О

Обличчя
Обстоювати
Обумовлювати
Обходити
Оголошення
Одержувати, діставати, здобувати
Окуляри
Опановувати, оволодівати
Освітлення
Оснований, заснований
Особистий, особовий

Обличчя. Коли йдеться про моральні якості людини, про її духовні, творчі особливості, норми поведінки, а також про характерні риси, що виявляються у вигляді чогось (міст, сіл, заводів та ін.), найчастіше вживається слово обличчя в переносному значенні. Наприклад: «З однотомників видно, як формувалося творче обличчя кожного поета, його художні засоби, манера письма, поетичне мислення». (А. Малишко.) «За останні десятиріччя змінилося обличчя стародавнього українського міста Львова». (З газети.)
В усному мовленні інколи в переносному значенні замість слова обличчя безпідставно вживають облік. Тим часом слово облік в українській мові має зовсім іншу семантику (означає систему реєстрації певних груп населення, народногосподарських цінностей та ін.). «На перший план висуваються питання організації народного господарства, обліку і контролю, управління виробництвом». (З журналу.) «У Стародавньому Римі облік населення називали цензом. Римські громадяни, яких переписували цензори, мусили підкріплювати свої відповіді клятвою». «На Русі облік населення вели ще за ординських часів — щоб стягати данину. В XVII столітті одиницею оподаткування стало господарство («двір»), звідси назва — подвірний перепис». (З журналу.)

Обстоювати. «Захищати, доводити, аргументувати думку, погляд, ідею». «Газета, як і парламентська трибуна, дає змогу обстоювати свою точку зору, захищати інтереси виборців». (З газети.) «У своїй концепції я [академік Б. О. Рибаков] обстоюю позицію, що українці живуть автохтонно, тобто споконвічно, на корінній слов'янській землі». (З журналу.) «Як завжди, він і тепер… обстоював погляд, що земля має належать до тих, хто її обробляє». (М. Коцюбинський.) «На закінчення, обстоюючи всебічний розвиток культури художнього слова у фільмі, я хочу ще раз нагадати про існування єдиного в своєму роді арсеналу могутніх зображальних засобів несловесного походження». (О. Довженко.)
Слово обстоювати здебільшого вживають у недоконаному виді; коли йдеться про дію завершену, доцільніше вживати дієслово відстояти. Наприклад: «На засіданні міжнародної комісії наша делегація відстояла свій проект резолюції».
Відстоювати — «активно боротися, захищати щось у відповідь на несправедливі, неправомірні дії іншої сторони». «Образ «благородного розбійника», що… по-своєму відстоює соціальну справедливість — грабує панів та багачів і допомагає бідноті, — типовий для пізньофеодального фольклору всіх слов'янських народів». (З журналу.) Порівн. у М. Рильського:

Наших будівель найменшу цеглину
Відстоїмо ми в труді й боротьбі…
Арміє наша, народу дитино, —
Щире народне спасибі тобі.

Обумовлювати. «Обмежувати якоюсь умовою, застереженням». Наприклад: «У доданій до рукопису записці автор обумовив свої вимоги». «У договорі обидві сторони обумовили ряд питань».
Помилка полягає в тому, що замість зумовлювати часто вживають обумовлювати. Хоча ці слова відрізняються лише префіксами, значення в них не однакові. На жаль, мовці не завжди це усвідомлюють. У реченні «Суспільний настрій в країні і радість життєвого досвіду обумовили естетичне ставлення Левітана до навколишнього світу» (З журналу.) слід було вжити дієслово зумовили: адже йдеться про те, що певні фактори послужили основою утворення естетичного ставлення Левітана до навколишнього світу, спричинили таке ставлення.
У реченні: «Ґрунтовна теоретична підготовка обумовила успіх у роботі молодого інженера» замість обумовила слід було вжити дієслово зумовила.

Обходити. В переносному значенні — «стосуватися», «цікавити». Крім того, в контексті може мати ще чимало значень: «хвилювати», «турбувати», «непокоїти», «зачіпати», «зворушувати» та ін. Порівн. у І. Франка: «Кого то обходить, що ми їмо, що варимо, чи ситі, чи голодні?»; «…Германа це мало обходило; він і так зайнятий був іншими, важнішими ділами»; у Лесі Українки: «П р і с ц і л л а. …Тим-то і ми, жінки, повинні буть на зборах, бо нас обходить сеє близько»; у М. Коцюбинського: «Врешті — що мене має обходити якась панна Анеля?».
Найчастіше в сучасній мові слово обходити вживають із заперечною часткою не: «Старий Джузеппе вічно співає. Його не обходять сімдесят років, ані чорний беззубий рот: він завжди одкритий в нього для пісні». (М. Коцюбинський.)
Форму не обходить тепер вживають, коли йдеться про байдужість особи до якоїсь обставини чи дії іншої особи, інколи — про демонстративну незацікавленість.

Оголошення. Останнім часом слову оголошення надається перевага перед об'ява, хоч і в художній літературі, і в усному мовленні ще вживаються обидва слова. Порівн. в О. Донченка: «Одного чудового ранку поряд з оголошенням про журнал «Відмінник» з'явився цілий плакат такого змісту:
Об'ява
Готується до друку… і т. д.». «Біля шкільних дверей Сашко почепив об'яву». («Школа над морем».)
Так само і слово об'являти поступово витісняється в літературній мові дієсловом оголошувати — оголошувати набір, прийом, конкурс; оголошувати збори відкритими та ін.

Одержувати, діставати, здобувати. Ці слова — синоніми, і хоча в літературній мові точно встановлених і всеохоплюючих критеріїв уживання кожного з них не існує, проте узвичаєно, наприклад, що газети одержують, по заслузі дістають, перемогу здобувають. Порушення цих словосполучень сприймається в сучасній мові як відхилення від стилістичної норми. Наприклад, виразно відчувається невідповідність контекстові дієслова одержувати в такому реченні: «Створений Петром І молодий російський військовий флот одержує 27 липня 1714 р. в бою під Гангутом блискучу перемогу над шведським флотом». (З журналу.)
Спробуємо визначити в загальних рисах принципи вживання кожного з цих слів, хоч межі їх можливості сполучатися з іншими словами досить умовні.
Одержувати здебільшого вживають тоді, коли йдеться про конкретний фізичний, матеріальний об'єкт: одержувати книжки в бібліотеці, одержувати стипендію. Часто це дієслово вживають, коли мова йде про дію систематичну: одержувати зарплату, одержувати газету. Одержувати вживають і тоді, коли говорять про наслідок фізичних або хімічних процесів. Наприклад: «Тепер у промисловості аміак одержують синтезом з азоту і водню при t 300 — 500° і тиску 250 — 1000 am при наявності каталізаторів…». (З журналу.)
Дістати переносно вживається в двох значеннях:
1) придбати, переборюючи певні труднощі; роздобути — предмет, щось конкретне: «Мені пощастило дістати рідкісну книжку»;
2) одержати: «Альпіністи дістали наказ вирушати в похід».
Найчастіше дістати в другому значенні вживається з іменниками, що виражають абстрактне поняття. Наприклад: «Феодосійська галерея стала своєрідною школою мариністичного живопису. Тут тридцять років працює художня студія, де дістають підготовку сотні молодих художників». (О. Довженко.) Але дістати в цьому значенні може вживатись і з конкретними іменниками паралельно з одержувати: «Наше підприємство дістало (одержало) чудові нові машини».
Уважність під час вибору того чи іншого слова забезпечує точність висловлення думки. Розглянемо таке речення: «Мій товариш дістав запрошення на міський Шевченківський вечір». Що саме означає тут слово дістав? Чи він з великими труднощами, але роздобув-таки квитка на цікавий вечір; чи його усно запросили взяти участь у вечорі; чи він одержав квиток-запрошення? Щоб уточнити нюанси, внести ясність, у першому випадку варто вжити дієслова дістати чи роздобути (запрошення); в другому — запросити; в третьому (коли передали, надіслали або вручили, запрошення) — одержати. Ще приклад: «Вчора я дістав гроші і збираюся придбати телевізор». Без додаткових пояснень і тут значення слова дістав не зовсім зрозуміле: о д е р ж а в гроші за роботу чи в когось п о з и ч и в? У такому разі для першого варіанта краще вжити слово одержав, для другого — дістав. «Одержати нагороду (орден, медаль — іменник з конкретним значенням)» і «дістати нагороду (моральне задоволення, успіх, визнання і т. ін. — іменник з абстрактним значенням) за безсонні ночі творчих шукань, біль невдач».
Здобувати вживається здебільшого з іменниками абстрактного значення і має виразне семантико-стилістичне забарвлення — відтінок одержання чогось з певною затратою сили, енергії, зусиль: здобувати освіту, здобувати звання майстра спорту. Слово здобувати може мати відтінок: 1) «одержати внаслідок завоювання» — «Так він думав, не розуміючи, що найвищу нагороду одержував там, на полі бою, заглиблюючись у думи серця, пишаючись довір'ям Батьківщини, виконуючи найвищу місію свого життя — здобуваючи перемогу». (Ю. Яновський.) «Т і р ц а. …Чого блукати нам? Чого шукати? Чи се ж не та земля, що здобували для нас батьки своєю кров'ю й потом?» (Леся Українка.); 2) «виявляти, знаходити внаслідок якоїсь діяльності» — «У результаті численних експериментів вчені здобувають багато фактичного матеріалу». (З журналу.)

О, не один нащадок Прометея
Блискучу іскру з неба здобував,
І безліч рук до неї простягалось,
Мов до зорі, що вказує дорогу.
(Леся Українка.);

3) «набирати», «набувати» — «У цих мандрах залізний організм Багірова не надломився, а, навпаки, здобув богатирського гарту». (О. Гончар.) У значенні «виробляти» слово здобувати може сполучатися з іменниками і абстрактного, і конкретного значення: «Хто здобуває для людей тепло й світло? Ми, шахтарі…» (О. Донченко.) «Він [Мишуня] же читає газети й цікавиться механізмами, які здобувають вугілля». (Ю. Яновський.)

Окуляри. Слово око — спільнослов'янське, походить з індоєвропейської мови, де оки означало «дивитися».
У сучасній українській мові слово око (очі) є літературною нормою. Назва окуляри утворилася від латинського слова oculus, що означає «око», точніше — від ocularis — прикметника від слова oculus. Як термін у сучасній українській мові існує слово окуляр — елемент складної оптичної системи з двоступеневим зображенням (мікроскопа, зорової труби). (Див. УРЕ, т. 10, с. 306.)
Оскільки в давні часи в світовій науці (і зокрема в медицині) користувалися майже виключно латинською мовою, то цілком природно, що й винайдений пристрій для поліпшення зору дістав назву, пов'язану з латинською: ocularis — «очний». Від цього ж слова утворена й назва окуліст — лікар по очних хворобах.
У сучасній українській мові існує слово очко, що вживається з рядом значень. Найбільш поширене з них — «одиниця рахунку для позначення виграшів у спорті».
Є в українській мові і слово очко — з наголосом на першому складі. Це насамперед пестливе, зменшувальне утворення, яке має у множині форму очки. У «Словарі української мови» за ред. Б. Грінченка (К., 1909) фіксується назва рослини очки (т. 3, с. 82).
Слово очки в значенні «окуляри» в українській літературній мові не вживається.

Опановувати, оволодівати. Опановувати вимагає після себе прямого додатка в знахідному відмінку: опановувати знання, опановувати нову техніку. Інколи неправильно вживають опановувати (в значенні «вивчати») з орудним відмінком — опановувати знаннями, наукою… Очевидно, причиною цієї помилки є семантична близькість дієслова опановувати з дієсловом оволодівати, яке цілком правильно вживають з орудним відмінком. Отже, опановувати — к о г о? щ о?, оволодівати — к и м? ч и м? «Одначе, поки вони лаялись, Штепа вже встиг опанувати себе». (О. Гончар.) «І в міру того, як розвалив він убогий солом'яний дах, як серед сірої горішньої потерті оголився безглуздий архаїчний димар, ним став оволодівати смуток». (О. Довженко.) «Втома оволоділа тілом». (О. Донченко.)

Освітлення. Віддієслівний іменник, що його вживають на позначення фізичної дії: 1) «зробити щось світлим завдяки якомусь випромінюванню». «Адміністрація забезпечила освітлення всіх приміщень»; «світло від випромінювання чогось» («У денному освітленні картина здавалася ще яскравішою»); «технічне обладнання, що дає штучне світло в житлових приміщеннях, на вулицях» (електричні освітлення); 2) «зробити рідину світлою, очистивши її від сторонніх домішок» (освітлення води, технічний термін).
Дієслово освітлювати може вживатися як на позначення фізичної дії («Прожектор освітлює сиву смугу прибою» — О. Донченко), так і в переносному, але іншому, ніж дієслово висвітлювати (див. вище), значенні — «надихати», «бути дороговказом». «Теорія повинна освітлювати шлях практиці…» (З журналу.)

Оснований, заснований. Оснований (на чомусь) означає «той, що базується, ґрунтується на чомусь, в основі якого лежить те, про що йдеться». «Художник [Л. Толстой], вірний правді життя, в умовах експлуататорського ладу основну увагу приділяє викриттю соціального зла, критиці суперечностей суспільства, основаного на нещадному гнобленні народних мас». «Підневільна кріпосна праця була малопродуктивна, а основане на такій праці сільське господарство було дуже відсталим». «З досягнень медицини, основаних на успіхах фізіології і анатомії, можна відзначити переливання крові, операції на серці, нейрохірургію, пластичні операції, тканинну терапію, застосування вітамінів та ендокринних препаратів, оживлення організму після настання клінічної смерті і т. ін.». (З журналу.)
Коли треба передати значення «класти початок існуванню чогось, створювати, організовувати щось», вживають дієслово засновувати і у відповідному тексті — дієприкметник заснований. «Заснований одним з видатних державних діячів українського народу Данилом Галицьким, Львів відіграв визначну роль у багатовіковій історії героїчної боротьби українського народу за свою свободу, честь і незалежність». (З журналу.) «Це ж у Вільно кілька років тому Міцкевич учився в університеті, там був заснований таємний гурток революційної молоді «Філарети». (О. Іваненко.) «В світлиці тхнуло пергаментом та старими книгами й паперами. Розкішні квітчасті перські та турецькі килими були розстелені кругом стола й по стародавніх канапах з високими спинками. Одразу було знать, що ця колегія була заснована для дітей панських та магнатських». (І. Нечуй-Левицький.)
Проте у реченні «Вірш Павла Тичини — «Давид Гурамішвілі читає Григорію Сковороді «Витязя в тигровій шкурі» — заснований, звичайно, на здогаді, на припущенні, але припущенні цілком вірогідному» (З журналу.) правильніше вжити слово оснований, тобто «в основі його — вірогідне припущення».
Крім того, що ці слова розрізняють за змістом, у виборі одного з них можуть допомогти такі формальні ознаки: оснований відповідає тільки на питання н а ч о м у?, заснований може відповідати на питання к и м?, д е?, к о л и? та ін.
Отже, слова оснований і заснований відрізняються значенням і тому не є взаємозамінними. Перше означає «той, що базується на чомусь», друге — «створений», «розпочатий».

Особистий, особовий. Дуже часто ці слова плутають: кажуть «особистий склад військової частини» (треба: особовий), «особові речі учня школи-інтернату» (треба: особисті). А як правильно сказати — особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Виявляється, що можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати у певному контексті. Особиста справа — це справа, яка стосується певної особи, зумовлюється її власним бажанням і діями.
Наприклад: «Мати вважала, що одруження сина — його особиста справа». Особова справа — це: 1) документ про об'єктивні дані людини, який зберігається в установі; 2) папка, в якій лежать документи кожного працівника в установі. Наприклад: «У нового начальника відділу кадрів усі особові справи були в зразковому порядку». Тому треба було вжити особова, а не особиста у реченні: «Закінчивши оформлення особистої справи (заповнивши анкету. — Є. Ч.), Гнат тяжко замислився і просидів так аж до обіду».
Особовий рахунок — це рахунок певної особи в ощадному банку і картка, в якій відбито рух грошей (надходження і видачу); у бухгалтерії домоуправління — картка квартиронаймача, в якій робляться записи про нарахування плати за квартиру й комунальні послуги.
Особисті рахунки — взаємини, що склалися між певними особами. «Марфа Галактіонівна хитренько примружує свої розумні очі.
— Чого їм треба?.. — каже вона. — Нічого їм не треба, а просто особисті рахунки!.. Позакулісна боротьба!» (М. Хвильовий.)
Особистий вживаємо, коли йдеться про людську індивідуальність, особистість, про те, що стосується окремої людини, її долі, життя, почуттів, переживань і т. ін. «Але з кожною годиною, як це буває в молодості, він все більше переконувався, що вже не матиме свого особистого щастя». (М. Стельмах.) «…В інших могло бути щось не гаразд в особистому житті, і тоді вони мали право скаржитись, вимагати співчуття і допомоги. У Воронцова мусило бути завжди все гаразд, і було б дивно почути, що він на щось скаржиться: адже це Воронцов». (О. Гончар.) «Тут товариство основувалося не лише на особистій симпатії і приятельській підмозі, а охоплювало ширші круги — спільності по думці й прагненню до одної мети». (Н. Кобринська.) «Потрібно з'ясувати, яка праця принесе максимальне особисте й професійне задоволення. Тільки праця, яка відповідає здібностям, інтересам і нахилам людини, дає їй моральне задоволення». (З підручника.) «Писане звичайною машинкою, воно [наукове листування] й походило ніби від якогось механізму, що в кінці автоматично ставив чорнилом свій особистий штамп, так званий власноручний підпис». (В. Підмогильний.)
Дуже поширене в сучасній мові словосполучення особовий склад на позначення людського складу військових з'єднань, навчальних закладів, персоналу військових установ. «Командуючий привітав особовий склад армії і флоту зі святом». (З газети.) «Начальник училища, привітавшись і скомандувавши «вільно», звернувся до особового складу училища з короткою промовою». (І. Багмут.) І як порушення норми сприймаємо ми словосполучення «особистий склад». Наприклад: «На воді свою бойову майстерність показують підводники — особистий склад протичовнових кораблів».
Особовий вживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення. «Різні вигуки, особові займенники першої і другої особи однини та до них відміна одного дієслова в одному тільки часі — от і вся була основа їхніх перших розмов». (В. Підмогильний.)
Взагалі для практичного користування можна зробити такий висновок: особовий вживається для передачі окремого, але певною мірою стереотипного, неіндивідуального; особистий — індивідуальний, той, що стосується індивідуума. На перший погляд може видатися, що словосполучення особова справа як сукупність анкетних і документальних даних випадає з цього плану. Насправді це не так: особових справ багато, вони однакові за формою (містять відповіді на ті самі анкетні запитання), хоч відрізняються біографічними даними (багато в чому й вони можуть збігатися, коли, наприклад, маємо справу із спеціальним контингентом); особиста справа характеризується особливим, незвичайним змістом і стосується тільки певної особи.