Н

Навчати, вчити, навчатися, вчитися
Наголошувати
Надіятися, сподіватися
Надплановий
Найкращий
Наймит, найманець
Наповнений
Наполягати, настоювати
Напрям, напрямок
Народжувати, породжувати
Нервувати, нервуватися
Нехтувати
Низький, ниций

Навчати, вчити, навчатися, вчитися. Дієслова навчати, вчити в сучасній українській літературній мові після себе вимагають додатка в родовому і знахідному відмінках (навчати, вчити — к о г о? ч о г о? навчати, вчити — к о г о? щ о?); навчатися, вчитися — додатка в родовому відмінку (навчатися, вчитися — ч о г о?).

Бачить — не бачить,
Чути — не чує,
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче —
Правди навчає;
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
(Л. Глібов.)

…Хто хоче
пасти і берегти свою отару,
нехай її боронить, хай приставить
собак і пастухів, сам взявши зброю,
а не навчає тих ягнят покори.
(Леся Українка.)

І до архіву слово «гріх»
Здали не без підстави
Ми всі, навчавши слів нових
Дитинство кучеряве.
(М. Рильський.)

Таке керування додатком цими дієсловами тепер переважає. У художній літературі кінця XIX — початку XX ст. паралельно з цією конструкцією досить широко вживався додаток у давальному відмінку (навчати, вчити, вчитися, навчатися — ч о м у?). Наприклад, у Панаса Мирного: «Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала». «— Це наша школа, — повідали мені, — де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму». У Т. Шевченка:

Добре били, а багато
Дечому навчили.
(«Гайдамаки»);

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
(«І мертвим, і живим…»).

Проте з часом відбувалося усталення стилістичної норми; в більшості творів Лесі Українки, М. Коцюбинського, Панаса Мирного та інших письменників після дієслів навчати, вчити, навчатися, вчитися стоїть додаток у родовому відмінку. Порівн. у Лесі Українки:

Згадай, як удень ми стояли
з тобою
На скелі гарячій, на кручі
стрімкій,
Я вчилася пісні в морського
прибою,
А ти прислухалась, який в ньому стрій.

У М. Коцюбинського: «В городі він [Франко] живе у свого родича столяра, слухає розмови робочого люду, вчиться пісень…»; «Ідіотська задача! Чого вас там вчать!»; «А чи не хотів би ти вчитись грамоти?». У Панаса Мирного: «Г а л я: …А знати яку науку — то користь. X р а п к о: Яка? По хазяйству ти більше знаєш, ніж Дунька? Г а л я: Хазяйства нас не вчать»; «Хай грамоти вчиться».
У творах Г. Квітки-Основ'яненка дієслово вчитися теж вимагає після себе родового відмінка: «Свекруха сваритиметься та попрікатиме, що… хоч і сама йшла з багатої сім'ї, та, мабуть, дома байдики била» а господарства не вчилася».
В українській сучасній художній літературі утвердилося вживання дієслів учити, учитися, навчати, навчатися з додатком у родовому відмінку. «Командири та комісари» які здебільшого ще й самі ні разу не бачили тих танків» розповідали про них бійцям» вчили боротьби з ними». «Вчить [Хома Романович] дітей арифметики. Чистої арифметики без будь-яких домішок». (З творів О. Гончара.) «З тиждень вони вчилися військової справи». (Григорій Тютюнник.)
На фоні вже усталеної норми проривається паралельне вживання родового і давального відмінків.
«Людям помагаємо» їх метал варити вчимо і самі дечому вчимось».
Та окремі відхилення не можуть вплинути на загальний процес вироблення стилістичної норми щодо керування цих дієслів в українській мові. І ще одне застереження. Коли йдеться про викладання» навчати слід поєднувати із словом мова в орудному відмінку» а не в місцевому з прийменником на (навчання англійською мовою, а не «на англійській мові»). «Багатьом народам царської Росії було заборонено видавати газети і книги» навчати дітей рідною мовою». (З журналу.)

Наголошувати. В переносному значенні — «відзначати щось» підкреслювати» звертати особливу увагу на щось». Вимагає після себе або прямого додатка в знахідному відмінку (наголошувати — щ о?), або додатка з прийменником на в місцевому відмінку (наголошувати — н а ч о м у?). «Вони [молоді новелісти] наголошують відважність, наполегливість, колективізм, талановитість в характері нашої людини». (З журналу.) «Щодо Максимовича» то слід сказати» що цей один із перших у нас збирачів і ентузіастів вивчення народної творчості першим наголосив на зв'язку «Слова» [о полку Ігоревім] саме з українською народною творчістю». (М. Рильський.)
Слово наголошувати, трапляється» сполучають з непрямим додатком у знахідному відмінку з прийменником на (очевидно» внаслідок плутання двох можливих варіантів: наголошувати — щ о? і н а ч о м у?) — наголошувати — н а щ о? «Промовець наголошував саме на цю рису». (З розмови.) «Знизавши плечима на пристрасну Боженкову мову, він [Іван Бриль] заговорив повагом, з неприхованою посмішкою наголошуючи на окремі вирази, якими б він хотів особливо дошкулити супротивникові»; «— То як мислиш собі, свате, га? — цікавився Максим думкою Івана… з особливим смаком наголошуючи на незвичне «сват», замість звичного за двадцять років дружби «куме». (Ю. Смолич.)
Мабуть, поєднання слова наголошувати з додатком у знахідному відмінку з прийменником на не виправдане.

Надіятися, сподіватися. Надіятися вживається в двох прямих значеннях. Це насамперед — «мати надію», тобто «очікувати на щось радісне, приємне і бути впевненим у можливості його здійснення». «Варто було в найскрутніші часи воєнних невдач, розминувшись у розбурханому морі народному, втративши всякий зв'язок між собою, все-таки надіятись — без листів». (О. Гончар.) «З вірою, з запалом неофіта розгортав передо мною Солонина план своєї діяльності на селі, …а я слухав і чув, як спочиває моє серце, як мені хочеться разом з ним і вірити, і надіятись». (М. Коцюбинський.)
Друге пряме значення дієслова надіятися — «покладатися на когось, щось». «Лід треба ламати, і мені здавалося, що я вже це роблю, а виявляється, що ні. Я не з того боку почав. Надіявся сам на себе, а сам багато не зробиш». (Григорій Тютюнник.)
Іноді в контексті слово надіятися виражає ці два значення одночасно. Наприклад:

Чого ви прагнете, грабіжники з пустелі?
………………….
Чи не надієтесь, що славний наш народ
Подасть вам хліб і сіль на золотій тарелі?
О, по-належному ми зустрічаєм орди
Гостей, не кликаних у край наш на ралець!
(М. Рильський.)

У слові сподіватися дуже сильно відчувається семантичний струмінь «чекання», який має різні забарвлення. Передусім — очікування, поєднане з позитивними емоціями в зв'язку з переконаністю в здійсненні мрій.

Сподівалися Шевченка
Сей год на Вкраїну,
А діждалися побачить
Його домовину.
(Пісні та романси українських поетів.)

«Це мороз його заковує. Головою у сніг, ліктем у сніг, обидві руки під себе, і боком, боком на шлях, бо його мати вдома виглядає, Марта сподівається його, йому жити, працювати треба…» (М. Стельмах.)
На фоні семантики «чекання» у слові сподіватися може бути і забарвлення значенням «припускати» («передбачати», «підозрювати») з двома відтінками — побоювання, наприклад: «Вона сподівалася (тобто чекала з побоюванням) гіршого». «— О, та від тебе й цього свинства сподіватися можна». (А. Головко.)

Я все виглядала,
Чи не шле за рушниками… І не сподівалась,
Що він мене, дурну, дурить.
(Т. Шевченко.)

Існує ще відтінок слова сподіватися в значенні «припускати» (на фоні семантики «чекання») — «усвідомлювати без побоювання». «Але ось щось помітив Юхим, підступив ближче до тину. Придивився в сутінях до Катрі і голосом, що Катря ніколи й не сподівалася в ньому такої теплоти, спитав: — Ти плакала, Катре?» (А. Головко.) «Становий здивованим поглядом змірив Семена від голови до п'ят, наче не сподівався такої упертості». (М. Коцюбинський.)
Зі сказаного видно, що надіятися і сподіватися мають семантично спільні моменти: здатність виражати значення «очікувати на щось позитивне, радісне і бути впевненим у можливості його здійснення», тобто те, що виражає слово надіятися в першому значенні. І в контексті, який зумовлює вживання слова саме в такому значенні, можна поставити будь-яке з них. Виходячи з цього, деякі мовці вважають ці слова взагалі синонімічними і вживають їх паралельно. Оскільки другі значення в них різні, виникають стилістичні помилки. По-перше, не варто вживати надіятися, коли йдеться про негативне, наприклад: «Він ніколи не надіявся, що смерть настане так скоро»; «Вона ніколи не надіялася, що її син виявить себе таким боягузом». В обох наведених прикладах слід було вжити дієслово сподіватися, а не надіятися.
По-друге, не можна вживати дієслово сподіватися в значенні «покладатися на когось, щось». Наприклад, у реченні «Автор сподівався на редактора і сам не дуже дбав про стилістичне оформлення рукопису» і в подібних реченнях треба вживати дієслово надіятися.

Надплановий. Такий, що є наслідком перевищення плану.
В усному мовленні в словах типу надплановий (наднормовий, наднормальний, надпрограмний, надшвидкісний та ін.) часом паралельно з над вживають понад (понадплановий, понаднормовий і т. ін.). Проте в літературній мові частіше виступає перший варіант: надплановий. Над як частина складних слів, що означають перевищення якоїсь міри, межі, а також як прийменник у цьому значенні не потребує додаткових слів для семантичного посилення, проте в усному мовленні, а інколи і в художній літературі натрапляємо на поєднання над із словом більше. Наприклад, у «Школі над морем» О. Донченка: «А насмішок Олег боявся більше над усе». Із стилістичного погляду слово більше тут зайве.

Найкращий. Найвищий ступінь порівняння якісного прикметника гарний, а також добрий, хороший. Звичайно найвищий ступінь порівняння якісних прикметників утворюється від форми вищого ступеня цього прикметника за допомогою префікса най- (ця форма є найбільш поширеною в літературній мові — найсерйозніший, найхоробріший; зрідка така форма може підсилюватися вживанням часток як і що — щонайсерйозніший, якнайхоробріший) або аналітичним способом — поєднанням слова найбільш з формою звичайного ступеня (найбільш серйозний, найбільш хоробрий). «…Питає дика рожа: «Чи я хороша?» А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!» (Леся Українка.)
Проте в усному мовленні часто сполучають форму найвищого ступеня прикметника зі словом самий (самий найкращий), що є стилістично небажаним. У розмовному стилі мовлення, та й у художній літературі, вживається словосполучення, яке виражає найвищий ступінь ознаки і складається із слова самий + звичайний ступінь порівняння прикметника (самий гарний, самий щирий), що для сучасної літературної мови теж не є нормативним.
Утворення ступенів порівняння прикметників становить певні труднощі для деяких мовців. Поширена помилка полягає в тому, що неправильно утворюють вищий ступінь порівняння. Форма вищого ступеня порівняння може бути синтетична, проста (утворюється додаванням до кореня або основи прикметника суфікса -іш- або -ш- (-ч- ): хоробрий — хоробріший, дешевий — дешевший, дорогий — дорожчий) і аналітична, складена (утворюється додаванням до звичайної прикметникової форми слів більш або менш: більш хоробрий, більш дешевий, більш дорогий).
Тим часом нерідко можна почути: «більш хоробріший», «більш дешевший», «більш дорожчий» — тобто слово більш сполучають з прикметником у формі не звичайного, а вищого ступеня (не хоробрий, а хоробріший; не дешевий, а дешевший; не дорогий, а дорожчий).
Очевидно, до плутання цих способів утворення форм вищого ступеня порівняння спричиняється те, що в українській мові є ряд слів (багато, небагато, значно, не набагато, трохи, далеко, ще), які виступають поряд із простою формою вищого ступеня порівняння. Вони не становлять окремої граматичної форми ступеня порівняння, а лише уточнюють значення, посилюючи його більшою або меншою мірою: набагато хоробріший, не набагато дешевший, трохи дорожчий і т. ін. Але слова більш і менш до цього ряду не входять. Саме вони в сполученні з формою звичайного ступеня прикметника, як уже зазначалося, й утворюють аналітичну форму вищого ступеня порівняння прикметника: більш вузький, менш тактовний.
Отже, більш вузький або вужчий, а не «більш вужчий».
Те саме зі словом найбільш. Не раз можна почути речення типу «Найбільш дотепнішим був хлопчик в окулярах», у якому неправильно утворено ступінь порівняння прикметника дотепний. Найвищий ступінь порівняння цього слова утворюється додаванням слів найбільш або найменш до форми звичайного ступеня: найбільш (найменш) + дотепний. Правильно слід було сказати: «Найдотепнішим був хлопчик в окулярах».
А от від прикметника товстий можна утворити дві форми вищого ступеня порівняння: товщий і товстіший. Яку ж з них коли вживати? Перше слово, так би мовити, універсальне, його вживають в усіх значеннях, друге — тільки в значенні «повніший». Наприклад, про якогось хлопчика можна сказати, що він товщий або товстіший за іншого.

Наймит, найманець. Слово наймит колись означало найманого сільськогосподарського робітника. «Опріч Гафійки, було ще два наймити». (М. Коцюбинський.) «Німець розлютувався, гукає на наймитів, збавляє всім плату на поправку машини». (Панас Мирний.) «…Іде він [чоловік] у ту економію, чи в Таврію, чи на Дон з косою і повертається з косою та з такими долонями, наче б їх хто позасівав мозолями, бо на чужій землі комусь паляниці родять, а наймитові — одні мозолі чи пухирі». (М. Стельмах.)
У переносному значенні наймит, маючи забарвлення осуду, виражає презирливе ставлення мовця до об'єкта розмови. Наприклад, у О. Гончара: «Художник [Ференц] розповідав бійцям про життя в Будапешті, про Салаші, якого він вважав своїм особистим ворогом. — Бандит, криміналіст, німецький наймит!»
Слово найманець у значенні «найманий працівник» зустрічаємо рідко. Найчастіше воно вживається на позначення солдатів і офіцерів найманих військ. Цікаво, що в цьому значенні воно може вживатися і з різко вираженим емоційним забарвленням, що виражає осуд, презирство, і з нейтральним. Наприклад: «Жорстоко поводяться білі найманці з місцевим населенням». (З газети.) і «…Жив колись у Мілані один німецький найманець…» (Д. Боккаччо, «Декамерон», переклад М. Лукаша.)
Часто слово найманець виступає в переносному значенні, характеризуючи прислужництво, запроданство, підступність людей, яких так називають.
Отже, в сучасній мові найманець у значенні «найманий сільськогосподарський робітник» не вживається. Навпаки, слово наймит не можна вжити на позначення солдата найманих військ. У переносному значенні обидва слова вживаються паралельно, хоча кількісну (частотну) перевагу має слово найманець.

Наповнений. Це слово звичайно вимагає після себе додатка в орудному відмінку. «Рядки військових звітів Західного фронту знову наповнені назвами міст». (В. Еллан.) «Люди мають тепер упорядковане житло, світлі квартири, простір, наповнений сонцем і зеленню». (З журналу.)
Найчастіше слово наповнений вживається, коли йдеться про фізичне значення. «Тьмяно полискували наповнені водою колії». (О. Гончар.) «Передвесняний вишневий плач ще більше тривожив душу, витискав нові сльози, що падали на діжку, наповнену зерном, заробленим її Іваном». (М. Стельмах.) «…Конвертор — це різновид печі для одержання сталі. Формою він скидається на грушу. Через таку металево-вогнетривку індустріальну селекційну грушу, наповнену розплавленим чавуном, продувають кисневий струм». (З журналу)
Нерідко слово наповнений пов'язане з додатком, що виражає абстракцію. Наприклад: «Осліпло темне громаддя будинків, таємничістю наповнилися парки, сквери». (О. Гончар.)
Коли мова йде про моральний стан людини, здебільшого вживають слово сповнений (див. нижче), яке вимагає після себе додатка в родовому відмінку.
У художній мові наповнений інколи поєднують з додатком не в орудному, а в родовому відмінку (наповнений — ч о г о?), очевидно, під впливом конструкції із словом сповнений. Порівн. у А. Малишка:
І жайвори плещуть у небі, у щебеті полю і житу,
І сам я на рідній Вкраїні наповнений сонця-блакиту.

Наполягати, настоювати. Слова ці синонімічні, обидва означають «добиватися здійснення чогось», обидва поширені в літературній мові. Порівн.: «— Кажіть, годі соромиться, — наполягав знахар». (Марко Вовчок.) «…Старий воєвода з Острога уперто наполягав на тім, що Косінського ніяк не можна впускати до Костянтинова». (Іван Ле.) «— Ну, ну! Говори, — посміхаючись, наполягав Коля». (М. Руденко.) «Виявилось, що краєзнавча експедиція в тайгу, в глухі лісові нетрі, потребує багато вантажу. Павлусь настоював на тому, що без коня вони не витримають». (О. Донченко.) «Ніби десь здалеку долинув Сашків голос:
— Іду в армію… Довго у воєнкоматі не хотіли й слухати… Нема вісімнадцяти років, казали… А я настоював». (А. Хижняк.)
Проте з погляду сучасної норми певна перевага відчувається у слова наполягати. Можливо, це пояснюється тим, що в слова настоювати є омонім (порівн. настоювати в значенні «готувати настій чогось на чомусь»).

Напрям, напрямок. Сучасні словники української мови вважають ці два слова семантично тотожними. Проте в останні роки помітною стала тенденція до стилістичного розрізнення їх. Насамперед у переносному значенні, коли мова йде про шлях розвитку, ідейну спрямованість, суспільний, літературний рух, течію, вживають слово напрям, а не напрямок. «Всіляко підтримуючи демократичний напрям в українській літературі, він [Чернишевський] дуже високо оцінював творчість Шевченка». (І. Цюпа.)
У значенні «ділянка фронту» частіше вживають слово напрям. «Це було в той день, коли надійшла радіограма, що червона кіннота на Київському напрямі прорвала фронт польських армій і що становище для військ маршала Пілсудського створилося катастрофічне». (О. Гончар.)
Напрям здебільшого вживають і тоді, коли лінія руху визначається в загальних рисах (південь, схід) або пункт — кінцева точка — розташований на великій відстані. «Але крейсер не зупинився й швидко зник у напрямі на північ». (Ю. Яновський.) «А там [у степу] уже все забурунило: двигтить у вечірніх сутінках земля, грають на конях верхівці, зляскують батоги в повітрі, — з могутнім величавим тупотом рухаються степом звідусіль сиві, як хмари, череди круторогих в напрямі на Перекоп». (О. Гончар.) У такому разі слово напрям дуже часто вживається з прийменником на, що стоїть перед словом, яким визначається кінцева мета руху.
Коли ж говорять про лінію фізичного руху на невеликих відстанях, частіше вживають слово напрямок. «В одній з таких яруг, глибоких та покручених по всіх напрямках весняними водами, на самому дні ворушились люди». (М. Коцюбинський.) «Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів'я гори й іти крізь хащі». (Ю. Яновський.) «За кілька хвилин від штабу вже мчали в усіх напрямках верхівці, летіли по дротах, обганяючи наступаюче море, накази командувача…» (О. Гончар.) «Вибухи спалахували по горбу, в тому напрямку, куди йшли бійці». (Григорій Тютюнник.)
Отже, слова напрям і напрямок близькі за значенням, але не в усіх контекстах взаємозамінні.

Народжувати, породжувати. Слово народжува ти, крім того, що називає фізіологічну дію, яка дає початок життя істоті, може виступати й у переносному значенні.

Я не народжую райдуги в хмарі,
Вітру дніпровського я не здіймаю…
(А. Малишко.)

«Є люди, які виборюють свої переконання, проносять їх через безсонні ночі, народжуючи в муках». (М. Руденко.)
Часто це слово вживається у зворотній формі: «Подумати тільки — десь в страшній самотності, у глушині народжується людина!». (О. Довженко.) «Весняний світанок народжується повільно». (Григорій Тютюнник.)
Породжувати, як і народжувати, означає «створювати нове», але між ними є ледь вловима семантична різниця: у слові породжувати закладений відтінок причиновості, зумовленості — якісь фактори, явища стають джерелом чогось, спричиняються до чогось, викликають щось. «Волюнтаризм ніколи не породжував духу творчості — він убивав його». «Усім нам підсвідомо хочеться чогось казкового, незвичайного. Технічна доба породжує свої міфи, свою літературу — фантастику-передбачення». (З газети.) Здебільшого породжувати вживається, коли причиною того, що зумовлює певний наслідок, є факт, дія, процес, пов'язані з неприємними або негативними емоціями: «Але Роман і так усе зрозумів, чиєсь горе ставало і його горем, породжувало обурення і гнів». (М. Стельмах.) «Безвідповідальність, безкарність і породжують різні дефіцити, безладдя, зрештою, невдоволення людей». (З газети.)
У доконаному виді слово породити у фольклорі та в художній літературі XIX ст. часто вживалося ще в прямому значенні — «народити дитину», але в сучасній мові майже витіснене словом народити.
Наступний. Залежно від контексту слово наступний має кілька значень: «дальший», «подальший», «другий». Очевидно, коли йдеться про предмети або конкретні явища, які можуть піддаватися лічбі, здебільшого вживають слово наступний (наступний урок, наступного дня, тижня, наступна зупинка) «Стояв спокійний сонячний день ранньої осені, коли природа, віддавши людям свої плоди, дрімала проти сонця, марила наступною весною». (М. Тарновський.) «Людина живе п'ятьма поколіннями, своїм, двома попередніми і двома наступними». (З журналу.) «За добу вони мали перевалити хребет, зробити кожен по півсотні кілометрів, а надвечір наступного дня вийти з двох боків у тилу ворога і непомітно осідлати шосе». (О. Гончар.) Коли мова йде про абстрактні явища, події, що відбувалися або відбуватимуться після якогось часу, факту, події, частіше вживають слова дальший, подальший (дальше життя, подальша доля, подальша робота). «З дальшим розвитком науки і техніки високо підніметься рівень продуктивних сил суспільства». (З журналу.) «Звісно, контузія і нелегке подальше життя наклали свій відбиток на характер і душевний склад хлопця». (І. Цюпа.) «Дальше зростання металургійного виробництва перебуває в тісному зв'язку з розвитком гірничорудної промисловості». (З газети.)
Уживати слово слідуючий у значенні «наступний» в українській мові не можна.

Нервувати, нервуватися. Нервувати — «хвилювати», «дратувати когось», «доводити до нервового стану». «Ольга нетерпляче прикусила губу. Короткі, нескладні відповіді дівчини нервували її». (І. Микитенко.) «Несподівана затримка нервувала». (О. Донченко.) У сучасній мові узвичаєно вживати як перехідне дієслово (нервувати — к о г о?). «Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора». (Іван Ле.)
Нервувати вживають також із значенням неперехідності. «Враз лице його зробилося холодним, губи суворо підібгалися, і по тому, як він перекладав по столу з місця на місце якісь папери і то відкидався на спинку стільця, то знову займав своє робоче положення, було видно, що він нервує і намагається стримати свої нерви». (Григорій Тютюнник.) «А вже з половини дня починав нервувати: поглядав то на годинника, то на двері, а то й крізь величезне запилене вікно свого цеху — на ту вулицю, що вела до Софії». (А. Дімаров.) «Микола раз у раз згадував свою Зіну. Згадував і нервував. Де вона? Що з нею?» (Яків Баш.)
Таке вживання слова нервувати зафіксоване в багатьох словниках, проте в цьому значенні набагато частіше виступає дієслово нервуватися.
Нервуватися — хвилюватися, бути роздратованим, перебувати в збудженому, нервовому стані. «Чумак поцікавився, що там на селі зараз робиться. Може, про батька його Павло що чував?
— Нервується трохи, — сказав Павло». (А. Головко.) «Всі наступні дні Олесь був неспокійний, нервувався, і я розумів його, бо сам нетерпляче чекав рецензії». (О. Донченко.)
Отже, в значенні «бути в стані збудження, хвилювання, роздратування» вживають і нервувати, і нервуватися, але останнє — частіше.

Нехтувати. «Ігнорувати», «не брати до уваги», «не зважати на щось». Це слово паралельно керує двома відмінками: орудним — «Пам'ятаючи про примат змісту над формою, ми ніяк не можемо нехтувати формою». (М. Рильський.)

Тут не зарадиш: ні круть, ані верть.
Ще не такі повмирали, як я.
Мудрістю мудрого нехтує смерть,
Нехтує золотом багатія.
(Д. Павличко.)

— і знахідним — «…Привикне чуже нехтувати, то так і біля свого…». (Панас Мирний.) «Н а д е ж д а П е т р і в н а. Ну, се вже вам гріх так нехтувати свої таланти». (Леся Українка.)
Для стилістичного урізноманітнення тексту або усної розповіді вживають обидві конструкції, але поширеніша конструкція з додатком в орудному відмінку.

Низький, ниций. Низький у переносному значенні — «підлий», «негідний». «В' я з е н ь-л и ц а р: …Ні, Зевес не був тираном низьким, він почесно карав своїх сперечників великих, а може, руки ті, до громів звиклі, не вміли ганьби кидати й неслави на голови побитих ворогів». (Леся Українка.) «— Зло, то є зло! — думає. — Хай уже хто, а то батько наваживсь на таке діло низьке… богомільний такий… От і віра!» (А. Тесленко.)
На жаль, останнім часом майже вийшов з ужитку раніше поширений синонім слова низький у переносному значенні — ниций. «Ж і р о н д и с т: Ти, як ниций кат, хотів би знищити не тільки тіло, а й розум, виточив би вкупі з кров'ю мою ідею!» «В' я з е н ь-л и ц а р: Знав, проклятий [король], як покарать мене. В той день, як він мене сюди [в темницю] закинув, в той самий день він підписав декрет, що він касує і тортури, й страту в своїй державі — ниций лицемір!» (Леся Українка.)
Деякі письменники вживають слово ниций і в наш час, наприклад: «Вітру, свіжого вітру в лице. Вітру! Він приносить забуття і вимітає з голови ниці думки». (В. Собко.)
Слово ниций точніше, ніж низький, передає відтінок «непорядний», «негідний», бо в деяких контекстах важко встановити, в якому значенні — прямому чи переносному — вжито слово низький, наприклад: «Переді мною стояла дуже низька (підла чи невелика на зріст?) людина». Правда, коли йдеться про значення фізичне, пряме, часто додають слова «на зріст», але це робить вислів більш громіздким.
Отже, варто поряд із словом низький у переносному значенні активніше вживати його синонім — ниций, призабутий останнім часом.