Меморіальний
Мета
Милуватися
Мимохідь, мимохіть
Минати
Місяць
Міфічний, міфологічний
Мішати
Мова йде
Музикальний, музичний
Меморіальний. (Від лат. memorialis — пам'ятний) — меморіальна дошка, меморіальний напис. «Полиці з книжками, великий глобус… декілька… цінних речей меморіального характеру». (І. Кочерга.)
Вираз меморіальний пам'ятник — неправильний, бо є тавтологічним сполученням.
Мета. У всіх стилях літературної мови, крім художнього, слово мета вживається тільки в однині.
Не кидай власної мети,
Щоб за чужою десь іти,
А власну ясно ціль пізнай,
До неї просто поспішай.
(І. Франко.)
У поезії допускається і множинна форма. Порівн.:
У золотому сяйві мет
ми йдем напружено вперед. (В. Сосюра.)
Коли треба передати значення множинності, вживають синонім слова мета — ціль, який може виступати в множині і з конкретним значенням (наприклад: «З примруженими загостреними очима, з запеченими губами стояли бійці на своїх місцях, ведучи методичний вогонь лише по живих цілях». (О. Гончар.); і з абстрактним («Єдність цілей, прагнень». «Позиція різних класів у національно-визвольному русі визначається цілями цього руху». (З газети.)
Слово ціль у значенні «мета» у формі множини виступає і в поезії, наприклад, у П. Тичини: «В нас у всіх ті ж самі цілі…»
Слово мета часто вживають в орудному відмінку з прийменником з, коли треба визначити цілі здійснення якоїсь дії. Наприклад: «Село Шпитьки притулилося під горою; ми, значить, під'їжджаємо на німецькій штабній машині, зупиняємось із метою розвідати». (Ю. Яновський.)
Проте надмірно часте й контекстуально близьке вживання словосполучення з метою спричиняється до утворення словесного штампу (прикрість посилюється тим, що часто перед цим словосполученням виступає віддієслівний іменник, наявність якого зумовлює одноманітне накопичення додатків і означень у родовому відмінку), наприклад: «З метою вивчення стану виховної роботи серед дітей школи-інтернату була створена спеціальна комісія». Цього сполучення слів можна уникнути, замінивши його прийменником для: «Для вивчення стану виховної роботи серед дітей школи-інтернату була створена спеціальна комісія»; або, перебудувавши речення, замінити просте речення складнопідрядним з підрядним мети, до складу якого входить сполучне слово щоб: «Щоб вивчити стан виховної роботи в школі-інтернаті, була створена спеціальна комісія». Оскільки в цьому разі замість віддієслівного іменника виступає інфінітив, зникає керування з накопиченням додатків в одному відмінку. Все це сприяє стилістичному поліпшенню тексту.
Милуватися. «Розглядати», «споглядати, дістаючи естетичне задоволення» (милуватися краєвидом). «Гаї шумлять — я слухаю. Хмарки біжать — милуюся. Милуюся — дивуюся, чого душі моїй так весело». (П. Тичина.) «Олег блукав між скелями, перелазив через каміння, милувався згори на блакитне, велетенське полотнище моря». (О. Донченко.) «Хлопці сиділи на згірку край шляху, милуючись селом, що біліло внизу по долині». (О. Гончар.)
Милуватися означає також «відчувати задоволення, захоплення, дивлячись на когось або щось». «Милуватися своїм вихованцем». «Дивіться, милуйтеся тут цвітом… України — чудовими людьми, гордістю нашою!» (Остап Вишня.); «позувати, самозакохано захоплюючись собою». («Жінка повільно промовляла слова, милуючись у дзеркалі».)
Здебільшого дієслово милуватися керує додатком в орудному відмінку: «Іван Антонович приховано милується своїми бійцями». (О. Гончар.) Проте інколи натрапляємо на керування родовим відмінком з прийменником з. Порівн.:
Правда, смішно вірити й любить,
Правда, смішно з квітів милуватись. (М. Рильський.)
Слово милуватися слід вважати літературно більш прийнятним, ніж любуватися.
Мимохідь, мимохіть. Мимохідь — «ідучи», «проходячи повз щось». «Тоня вдягає на голову сіре кепі з широким козирком… Дівчина мимохідь зиркає на себе в люстро». (О. Донченко.)
Переносно вживається у значенні «між іншим», «побіжно». «На жаль, багато вчених, які працюють у галузі конкретних природничих наук, обходять філософські питання природознавства, а якщо й торкаються їх, то лише мимохідь». (З журналу.)
У прямому й переносному значенні слово мимохідь часом варіюють з мимоходом. «Зиркнув мимоходом на його директор і теж одвернувся». (С. Васильченко.) «Колись, — сама знаєш, — ах, я забула, що ти в наших колах не оберталась, — шпигнула вона Олену так, мимоходом, — одні свята тривали цілими тижнями, — а тепер що?» (Ірина Вільде.)
Проте в сучасній українській літературній мові словники не рекомендують вживати мимоходом як синонім слова мимохідь.
У вимові й графічно мимохідь інколи плутають із мимохіть, яке має зовсім інше значення.
Мимохіть — «мимоволі», «несамохіть» (щось робити). «Наталя намагалася нахмуритися сердито, та лице її мимохіть прояснилося тихою, блаженною усмішкою». (С. Васильченко.) «Все це було для Хоми настільки несподівано, що він мимохіть поклав руку на свій автомат, як перед близькою небезпекою». (О. Гончар.)
Слово мимохіть може ще вживатися із значенням «з необхідності». «Директорові заводу мимохіть довелося вжити адміністративних заходів».
Минати. Коли йдеться про плин часу, в літературній мові вживають слово минати.
Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя…
(Т. Шевченко.)
«Минав тиждень, другий». (О. Донченко.) «Пливуть і минають години». (В. Сосюра.) «Минало літечко тепле з його ясними та привітними днями». (Панас Мирний.)
У цьому значенні замість слова минати не бажано вживати проходити. Наприклад, не можна сказати «повільно проходить час», треба: «повільно минає (йде) час».
Місяць. Часто слово місяць без потреби вживають поряд з власною назвою місяця, внаслідок чого створюється тавтологічність. Наприклад: «Він збирається у відпустку в грудні місяці». Останнє слово тут зайве, бо і без нього ясно, що йдеться саме про місяць (тим більше, що омонімів до назв місяців немає). Літературна норма вимагає вживання в такому разі тільки назви місяця: «Він збирається у відпустку в грудні».
Буває так, що й в лютому
Весною пахне сніг…
(М. Нагнибіда.)
«Розвеснялось і не розвеснялось. Лютий то обіцяв тепло, то знову скрипів морозами, а березень уже ночував у лісі і тихо давав про себе знати». (А. М'ястківський.) «Як, лютий, не лютуй» а на весну брів не хмур». (Українські народні прислів'я та приказки.) «Настав липень, який зберіг в українській мові свою назву ще від часів Київської Русі: липень (ліпець) означає, що настала пора цвітіння лип». (З журналу.) «…Серпень — не тільки пора збирання, а й закладання нового, наступного врожаю». (З журналу.)
Міфічний, міфологічний. Міфічний — прикметник від слова міф, яке найчастіше вживається в двох основних значеннях: прямому — «стародавнє народне сказання про богів і героїв» і переносному — «щось легендарне, фантастичне, казкове»; «вигадка». Отже, міфічний передусім може означати «властивий міфові» (міфічний герой, міфічний бог). «Міфічним іменем «Аяксів» ми в побуті звичайно звемо людей, дуже споріднених і близьких між собою». (Ю. Смолич.) «Ззаду отари йшов чорний чабан, високий, ще більший од непевного світла, немов міфічний бог, ляскав пугою і кричав диким, грубим голосом». (М. Коцюбинський.) «Довгий час з вогнем і горінням люди пов'язували багато різних здогадів і міфічних суджень». (З журналу.)
І «казковий», «фантастичний» може означати слово міфічний. «Іван Луцевич народився близько свята цього імені [Івана Купали], коли дівчата пускали на воду вінки, ворожачи на своїх суджених, а шукачі щастя підстерігали міфічний цвіт папороті в лісі». (М. Рильський.) «Леся Українка назвала «Лісову пісню» драмою-феєрією, тобто драмою-казкою. У творі діють міфічні істоти, про яких у народі складено безліч казок». (З журналу.)
Міфічний може мати також значення «уявний, вигаданий, не існуючий». «А цей хлоп говорить про якогось міфічного Тараса, про невловимого, що втілений в мислі і бажанні народу, якого ні кулею, ані шибеницями не знищиш…» (Д. Бедзик.) «Дехто з моїх товаришів, вивчившись по-французьки, тепер береться до англійської та італьянської мови, хоч взагалі до англійської мови ще дуже мало хто приступається, бояться її трудності (більш міфічної, ніж дійсної)». (Леся Українка.)
Міфологічний — прикметник від іменника міфологія, що вживається в значенні «сукупність, система міфів» і «наука про міфи». Найчастіше міфологічний виступає як прикметник від слова міфологія у першому значенні («сукупність міфів»). «У центрі уваги фольклориста були легенди, оповідання героїко-історичного, апокрифічного та міфологічного характеру, а особливо прислів'я і приказки». (З журналу.) «Старенькі олеографії на міфологічні теми на стінах, швейцарський годинник в темному кутку кімнати, на полицях, за склом, рівні шеренги книжок». (Н. Рибак.)
Отже, міфічний і міфологічний можуть часом вживатися як синоніми — коли йдеться про щось властиве і окремому міфу, і міфології в цілому, тобто коли прикметник міфічний утворений від іменника міф у значенні «стародавній народний твір про богів і героїв», а міфологічний — у значенні «сукупність міфів», наприклад: міфічний герой і міфологічний герой, міфічний сюжет і міфологічний сюжет (сюжет з міфології). Але вживати міфологічний паралельно до міфічний не можна, коли йдеться про останнє в значенні переносному — «фантастичний», «казковий» або «уявний, не існуючий». Наприклад, не можна сказати: «він назвав якусь міфологічну суму», а тільки: «він назвав якусь міфічну (фантастичну) суму»; не можна сказати: «він склав якийсь міфологічний план», а тільки: «він склав якийсь міфічний (фантастичний, нереальний) план».
Таким чином, про уявлення, пов'язані з міфологією, можна сказати міфологічні і міфічні; про особистість — міфічна (легендарна) особистість.
Мішати. Дієслово, яке вживають у кількох значеннях: 1) повертати круговим рухом якусь рідину чи масу за допомогою чогось («мішати ложкою манну кашу»); 2) з'єднувати щось в одну масу чи рідину («мішати молоко з водою»).
У розмовному стилі мовлення інколи вживають це дієслово ще в двох значеннях: 1) створювати перешкоду в чомусь, ставати на заваді («Захоплення спортом навчанню в школі не мішає». (Із розмови.); 2) плутати, вважаючи щось за інше («Той, хто так гадає, мішає два поняття»).
Мабуть, в останніх двох значеннях вживання дієслова мішати в українській літературній мові не виправдане. У першому з них замість мішати краще сказати заважати, перешкоджати, в другому — плутати, змішувати (хоча майже всі сучасні словники вживання мішати в цих значеннях вважають правомірним для усного мовлення).
Мова йде. Це фразеологічне словосполучення і семантично відповідні йому йдеться, мовиться (з додатком) та словосполучення мова мовиться (рідше вживане) означають «розмова», «міркування», «бесіда» і властиві українській літературній мові. «Комбат усміхнувся, розуміючи, що йдеться про флягу вина». (О. Гончар.) «До гурту підходили все нові тіні. Дехто з них питав крайнього, про що йдеться». (С. Васильченко.) «Шовкун саме чистив у кутку автомат, видно, не второпав, про що йшла мова». (О. Гончар.) «Жодна душа не повинна знати, про що йде мова в листі». (О. Донченко.) Розмовному стилю мовлення властиві ще вирази типу «мова про вас», «не про це мова». «Ну, та не про мене зараз мова. Мова про вас». «Але про це ж умовились вони, що — точка. Мова про інше». (А. Головко.)
Як порушення норми сприймається вживання слова мова в сполученні з дієсловом йдеться («Мова йдеться про новий кінофільм») замість мова йде або йдеться (без слова мова). Неправомірним є також вживання в усіх стилях, крім поетичної мови, словосполучення річ іде (з цим же значенням).
Слово річ як синонім слова мова в науковому й публіцистичному стилях не виступає. Проте поряд зі словом мова його широко застосовують у поезії. Порівн. у Т. Шевченка в «Катерині»: «Не слухала моїх речей, то її послухай…»; «Та не чули вже тих речей ні батько, ні мати…» і в «Гайдамаках»: «Меж мови-розмови цілувались, обнімались»; «…аж верби нагинались слухать тую мову. Ото мова!» У Лесі Українки в поезії «Слово, чому ти не твердая криця…»: «Ти, моя щира, гартована мова» і «Стрінеться з брязкотом інших мечей, з гуком нових, не тюремних речей». У П. Тичини: «На майдані пил спадає, замовкає річ…» і «Славте мову цю чудову на оновленій землі! Ця ж бо мова для народу вище всіх пісень, симфоній».
Музикальний, музичний. Музикальний — обдарований здатністю тонко сприймати, відчувати й виконувати музичні твори (музикальна людина, музикальні пальці). «…Назовемо… ім'я Шопена, що з такою зворушливістю й глибиною, з такою грацією і вогнем віддзеркалив музикальну душу своєї вітчизни». (М. Рильський.) «…Опріч знання різних діалектів треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі одтінки говорів». (М. Коцюбинський.)
Слово музикальний вживається також у значенні «мелодійний», «приємний звучанням» (музикальний голос). «Він гарний… його сірі очі променіють тихим світлом, на блідому виду й високому чолі спокій і погода… Волосся трохи рудаве, але се не псує їх, навпаки — уста при них здаються свіжішими… Голос музикальний…» (М. Коцюбинський.)
Музикальний часто без достатніх підстав вживають замість музичний.
Музичний — той, що має стосунок до музики; обслуговує потреби осіб, які займаються музикою (музичний магазин, музичний вечір). «І згадував тоді хлопець про свою скрипку, на якій грав у шкільному музичному гуртку». (О. Донченко.) «Шкільний хор здебільшого виконував пісні в музичному супроводі, але часом виступав а капела, без інструментального акомпанементу». «Одеський театр оперети — один з найкращих серед театрів музичної комедії в нашій країні».
Слід, проте, зазначити, що, вибираючи одне з розглядуваних слів — музикальний чи музичний, треба обов'язково враховувати контекст, бо з деякими словами вони обидва вільно сполучаються. Наприклад, музикальний твір і музичний твір: («Усім сподобався романс «Гаї шумлять» — один із музикальних творів Георгія Майбороди». «У концерті виконувалося кілька нових музичних творів»). У першому прикладі вжито слово музикальний, тому що йдеться про мелодійність творів, приємність для слуху; в другому — музичний, бо визначається належність творів до виду мистецтва (музики). Практично в складних випадках можна орієнтуватися на таку ознаку: якщо перед словосполученням, яке викликає сумнів, можна поставити слова дуже, надзвичайно або утворити ступені порівняння цього прикметника, треба вжити якісний прикметник музикальний («Усім сподобався романс «Гаї шумлять» — один із дуже (надзвичайно, найбільш) музикальних творів Георгія Майбороди»); коли ж контекст не дає змоги це зробити, вживається музичний.
