Ігнорувати
Іноземний
Інстанція
Іти, їхати, заходити, приходити, посилати (по)
Ігнорувати. (Від. лат. ignorare — не знати) — навмисне не помічати когось або чогось, не рахуватися, не брати до уваги. Вимагає після себе додатка в знахідному відмінку — ігнорувати — к о г о? щ о? «Критика мене не дуже балувала взагалі, — по-перше ж, вона просто зовсім ігнорувала мене як письменника». (С. Васильченко.) «Чого вона мене ігнорує, наче мене нема у хаті?» (М. Коцюбинський.) «Віддавна привикла вона до того, що її найближчі цілковито ігнорували її і вважали немов якимось бездушним предметом». (І. Франко.)
Вживання слова ігнорувати з додатком в орудному відмінку («ігнорувати думкою членів колективу») — помилкове.
Іноземний. Це такий, що належить іншій країні, державі, чужому краєві. «Небо — та море — та похилені вітром тополі… Це було все, що бачили іноземні капітани, наближаючись до цих берегів…» «Навіть іноземні делегації приїздять на мамину ділянку приглядатись, як це воно в неї виходить, що там, де, крім молочаю, ніщо не росло, де тільки іржаві снаряди та міни валялись поміж розпечених кучугур, тепер рядками зеленіють, викидають листя виногради найкультурніших сортів». «Підійшли до Севастополя, а назустріч уже гудуть гудки — в місті страйкує севастопольський пролетаріат, на вулицях маніфестації, братання з іноземними матросами». (З творів О. Гончара.)
Ви, журавлики, летіть
Високо над світом,
Ви привіт наш принесіть
Іноземним дітям.
(І. Нехода.)
Іноземний вживається також у сполученні з іменником мова. Проте якщо йдеться не про мову в цілому, а про певні її елементи, наприклад лексичні, — слова, терміни, назви, — майже в усіх стилях вживають слово іншомовний, а не іноземний: іншомовна назва, словник іншомовних слів, іншомовні запозичення.
І лише в художній літературі, де словосполучення може виступати не з суто термінологічним значенням, а мати певне емоційне, образне забарвлення або вживатися з деяким семантичним зміщенням — із стилістичною метою, — часом натрапляємо на словосполучення іноземні слова. Здебільшого це буває тоді, коли йдеться про слова, властиві чужій мові, рідною не запозичені. «Більше вони іноземних слів не знали і весело засміялися».
Отже, словник іншомовних слів, а інститут — іноземних мов.
Інстанція. (Від лат. instans — наступний) — кожний з послідовних ступенів, ланок у системі підпорядкованих один одному органів, головним чином державного управління (суду, адміністрації). «Архітектурні і планувальні інстанції певне, недостатньо підготувались до цієї складної і важливої справи, не осягли до кінця глибокого смислу того, що вони покликані зробити». (О. Довженко.) «Він, Русевич, довів потребу реконструкції перед вищими інстанціями». (Ю. Шовкопляс.)
У розмовній мові замість слова інстанція інколи неправильно вживають дистанція (див. вище). «Вона зверталася по всіх дистанціях (треба: інстанціях) і добилася свого» (запис живої мови).
Іти, їхати, заходити, приходити, посилати (по). В усній українській мові в конструкціях з цими словами часом неточно вживають прийменники. Коли треба передати послідовність дій або порядок пересування людей чи предметів, цілком закономірно вживати прийменник за. Наприклад: «Хлопець у вантажному таксі їхав за мотоциклом» (тобто слідом за ним). «Спортсмени зайшли в гуртожиток за дівчиною» (спочатку до гуртожитку зайшла дівчина, потім її товариші). Однак коли йдеться про мету якоїсь дії, краще вжити прийменник по. Наприклад: «Хлопець у вантажному таксі їхав по мотоцикл» (тобто маючи намір привезти мотоцикл вантажною машиною). «Збираючись на ковзанку, спортсмени зайшли в гуртожиток по дівчину» (щоб узяти її з собою). «Як тільки добре смерклось, Прохіра забігла по Гашіцу і сливе силоміць потягла її з собою». «Вже кілька днів по Лазаря не приходив жандар». (З творів М. Коцюбинського.) «Ясь послав одного з помічників садівника по свій екіпаж». (І. Нечуй-Левицький.) «П а р і с: …Я піду по плащ, бо холодно… Я хутко повернуся». (Леся Українка.) «По хліб йшла дитина». (П. Тичина.) «Чи не вийде дівчинонька рано-вранці по воду?» (Народна пісня.)
У художній літературі і в усному мовленні паралельно з конструкцією «посилати + прийменник по» виступає конструкція з прийменником за:
Із коча пан мій вилізає
І посила за молодим.
(Т. Шевченко.)
«Уже навіть хотіли посилати за ними, аж тут і Саранчук на поріг». «Хіба ще коли був отакий і Данило розпатланий і стривожений, як вибіг сам надвір до Ілька та посилав в Обухівку за Матюхою?» (З творів А. Головка.)
Значно менше поширене в сучасній українській літературній мові словосполучення «іти за хлібом», «іти за водою».
