінку, і на всі дурні примхи, за якими стоїть привид виродження». (М. Стельмах.)
Привід — це випадок, обставина, що їх можна використати з якоюсь метою, причина. «Привід — це подія, що відбувається безпосередньо перед іншою подією, розв'язує її появу, але не породжує її». (З журналу.) «Я сів на стілець і замислився про те, що могло дати привід для нашого арешту». (О. Досвітній.) «Федір її недовго слухав, швидко набридало те сестрине пташине щебетання, і він або сам втікав з кімнати, або знаходив привід до того, щоб її випровадити». (Ю. Збанацький.)
Чітке розрізнення цих слів знаходимо у П. Дорошка. Порівн.:

Так троє всі із трьох боків
ішли, шукали привід,
та Ганну жоден не зустрів:
не Ганна — просто привид.

Звичайно, друкарською помилкою є неправильне написання слова привид у наведених нижче прикладах, але спричиняється воно до спотворення думки, до виникнення алогічності контексту. Порівн.:

Чи привід (треба: привид. — Є. Ч.) се пітьми нічної,
Що з сонцем боротись забаг?
Чи велет предвічний — заклятий
Тут, ставши скалою, застряг?
(І. Франко.)

«…Коли б ви потиснули в своїй голові засіки з мелодіями і дали трішечки місця практицизму, то ви б … зрозуміли, що перед нами, землевласниками, стоїть привід (треба: привид. — Є. Ч.) куперівських могікан». (М. Стельмах.)

Привласнювати, присвоювати. Привласнювати означає: 1) «самовільно робити своїм, своєю власністю».

Хоч інтелект у нього недолугий,
Та завше тип оцей виходить із води сухий.
Уміє спритно він привласнювать чужі заслуги,
А іншому приписувать свої гріхи.
(С. Воскрекасенко.)

«І Мар'ян, минувши перші рядки, знову прочитав: «Ніхто із людей не створював землі, ніхто із людей і не повинен привласнювати землю». (М. Стельмах.); 2) «видавати за своє» — «Совість його була неспокійна, він почував себе людиною, яка привласнює те, що їй не належить». (О. Гончар.)
В усному мовленні і в мові художньої літератури паралельно зі словом привласнювати вживають і присвоювати. «…Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину»; «Ти хотів би собі присвоїти чужі папери?» (І. Франко.) «… — Подумайте! Я людина чесна, я не хочу присвоювати чужого добра». (Григорій Тютюнник.)
У сучасній літературній мові слово присвоювати найчастіше вживається у значенні «надавати комусь службового або почесного звання». «Весною Василеві присвоїли звання старшого лейтенанта, доручили командувати ротою». (В. Логвиненко.)
Присвоювати означає також «самовільно брати на себе якісь права, видавати чужі думки, ідеї за свої».

Спусти їм — то таке закоють,
І власть твою собі присвоють,
І всім дадуть нам киселя…
(І. Котляревський.)

«Ого! Може» й тут присвоюєте ви собі право сягати активно в моє життя? — спитала вона» приступаючи до мене ближче». (О. Кобилянська.)
Хоча в усному мовленні і в художній літературі нерідко паралельно зі словом привласнювати в значенні «робити щось чуже своєю власністю» вживають слово присвоювати і словники підтримують таке використання цієї лексеми» все-таки» коли йдеться про конкретні речі» предмети» краще з двох варіантів вибрати привласнювати.
Отже» в сучасній літературній мові присвоювати слід вживати» коли мова йде про те» що хтось надає комусь почесне або службове звання; хтось самовільно бере собі якесь звання» прибирає назву і т. ін.» а також часом для опису ситуації» коли хтось самовільно бере собі якісь права» видає чужі думки, ідеї, плани за свої (тут присвоювати сполучається із словом, що виражає абстрактне поняття). Привласнювати можна сполучати зі словами» що означають і конкретні» і абстрактні поняття.

Примірник, екземпляр. Ці слова мають однакове значення» але здебільшого сполучаються з різними словами. Примірник означає одну штуку з тиражу друкованих видань. Наприклад: «Тарас Шевченко гаряче відгукнувся на організацію в Києві недільних шкіл» надіслав на їх користь 50 примірників «Кобзаря». (З журналу.) «Коли б можна було їм хоч по одному примірнику тих книжок дістати». (Леся Українка.) «Може» маєте деякі книжки в двох примірниках — то дайте нам їх хоть на який час». (В. Стефаник.) «Так званого режисерського примірника п'єси Микола Карпович [Садовський] не мав і на репетиціях часто вносив нові імпровізації». (І. Мар'яненко.) «— Ювілейний номер!.. — В'юнкий хлопчак вимахував у повітрі кількома примірниками бажаного номера». (С. Васильченко.)
Примірник може також означати оригінал або одну з копій матеріалу» надрукованого на машинці. Наприклад: «Перший примірник статті (оригінал) був надісланий рецензентові» другий лишився у видавництві».
І рукописний оригінал, і копія якогось твору (в будь-якому жанрі), документа називається примірником. «Відтоді минуло багато часу, Ляля вже придбала друковане видання всіх творів Чернишевського, а рукописний примірник дбайливо зберігався як дорога пам'ятка маминого дівочого захоплення». (О. Гончар.)
Одиниця з тиражу репродукцій творів образотворчого мистецтва, виконаних літографським чи іншим машинним способом, теж називається примірником. Наприклад: «Відділ народної освіти придбав для шкіл району 70 примірників репродукції картини Іллі Рєпіна «Бурлаки на Волзі». Коли йдеться про копії твору образотворчого мистецтва, виконані не промисловим способом, а вручну, слово примірник вживати не варто. Частіше в такому разі говорять про репродукцію (картини чи скульптури), оскільки повної ідентичності між копіями не буде, а слово примірник ми вживаємо тоді, коли певний зразок цілком тотожний з іншими. Наприклад: «Молодий художник зробив дві репродукції картини Миколи Пимоненка «На річці»; одну з них (або одну репродукцію, а не один примірник) він подарував братові».
Часом замість примірник, коли йдеться про певну частину тиражу, вживають слово екземпляр. Це не є фактичною помилкою, бо примірник — калька слова екземпляр, переклад його (з лат. exemplar — зразок), але з стилістичного погляду краще і в з цьому разі вживати слово примірник.
І якщо заміна примірника на екземпляр часом можлива, хоч і не бажана, то зворотна заміна абсолютно неможлива, бо тільки словом екземпляр можна назвати певного представника якогось виду тваринного чи рослинного світу, який є предметом дослідження або експонатом виставки. «Що ж до тополиного пуху, то з ним можна боротися. Насамперед треба висаджувати чоловічі екземпляри тополь, які не дають насіння». (З журналу.) «— Я вивів її [лілію] з жовтої і шарлахової лілії Тунберга. Гібриди першого й другого поколінь, в третьому поколінні з'явились поодинокі лілові екземпляри, пилок чорний і, як бачите, цей запах. Чотири нових ознаки». (О. Довженко.) «Серед рослин ярого сорту ячменю, які перезимували, з'явились багатоколоскові екземпляри». «Тільки по Зеравшанському хребту і по долині річки Зеравшан було зібрано до 10 тисяч екземплярів різних рослин і тварин». (З журналу.)
Слово екземпляр іронічно, в значенні «унікум», вживають часом щодо якоїсь людини. «— Нічого, братику, — заспокоюючи, сказав він. — І серед цих людей є цікаві екземпляри». (П. Колесник.) «Ю р ч е н к о: Я — що! Я бракований екземпляр. Контузія своє зробила…» (Л. Дмитерко.)
Отже, про один із тотожних зразків друкованої продукції, про одну з копій рукописного твору говорять примірнику про досліджуваного або експонованого представника флори, фауни — екземпляр.

Примушений, змушений, вимушений. Примушений означає «присилуваний кимсь або чимсь чинити саме так». При цьому особа того, хто вимагає (або обставини, що вимагають таких дій), може вказуватися, а може й не називатися.

С в і ч к а:
І ось,
В той самий час, коли там на горі
Пани вельможні гучно бенкетують
При громі сурм та полум'ї свічок, —
Ми в темряві примушені томитись,
Без світла, в темних хатах, як кроти,..
(І. Кочерга.)

«Сковані морозом, примушені текти під кригою її могутні хвилі, ніхто й не здогадається, яка насправді Нева в усій своїй силі й красі. Брудний, поруділий сніг приховує її від людських очей». (О. Полторацький.)
Крім значення «присилуваний чинити саме так», примушений виступає ще із значенням «той, що має обов'язок чинити саме так». Наприклад: «— У мене нема такого вулика! — презирливо майнула крильцями бабка. — Це тільки ви, прості робочі бджоли, примушені працювати день і ніч, а я літаю, де схочу, засну, де трапиться, їм, що схочу». (О. Іваненко.)

К е м б л ь:
а вже коли громада вся рішає,
то всяк примушений рішинця слухать.
(Леся Українка.)

Змушений і вимушений — синоніми, коли виступають у функції дієприкметника і виконують роль іменної частини складеного присудка. У цьому разі вони означають дії людини (живої істоти), часом здійснювані навіть проти власного бажання, під тиском обставин. Коли йдеться про неживі предмети, вживаємо примушений. «Був змушений (вимушений) це зробити, бо іншого виходу немає». «Селяни змушені були орендувати землю в поміщиків на кабальних умовах: обробляти своїми знаряддями і кіньми поміщицькі землі, віддавати поміщикові половину врожаю». «Тому що на кінофабрику хороших сценаріїв не надходило … я вимушений був надалі писати сценарії сам». (З творів О. Довженка.) «У міру підростання звірят, щоб забезпечити їх кормами, старі вовки змушені ходити на полювання і вдень». (З журналу.)
У функції прикметника (означення до підмета або додатка, що виражений віддієслівним іменником), коли разом з іменником це словосполучення означає дію, зумовлену певними ситуаціями, вживають вимушений, а не змушений. Наприклад: вимушена посадка, вимушена зупинка, вимушене байдикування, а не «змушена посадка», «змушена зупинка» і т. ін. «От тільки він, старий машиніст Сорокоуст, висловлюючись мовою сина-льотчика, пішов на вимушену посадку». (О. Гуреїв.) «Жінки в замку Тарновських порозшукували торішнє незакінчене гаптування й модні аплікації, коротали за ними вимушене сидіння в покоях». (Іван Ле.) «Лагутін, спокійно сяючи блакитною прозорістю очей, говорив про боротьбу з вимушеними затримками в роботі «Могутнього». (О. Донченко.) «— …Хіба, приміром, для мене або для тебе було б щось кривдне в тому, що людина, якій я бажав дати щастя, знайде-таки його десь-інде після моєї вимушеної посадки?» (О. Гончар.)
Вимушений (а не змушений) вживається у значенні «здійснюваний через силу, роблений, нещирий». «Либонь вона ледь-ледь зніяковіла і намагалась приховати це за вимушеною усмішкою, що струмувала по її лицю, як сонячна вода». (Є. Гуцало.) «Незадоволений ситуацією, Безбородько автоматично тис простягнуті йому руки і так само автоматично розтягував губи у вимушену усмішку». (Ірина Вільде.) «Його сміх був вимушеним, стриманим». (С. Голованівський.) «Він розпростер хрестом худі, як палички, дитячі руки, і вимушена усмішка застигла на його обличчі». (О. Донченко.) «Рухи її якісь вимушені, голос ненатуральний». «По виході присяжних суддів фізіономія судової зали відразу змінилася, відлетів дух вимушеної поваги й церемоніальності». (З творів І. Франка.) «Вона [зустріч братів] вийшла на диво вимушена і холодна». (Н. Рибак.)
Як уже зазначалося, слово вимушений найчастіше виступає з віддієслівним іменником, але часом другий компонент словосполучення являє собою іменник не дієслівного походження, хоч і абстрактний. «Здавалось, що вже більше як півгодини тягнеться цей вимушений спокій». (В. Козаченко.) «Улька слухала матір з вимушеною увагою, а її лукавий погляд не відривався від Грицевого бриля, що висів на гвіздку». (С. Добровольський.)
Так само з префіксом ви-, а не з- вживаються відповідні слова, коли вони виступають із заперечною часткою (префіксом) не-: невимушена усмішка, невимушений вигляд, невимушена хода (але ні в якому разі не говорять: «незмушений вигляд», «незмушена хода»). «Вутаньці була приємною його увага, і коли воєнком з невимушеною чемністю попросив дозволу сісти, вона, зашарівшись, тільки кивнула в знак згоди». (О. Гончар.) «Як і Гоголь, Квітка широко користується всіма багатющими лексичними скарбами народної мови… оповідними синтаксичними зворотами, чим надає своїй мові невимушеної природності, простоти і соковитого емоційного забарвлення». (П. Федченко.) «Розмова полилась невимушена, весела, і незабаром Бальзак привернув усю увагу товариства». (Н. Рибак.) «Тим часом цеховики вже повстромлювали в свічники свої свічки й розсипались по палаті барвистими купками. Починається невимушена весела метушня». (І. Кочерга.)
Отже, коли щось робиться з примусу, за чиїмсь суворим наказом, вимогою, вживають слово примушений (у ролі іменної частини складеного присудка). Коли йдеться про те, що немає іншого виходу з певних обставин, вживаються паралельно слова змушений і вимушений, але у функції означення в словосполученні з іменником у ролі підмета або додатка виступає тільки вимушений.
З погляду сучасної стилістичної норми трохи незвично звучать словосполучення «примушений сміх» у ремарках Лесі Українки: «[Евфрозіна] (З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея)» («Оргія»). «Руфін з слабким примушеним усміхом мовчки потакує головою» («Руфін і Прісцілла»). Це можна пояснити тим, що на той час ще не було чіткої семантико-стилістичної диференціації.

Притаманний. «Властивий», «характерний». «Максимові Рильському завжди були притаманні любов до людини, природи, почуття часу, почуття краси життя у його безперервному розвитку». (З журналу.)
Притаманний, як і властивий, вимагає додатка в давальному відмінку (притаманний — к о м у? ч о м у?). «Художники кіно відмовилися в нових фільмах від фальшивої театралізації. Вони лишили театрові створювати притаманний лише йому світ образів, шукали своїх, властивих кіно шляхів втілення у мистецтві життя народу [Італії]». (О. Довженко.) «Любов і повага до польського народу, до борців за його національну й соціальну свободу притаманні всім передовим російським, українським, білоруським діячам XIX століття». (М. Рильський.)
Неправильно вживати слово притаманний з додатком у родовому відмінку з прийменником для («притаманний для цієї країни»).

Причинний, причиновий. Слово причинний в українській мові завжди вживалося в двох значеннях. У минулому столітті воно було поширене (у формі субстантивованого прикметника) як відповідник до слова «божевільний».

Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
(Т. Шевченко.)

М а р у с я (до божевільного):
Причинний, ще нещасніший, ніж я,
Але не дуже, бо сама я хутко
Зроблюся божевільна, як і ти.
(В. Самійленко.)

Тепер слово причинний на позначення психічно хворої людини вживається рідко. «Як тільки хвилина дозвілля випаде мені, так я ходжу, як причинний, ходжу, міркую, планую». (О. Кундзич.)
Друге значення слова причинний — «той, що виражає причину, зумовлений причиною». «Пізнання причини і наслідків відбувається в процесі практики суспільного життя. Для історика дуже важливо знати, що розкриття причинних зв'язків означає глибоке вивчення і узагальнення відповідних фактів і явищ». (З журналу.) «Причинний зв'язок явищ — це, інакше кажучи, зв'язок причини і наслідку». (З підручника.)
Проте останнім часом починає вимальовуватися тенденція в другому значенні вживати не причинний, а причиновий. Наприклад: причиновий зв'язок (у філософії, у синтаксисі). Це явище вже відбито в ряді словників, проте вживання слова причинний у значенні «той, що виражає причину, зумовлений причиною» на сьогодні ще дуже поширене.

Програмовий, програмний, програмований. Ці три слова, маючи спільний корінь, відрізняються значеннями. Дуже часто в усному мовленні (а іноді і в писемному) плутають перші два слова — програмний і програмовий.
Програмовий означає: «властивий програмі», «такий, що є в програмі» (програма — певний обсяг наперед запланованої діяльності, зафіксований у спеціальному документі). Наприклад, програмовий матеріал, програмовий твір (художній твір, визначений шкільною чи вузівською програмою для вивчення). «Програмовий матеріал з історії дає можливість показати учням, що трудова діяльність становить основу основ існування людського суспільства». (З журналу.)
Програмний має два основних значення: по-перше, це «такий, що містить у собі програму, що є програмою» (наприклад, симфонічний твір, який передає певний сюжет). «Сюїта «Шехерезада»— програмний симфонічний твір М. А. Римського-Корсакова, написаний композитором на сюжет арабських казок». «Великі програмні твори пишуть композитори Л. Ревуцький, Г. Таранов, А. Штогаренко, М. Дремлюга та ін.» (З журналу.) «І. Рєпін, вважаючи Мурашка одним з найобдарованіших своїх студійців, дозволив йому самостійно знайти тему для програмної картини». (З журналу.)
По-друге, програмний означає «такий, що виражає широкий план, перспективу дальшого розвитку» або «такий, що виражає ідеї, якими керується особа чи група людей у своїй діяльності». «25 вересня 1883 року ця група [«чорнопередільців»] виступила з програмною заявою про свій остаточний розрив з народництвом…» «Вимога правди в мистецтві, яка так настійливо повторювалася в усіх програмних поезіях Шевченка, це, разом з тим, вимога дії, боротьби». «Збірку [«З вершин і низин» І. Франка] відкриває програмний вірш «Гімн» («Вічний революцьонер», 1880)». (З журналу.)
Останнім часом, у зв'язку з розвитком обчислювальної техніки, поширилося словосполучення програмне управління. «Інститут електротехніки закінчує розробку системи цифрового програмного управління фрезерним верстатом». (З журналу.)
Термін програмований пов'язаний з розвитком кібернетики і застосуванням її в різних галузях науки й техніки, у різних сферах життя. Зокрема, в останні роки набуло певного поширення словосполучення програмоване навчання, що полягає у використанні з навчальною метою спеціально запрограмованих машин і пристроїв. «Програмованою така система називається тому, що матеріал подається за певною програмою, складеною викладачем, і від уміння останнього розбити курс на ступені інформації, від майстерності, проявленої при складанні формулювань і контрольних запитань, залежить ефективність такого методу навчання». «Професори і викладачі інженерного радіотехнічного училища впроваджують програмоване навчання, застосовуючи для цього спеціальні навчаючі машини і прилади». (З журналу.)
Не зовсім виправданим видається вживання слова програмний у таких прикладах: «…Школу закінчила із медаллю, опанувавши програмні (треба: програмові) науки». «Праця допомагає учням краще засвоїти програмний (треба: програмовий) матеріал з виробничого навчання та загальноосвітніх предметів, особливо з хімії, фізики, біології». (З газети.)
Навпаки, не програмовий, а програмний слід було сказати в реченні: «Програмовий вірш «Каменярі» своєю високою ідеєю зачинав … «епоху каменярів» у галицькій літературі».
Отже, програмовий — «такий, що є в програмі», програмний — «такий, що містить у собі програму» або «такий, що сам є програмою». Як бачимо, зі словом твір можуть утворювати словосполучення і програмовий, і програмний, але в різних контекстах вони матимуть різні значення.
Коли все-таки важко встановити, яке з двох слів — програмовий чи програмний — слід вжити в певному контексті, можна скористатися з такого прийому. Якщо зміст речення дає змогу змінити конструкцію словосполучення з сумнівним словом так, щоб останнє почало виконувати синтаксичну функцію додатка до другого компонента (тобто відповідало на питання ч о г о?), то треба вжити слово програмовий. Коли ж такої зміни конструкції зробити не можна, тобто коли сумнівне слово, щоб не порушити зміст контексту, має лишатися тільки означенням до другого компонента (відповідати на питання я к и й?), треба вжити слово програмний.
Перевіримо це на останніх трьох прикладах. У першому реченні «Школу закінчила, опанувавши програмні науки…» спробуємо змінити конструкцію останнього словосполучення: «опанувала науки (ч о г о?) — програми». Заміна не порушує змісту речення, отже, — можлива. Тому треба вжити слово програмовий.
У другому реченні «Праця допомагає учням краще засвоїти програмний матеріал з виробничого навчання та загальноосвітніх предметів» спробуємо прикметник програмний перетворити на іменник у сполученні зі словом матеріал. І тут без порушення змісту речення можна змінити конструкцію словосполучення: «Праця допомагає учням краще засвоїти матеріал (ч о г о?) програми з виробничого навчання та загальноосвітніх предметів». Заміна можлива, і тому треба було вжити слово програмовий, а не програмний.
В останньому реченні «Програмовий вірш «Каменярі» …» змінити конструкцію програмовий вірш на «вірш (ч о г о?) програми» неможливо, зміст речення стає безглуздим, абсурдним. Тому в цьому контексті треба вжити слово не програмовий, а програмний.

Продовжувати, продовжуватися, тривати. Продовжувати означає: «як і раніше, здійснювати дію, не припиняючи її, не спиняючись».
Найчастіше дієслово продовжувати вживається в сполученні з іншим дієсловом у формі інфінітива. «Учень продовжував мовчати».
Продовжувати може вживатися і з іменником у знахідному відмінку. «Петро продовжує розповідь». (А. Головко.) У наведених прикладах дія весь час здійснюється тією особою, якою розпочата. Але продовжувати може означати й прийняття естафети, дальшу реалізацію дії, кимось розпочатої. Якщо трансформувати останній приклад доданням до нього слова, що означає попереднього виконавця дії, то дієслово продовжувати набере саме такого значення: «Петро продовжував розповідь батька». «Художні скарби письменників-реалістів увійшли в духовну скарбницю нашого народу, а їхні творчі досягнення продовжує і розвиває наша література». (З журналу.)
Деякі дослідники мови рекомендують уникати вживання слова продовжувати, натомість пропонуючи поєднувати друге дієслово з прислівником далі (наприклад, замість «продовжує працювати» — «працює (і) далі»). Проте ці рекомендації не можна вважати універсальними — не в кожному контексті доцільно робити таку заміну. (Порівн.: «У розв'язанні цієї проблеми наукові працівники лабораторії продовжують тупцювати на місці». Якщо змінити конструкцію, вийде невдале словосполучення — «далі тупцюють»).
Дієслово продовжуватися в українській літературній мові мало поширене. Воно вживається, коли в зв'язку з чиєюсь вказівкою, настановою дія виходить за раніше встановлені межі в часі, а також коли йдеться про якийсь простір. Наприклад: «Прийом заяв продовжується на 10 днів». «Строк подання документів, оголошений до 15 червня, продовжується до 1 липня». «Дивлячись на картину, ми уявляємо, що синя смужка річки продовжується за горизонтом». Щодо часу в такому разі краще вжити дієприкметник продовжений або дієслово на -но — продовженої «Прийом заяв продовжений (продовжено) на 10 днів».
І в усному і в писемному мовленні, коли йдеться про якийсь спонтанний процес, перебіг дії в часі, нерідко вживають слово продовжуватися, наприклад: «Так продовжувалося хвилину-дві…»; «Бій продовжувався дев'ять днів». У таких випадках доцільніше вживати дієслово тривати. Порівн.: «Мітинг триває». (О. Довженко.) «Бій тривав дві доби». (С. Журахович.)
Тривати означає «відбуватися протягом якогось часу» і найчастіше вживається в 3-й особі однини й множини. «Цілу ніч тривала ця нелегка переправа по хистких сріблястих доріжках, постелених місяцем перед Бронниковим і його бійцями через Дніпро». (О. Гончар.) «Чудна то була розмова. Щось із півтори години тривала вона». (Ю. Шовкопляс.) Словники підкреслюють цю особливість слова тривати. Проте слід сказати, що зрідка воно може виступати в реченні і у формі інфінітива. Наприклад: «Ця хвороба може тривати досить довго». «Так далі тривати не може». (О. Довженко.)

Прозовий, прозаїчний. Обидва прикметники утворені від одного іменника — проза, який вживається в двох значеннях: прямому — «невіршована література, на відміну від поезії»; переносному — «буденне, нудне, одноманітне в житті».
Раніше в обох значеннях вживався прикметник прозаїчний. Наприклад: «Реаліст у кращому розумінні цього слова, Франко в своїх прозаїчних творах любить спинятись на двох темах…». «Вранці, ще лежачи в ліжку, він слухав жінчині сни, прозаїчні, скучні, як дійсність». (М. Коцюбинський.) «Я навіть і прозаїчні романи та повісті в скількох частинах рідко люблю»; «Перекладені вони [пісні] на нашу мову не з єгипетського первотвору, звичайно, а з наукового німецького перекладу… причому з прозаїчноі форми повернені в віршовану». (Леся Українка.)
Останнім часом слова прозаїчний і прозовий почали розрізняти семантично. У переносному значенні («буденне, одноманітне, безбарвне в житті»), як і раніше, вживають прозаїчний. «У б и й б а т ь к о: Яке ж це питання, що так полонило вас? Я р ч у к: Дуже прозаїчне: я не маю де ночувати». (І. Микитенко.) «В моїй уяві якось не вкладалося, що поет може працювати на такій прозаїчній посаді, як секретар сектора». (О. Донченко.) «Чи професія бадейщика здалась йому надто прозаїчною, чи якимсь іншим ходом думка його пішла, тільки замислив він стати висотним муляром». (І. Волошин.)
У значенні «такий, що належить або властивий прозі як роду літератури» вживають дедалі частіше слово прозовий, а не прозаїчний. «Кілька відрізків мовлення, щільно пов'язаних змістом і об'єднаних однією ритмічною тенденцією, можна умовно назвати прозовою строфою. На письмі вона часто збігається з абзацом». «Геніальна українська поетеса Леся Українка створила багато художніх речей неминущої цінності — ліричних віршів, поем, творів драматичних і прозових». (З журналу.) «Питання про ритміку прозової мови я майже не торкався досі, а це — дуже важливий елемент, що його перекладачеві ніяк не можна ігнорувати». (М. Рильський.)
Тому тепер сприймається як ненормативне вживання слова прозаїчний у такому, наприклад, реченні: «Роман в Іспанії — найпоширеніша прозаїчна форма, найбільш придатна для дослідження пекучих проблем дійсності, відображення їх у свідомості народу». (З журналу.)

Прокидатися, просипатися. Прокидатися — пробудитися. «Після довгого зимнього сну все прокидається, продирає заспані очі й, озирнувшись кругом, любує на землю». (Панас Мирний.) «— Ага… про що я… хотіла вам розказати? — озвалась актриса, немов поволі прокидаючися з півсну». (Леся Українка.) «Прокидалися дуже рано — ще затемна». (Ю. Збанацький.)
Паралельно з прокидатися словники санкціонують вживання слова просипатися (доконаний вид — проснутися). Цей паралелізм відбитий і в мові творів класичної художньої літератури. У Панаса Мирного в «Палійці»: «Місто почало прокидатися: там хвірткою стукнуто, там віконницею гуркотять» і «…Ще стала худіша, почорніла, видюче око налилося кров'ю, уночі часто жахалася чогось, кидалася й ревла. Ранками довго не просипалася». (Можливо, в останньому прикладі вживання слова просипатися диктується стилістичною метою — уникнути «сусідства» двох слів з однаковим коренем: кидатися і прокидатися.) «Троянці з хмелю просипались, скучали, що не похмелялись». (І. Котляревський.)
У літературній мові останнім часом переважає вживання слова прокидатися, а не просипатися, хоч кожному з них властивий смисловий відтінок.

Пропозиція. Те, що пропонують комусь на розгляд, для обговорення або для виконання. «Черниш почервонів. Хоч йому і сподобалась пропозиція підполковника, але, дивлячись довірливо й щиро Самієву в вічі, він одповів:
— Дуже дякую, товаришу гвардії підполковник, але краще я піду на взвод». (О. Гончар.)
Часом в усному мовленні і в художній літературі (переважно в мовних партіях персонажів) замість слова пропозиція вживають предложення. Наприклад: «— Крім тих предложень, що тут вносилися, будуть якісь інші?» Таку заміну не можна вважати виправданою: адже слова предложення в сучасній українській мові немає, воно не наводиться в реєстрі жодного словника.

Просити, прохати. У нашій мові вживають обидва слова: перше утворене від дієслова просити (прошу, просиш), друге — від прохати (прохаю, прохаєш). «Отже, в мого дядька був віл такий розумний, але любив, щоб його просити, годить і не бить, то тільки тоді можна його запрягти». (Нар. творчість.) «— Обідать подано. Прошу до столу, гості дорогі! — промовив син Волховської». (В. Шевчук.) «— Дозволите курити? — спитав він, добуваючи шкіряного цигарника.
— Прошу, — відповіла господиня, розгортаючи вальси Шопена». (В. Підмогильний.) «Саме по цій дорозі везли кудись сливи. Я був маленький і прохав у тітки слив.
Тоді вона дала мені жменю.
Та не були то сливи. Було дитинство. (М. Хвильовий.) «Хвалився циган, ідучи з гостей:
— Так вже прохали мене, так не пускали!
— Куди ж прохали?
— Із хати.
— А не пускали?
— В хату». (Нар. усмішка.)
Проте останнім часом дієслово просити в усіх формах вживається значно частіше, ніж прохати, особливо це відчувається в діловому стилі: «прошу надати мені відпустку», «прошу Вашого дозволу», «прошу зарахувати мене слухачем курсів» і т. ін.

Противник, супротивник, суперник. Противник як термін у військовій справі означає назву ворожої сторони. «Про укріплення противника ніхто не мав точного уявлення, але, незважаючи на це, війська з ходу пішли на штурм, настільки великим був їхній порив, бажання не дати ворогові укріпитись у Криму на зиму». (О. Гончар.)
Словом противник часто називають членів спортивних команд, що змагаються між собою. «Суперники динамівців цілковито контролювали перебіг матчу: технічно володіючи м'ячем, вони частіше атакували ворота противника, постійно змінюючи напрям атаки і чергуючи флангові атаки з сольними, таранними проходами півзахисників». (З газети.) «Стиляга» спершу нібито дотримувався правил бою. Потім, після кількох добрих стусанів, розлютувався і почав вимахувати великими шкіряними рукавицями у всі боки. Дуже смішно хитрив, намагаючись обдурити свого противника». (Д. Ткач.)
Противник може вживатись і переносно. «Наталя Сидорівна була поступливою і не звикла чинити опір. Навіть тоді, коли її ображали безпідставно, вона не домагалась викриття підступності противника і воліла примиритися, аби було тихо». (А. Хижняк.)
Противником називають також людину, яка негативно ставиться до якихось дій, ідей, теорій, активно виступає проти них, заперечує їх. «Жартома написав [англійський письменник Даніель Дефо] памфлет, спрямований проти самого себе, вигадавши собі противника». «Минули роки. Нові часи висунули нову тезу літературної творчості: правда — проти вигадки. Отоді дісталося фантазеру Дефо на горіхи. Непримиренним противником його став англійський сатирик Джонатан Свіфт, автор роману «Мандри Гуллівера». (З журналу.)
Супротивник найчастіше вживають як спортивний термін. «Білограєва рука з затиснутим у ній конем смикнулась і враз опустилась. Він поставив фігуру просто під пішака супротивника». (Ю. Мушкетик.)
Часто в художній літературі і в розмовному стилі мовлення слово супротивник вживається й на позначення ворогуючих сторін, які збройно виступають одна проти одної. «[Д а н и л о:] — …Сокири зробити такі, щоб перерубувати супротивника, як дровину». (А. Хижняк.) «Там, на півдні, передбачалось створити міцний кулак і розбити ворога… вкупі з кількома кінними полками, що мусили переслідувати розбитого супротивника і жорстоко «рубати» його до ноги». (М. Трублаіні.) «І другого дня, як косарі в жнива, на сході сонця почали сходитися війська супротивників на бій». (Іван Ле.)
Але в офіційному і діловому стилях мовлення як військовий термін виступають тільки слова противник і ворог.
Слово супротивник також уживається на позначення людини, що додержується протилежних поглядів, має інші наміри, звички, ніж хтось. Вжите в такому значенні слово супротивник не має відтінку гострої ворожості, запеклості. «…Я можу відчувати до моря ніжність, але без жодного замилування. Саме до моря, бо з ним зараз іде запекла боротьба. Я навіть шаную його, як відважного супротивника». (О. Донченко.)
Для характеристики людини (стосовно її конкурента), яка з кимось змагається в досягненні певної мети, вживають слово суперник. Найчастіше воно виступає в галузі політекономії — для характеристики антагонізму в економічному змаганні монополістів і цілих держав, і в побутовій мові — на позначення одного з двох або кількох претендентів на увагу якоїсь жінки. «Німеччина в своєму промисловому розвитку наприкінці минулого століття [XIX] випередила Англію і почала витісняти свого суперника з його старих ринків». (З підручника.) «Як зацькований, блукав Віталій по закутках парку, місця собі не знаходив. Котрий же з тих сержантів — його суперник? Котрому з них вона злодійкувато-щасливо потискатиме руку в темряві кінозалу?» (О. Гончар.) «Та й що там могло привернути увагу такого вельможного й вельми закоханого… закоханого в себе самого — без суперника, — що ж там могло привернути увагу такого пана: степ та й степ». (О. Ільченко.)
Таким чином, як військовий термін в офіційному стилі вживається слово противник; в інших значеннях, залежно від контексту, можуть виступати слова супротивник, суперник, а часом і противник.

Протяг, протягом, на протязі. Протяг — «різкий струмінь повітря, що проходить у приміщенні»: «Холодний протяг обвіяв мандрівників». (М. Трублаїні.) «…Не помітив відчиненого вікна, крізь яке прохоплювався протяг». (Ю. Яновський.); «протяжне звучання» — «Здорова на виду, повна в тілі, навіть трохи огрядна, вона говорила дуже тоненьким голосом, тихим і співучим, вимовляючи слова з протягом, ніби вона пісні співала». (І. Нечуй-Левицький.)
Коли визначаються межі тривалості якоїсь дії чи явища, вживають слово протягом. «Протягом дня вони кілька разів поривалися перескочити через мур, і все невдало». (О. Гончар.)
Часом в усному мовленні, у творах художньої літератури в значенні «протягом» вживають на протязі, в протягу (століть і т. ін.). «Це вже вдруге на протязі своєї тринадцятилітньої служби вона мусить через непорозуміння з попом міняти школу». (М. Коцюбинський.) «Тисячні естетичні правила поставали і щезали в протягу століть — для нас вони зовсім пропали і стали пустою формою; головне діло — життя». (І. Франко.) Цього в сучасній літературній мові уникають. На протязі варто вживати, коли йдеться не про час, а про відстань. Наприклад: «Машина буксувала на протязі двох кілометрів».
Отже, з трьох варіантів: протягом, на протязі, в протягу, коли мова йде про час, у сучасній літературній мові найбільш доцільно вживати перший.

П'яте лютого, п'ятого лютого. У датах, що передаються словами, порядковий числівник, який означає певний день (добу), може стояти в називному або в родовому відмінку (п'яте лютого і п'ятого лютого). У першому словосполученні пропущено слово число, яке фактично тут зайве, бо порядковий числівник у поєднанні з назвою місяця в родовому відмінку може означати тільки число, тобто конкретну добу місяця. (Речення «П'ятий лютий я в Києві» можливе, але воно має інше значення (п'ятий рік), та й конструкція не така: назва місяця стоїть не в родовому відмінку). Між іншим, у давнину в словосполученнях, що означали дату, виступало і слово день, яке згодом почали свідомо пропускати. Щоб уникнути зайвини, і слово число не вживають разом з порядковим числівником, який означає певну добу місяця. Очевидно, форму з порядковим числівником у родовому відмінку слід вважати давнішою, ніж у називному, яка пов'язана зі словом число. Мабуть, на певному етапі виникла потреба точніше фіксувати час (порівн. сучасні оголошення: «26 березня 1995 року, в четвер, об 11 год 30 хв…»), де така деталізація повідомлення виправдана умовами життя: основну смислову вагу має дата (день, місяць, рік проведення заходу), потім — час проведення (11 год 30 хв), а назву дня (четвер) наводять тільки для зручності читача); слово число почало означати якусь добу місяця, а слово день в одному із своїх значень пов'язується з поняттям частин тижня.
Отже, субстантивований порядковий числівник виступає у формі середнього роду (п'яте лютого). Форма порядкового числівника в родовому відмінку в сполученні з назвою місяця у даті, писаній словами, теж виправдана. По-перше, тому, що це словосполучення являє собою усталену в мовній практиці частину речення, в якому зникли головні члени («[Дія відбувається, -лася, -тиметься)] п'ятого лютого»); по-друге, тому, що українській мові властиве вживання у родовому відмінку словосполучень прикметників, займенників, числівників з іменниками часової семантики (порівн.: наступного дня, цього року, третього понеділка), наприклад: «Наступного дня (цього року) ми поїдемо до Чернігова». «Кожного третього понеділка відбувається засідання літературного гуртка».
Отже, в щоденниках, учнівських зошитах, у різних довідкових зведеннях можуть виступати паралельно обидві форми — п'яте лютого і п'ятого лютого. Але є такі контексти, де числівник у даті, писаній словами, вживається тільки в називному відмінку. Це буває тоді, коли після називання дати (а в разі вживання числівника цього словосполучення в називному відмінку маємо справу з називним реченням) в окремому реченні дається опис цього дня або подій, які сталися. Наприклад: «Дванадцяте квітня (а не «Дванадцятого квітня…») 1961 року. Цей день увійде в історію всього людства…» або «Перше вересня» (а не «Першого вересня»). Мільйони хлопчиків і дівчаток заповнюють світлі класи школи» і т. ін. Такий прийом вживається здебільшого в публіцистичному та художньому стилях.
У назвах святкових дат (наприклад, Дев'яте травня), обидва слова яких сприймаються як своєрідне неподільне утворення, — назва свята, слово, що означає місяць, поєднується тільки з порядковим числівником у називному відмінку; коли ж ці словосполучення виступають у функції власне дати, а не назви свята, вони можуть мати компонентом порядковий числівник і в родовому відмінку. Наприклад: 1. «Дев'яте травня — свято великої Перемоги»; 2. «Дев'ятого травня — свято великої Перемоги». У першому реченні словосполучення Дев'яте травня означає поняття «свято» і в синтаксичному плані виступає у функції підмета; у другому реченні словосполучення дев'ятого травня означає просто дату і є обставиною часу, а коли воно стоїть не на початку речення, то числівник, звичайно, пишуть з малої літери (порівн.: «Свято Перемоги [відзначають] (к о л и?) — дев'ятого травня». Порівн.: «Міжнародний день захисту дітей — першого червня»).