Г

Галицизми, галліцизми
Галузь
Гірський, гірничий, гірницький
Говорити, балакати
Година
Голова, глава
Гра, ігри
Грати першу скрипку
Громадський, громадянський
Губити

Галицизми, галліцизми. Дехто не усвідомлює різниці між цими двома термінами. Але слова ці — зовсім різні. Галицизм — назва західноукраїнського діалектизму (діалектного слова чи звороту), утворена від слова Галичина, історичної назви західноукраїнських і польських земель у кінці XVIII — на початку XX ст., які перебували під владою Австро-Угорщини (у свою чергу, назва Галичина пов'язана з назвою Галицько-Волинського князівства, утвореного в кінці XII ст.).
Галліцизм — це слово (або зворот), запозичене якоюсь мовою з французької (або зворот, складений на зразок французького). Галліцизм походить від слова Галлія — назви давньої країни, яка включала територію Франції, Північної Італії, Люксембургу, Швейцарії, Бельгії і частини Нідерландів. Галлія походить від слова галли — назви давнього кельтського племені, яке населяло територію сучасної Франції.
Отже, галицизм — українське діалектне слово чи зворот, галліцизм — варваризм, запозичення з французької, або зворот, створений на зразок французького.

Галузь. Нерідко виступає як канцеляризм, без якого в реченні можна обійтися. Наприклад: «У нас є великі успіхи в галузі освоєння нової хімічної апаратури». Щоб стилістично поліпшити текст, слово галузь варто випустити: «У нас є великі успіхи в освоєнні нової хімічної апаратури». Те саме і в наступному прикладі. «З ім'ям Сеченова пов'язаний ряд відкриттів у галузі фізіології Центральної нервової системи і, насамперед, відкриття в ній так званих гальмуючих (затримуючих) центрів». (З газети.)

Гірський, гірничий, гірницький. Дехто з мовців часом плутає ці три слова, які мають різні значення. Гірський — прикметник від іменника гора. «Як порива мене палке бажання піти туди пісками» чагарями, послухати гірської пущі гомін» заглянути в таємную безодню» з потоками прудкими сперечатись» поміж льоди дістатись самоцвітні» збудити в горах піснею луну!» (Леся Українка.) «…Учитель всією силою юної довіри любить цього то спокійного» то крутого» то бурхливого» мов гірський потік» парубка» який» певне» й сам не знає» що він може зробити» на яку дорогу може вийти». (М. Стельмах.) «Сосна росте на пісках» на гірських схилах». (Ю. Яновський.)
Усе» що пов'язане з вивченням» видобутком і використанням корисних копалин» об'єднується прикметником гірничий. «Підводні руди стали об'єктом уваги нової галузі господарства — морської гірничої справи». (З журналу.) «…І про нас» трударів» ще напишуть поети пісні: ми — гірничі майстри». (Я. Шпорта.)
«…Йому пощастило вступити на експлуатаційний факультет гірничого інституту». (Д. Ткач.)
А гірницький — прикметник від іменника гірник.

Що ж, така вже гірницька вдача —
до витійства шахтар не звик:
хоч у нього душа гаряча,
та занадто скупий язик.
(М. Упеник.)

Отже, слова гірський, гірничий і гірницький треба розрізняти.

Говорити, балакати. Абсолютно синонімічними вважати ці два слова не можна.
У значенні «висловлюватись або сповіщати про щось» у сучасній літературній мові вживають слово говорити. «А Остап з усіма вітається і до всіх одно говорить: « Годі, годі, браття, у ярмі ходити». (Марко Вовчок.) «А думка край світа на хмарі гуля… Спочине на сонці, його запитає, де воно ночує, як воно встає; послухає моря, що воно говорить». (Т. Шевченко.)
Говорити (як і слово промовляти) виступає в переносному значенні «виражати якусь думку своїм зовнішнім виглядом». «Вся постать говорила без слів: «Ану-ну, чим ви тут займаєтесь?». (А. Головко.)
Слово говорити вживають у значенні «виступати публічно — з доповіддю, промовою». Наприклад: «Доповідач говорив про підготовку до нового навчального року».
Часом у літературній мові слово говорити вживають у значенні «оволодіти актом мовлення».

Хлопченя із чубчиком льняним,
Тільки що навчившись говорити,
Підбира, ласкаве і сердите,
Перші пари непокірних рим.
(М. Рильський.)

Набагато рідше вживається дієслово балакати. «Навчаючись з малих літ балакати, ми разом з тими словами, що доводиться їх запам'ятати, набуваємо і розуміння того, що ті слова визначають». (Панас Мирний.) У народнорозмовній мові, навпаки, частіше паралельно до говорити в тому ж значенні вживається балакати. Паралельно слова говорити і балакати вживаються і в значенні «володіти усно якоюсь мовою». Наприклад: «Після закінчення трирічних курсів іноземних мов мій брат вільно говорить по-англійськи».
У значенні «розмовляти» (з кимсь або між собою) ці два слова вживаються паралельно, коли йдеться про розмову, опис якої має звичайний, нейтральний характер. «Балакають, балакають промеж собою, та й посідають на колодах, усе балакаючи, а на солдатів буцімто і не дивляться». (Г. Квітка-Основ'яненко.) «Отак вони довго балакали. Слово за слово чіплялося; одна думка нанизувалась на другу». (Панас Мирний.) «У Мотузки в хаті й світла в той вечір не світили. Сидів старий і ще якісь чоловіки в темряві на лаві, похнюпившись, і говорили стиха й в'яло». (А. Головко.) «Так про що ж ми будемо з тобою говорити?» (Григорій Тютюнник.)
Проте якщо йдеться про серйозний або важливий зміст розмови, про її офіційний, діловий або урочистий характер» уживають дієслово говорити. Коли ж зміст розмови не офіційний, тема побутова чи така, що оповідачем сприймається як несерйозна, часто вживають слово балакати (до такого сприймання значення слова балакати в певному контексті, крім того, спричиняється, мабуть, його лексична близькість із словами балаканина, балакун, балакунка, що мають негативно-іронічне забарвлення).
Звичайно, ніхто не скаже: «Міністр вчора балакав з послом сусідньої держави», а тільки говорив, розмовляв, мав розмову.
Отже, дієслово говорити, будучи емоційно нейтральним, може виступати в усіх стилях сучасної української мови. Дієслово балакати в офіційній, діловій, науковій, публіцистичній мові не вживається; в основному воно виступає в побутовому мовленні, частково в мові художньої літератури.

Година. При визначенні часу доби (дня і ночі) в українській мові у сполученні зі словом година найчастіше, і це є нормативним, вживається порядковий числівник, а не кількісний. Порівн. у М. Коцюбинського: «Зараз 10 година вечора, а я тільки що з контори»; «До першої години сиджу за столом, обідаю і за обідом читаю газети»; «Приїздив Шаляпін. Приїхав яхтою з Монте-Карло, де він тепер співає, так щось коло третьої години вдень». У Лесі Українки: «Вранці прокидаємось близько десятої години». У сучасних письменників: «Була тільки п'ята година, а навкруги вже зовсім сутеніло». (О. Гончар.) «Вже минула ніч, годинник показав десяту годину ранку». (М. Трублаїні.) «Уночі він о другій годині по панелі задумано йшов». (В. Сосюра.)
Проте в усному мовленні, а інколи й у мові наших письменників, досить часто вживається і кількісний числівник у сполученні зі словом година (наприклад: «Збори почнуться в шість годин, триватимуть до восьми» замість: «…почнуться о шостій годині, триватимуть до восьмої»).
Таким чином, на запитання «Котра година?» слід відповісти шоста, а не шість. Правомірність вживання в цьому разі форми шоста можна підтвердити такими міркуваннями: по-перше, порядкового, а не кількісного числівника вимагає сама постановка питання («Котра година?», а не «Скільки годин?»); по-друге, ні в кого не викликають заперечення, а навпаки, вважаються цілком нормативними для літературної мови форми родового, знахідного і місцевого відмінків («Музей відчинено з 10 до 18 години». «Збори призначено на четверту годину». «Збори відбудуться о четвертій годині». У М. Коцюбинського: «Як піду туди о 9 годині вранці — то даю собі спочинку лиш о 4-ій годині — до 1/2 до шостої на обід»), з яких видно, що називний відмінок має форму порядкового числівника; по-третє, ніхто не каже: «п'ять хвилин на дві (години)», «пів на дві (години)», а всі говорять: «п'ять хвилин на другу», «пів на другу».
Щодо останнього слід зазначити, що в діалогічному мовленні часто створюється небажана тавтологія, коли на запитання «Котра година?» відповідають: «Шоста година». Щоб уникнути повторення, останнє слово треба випустити. Див. у М. Коцюбинського: «Котра година? — Одинадцята…»

Голова, глава. На позначення частини тіла вживаються в літературній мові обидва слова, але останнє сприймається як застаріле і виступає тільки в стилі урочистому або іронічному.

Хотілося б зогнать оскому
На коронованих главах,
На тих помазаниках божих…
(Т. Шевченко.)

Стилістичні труднощі у виборі одного з цих слів виникають при вживанні їх у переносному значенні. Як правильно: голова чи глава делегації (уряду, науково-теоретичної школи, сім'ї і т. ін.)?
Для правильного вибору слід керуватися двома положеннями. Насамперед слово голова вживають на позначення виборного керівника засідання, зборів; виборного або призначеного керівника колегіальної установи: голова зборів, голова виборчої дільниці, голова екзаменаційної комісії. «У селі є вигін, на якому пасуться телята, свині, гуси, вівці, кози, і коли голова сільради Гнат Рева їде куди-небудь лінійкою по службових справах, то наказує кучерові, одноокому Кузьмі, розганяти їх байбарою, щоб не задавити котрогось». (Григорій Тютюнник.)
Навпаки, слово глава здебільшого вживають тоді, коли йдеться не про офіційну керівну посаду, на яку обирають чи призначають, і не про особу, що це місце посідає, а про особу, яка стоїть на чолі якогось угруповання, громадського руху, науково-теоретичної школи та ін.: глава делегації, глава парламентської опозиції, а також — глава сім'ї. «Годувальником» у сім'ї, як правило, колись був батько — глава сім'ї, і добробут всієї сім'ї залежав в основному від його заробітку». (З журналу.)
Цікаво зазначити, що слово глава може бути вжите й Щодо офіційної особи, коли її пост чи посаду не називають повністю, наприклад: глава уряду, але Голова Верховної Ради (офіційна назва керівної посади).

Гра, ігри. Іноді виникають труднощі у відмінюванні Цього слова. Часом помилкове вживання певних форм бачимо і в друкованому тексті. Напр., у Панаса Мирного: «Ігра їх [дівчат] така: беруться ключем за руки і, співаючи, пробігають попід руками першої пари».
Особливості відмінювання полягають у тому, що в однині у відповідній відмінковій формі виступає слово гра (без і), а в усіх відмінках множини на початку додається і (ігри). Наприклад:

Щедра осене! В засіках
Розсип жовтого зерна,
По трудах людських великих —
Гра веселого вина.
(М. Рильський,)

О! Глянь! Стрибають в іскрянім півколі
Маленькі рибки, мов у дивній грі!
(М. Рильський.)

«Олімпійські ігри відбувалися раз на чотири роки. За кілька місяців до їх початку по всіх грецьких державах розсилали послів, які запрошували взяти участь у змаганнях». (З журналу.)
«Ми по праву пишаємося високою майстерністю і незламною волею до перемоги найсильніших гімнастів світу — абсолютних чемпіонів Олімпійських ігор». (З газети.) «Журнал «Дошкільне виховання» приділяє велику увагу дитячим іграм». «Під впливом християнства язичеські обряди поступово втрачали своє магічне значення, перетворювалися у звичайні ігри». «…Рясне вживання народних пісень, вплетіння їх у дію вертепної драми було підказане українською народною творчістю, зокрема народними драматизованими іграми, весільними обрядами тощо». (З журналу.) «У весняних іграх тварини втратили своє магічне значення (див. такі ігри, як «Зайчик», «Перепілочка», «Ворон» та ін.), і мімічні елементи в них не можна порівняти з тим, що ми маємо, наприклад, у африканських і австралійських народів». (О. Білецький.)
Отже, в однині у відповідній відмінковій формі — гра, у множині — ігри.

Грати першу скрипку. Фразеологічний зворот грати першу скрипку означає «мати найбільше значення». Наприклад: «… Першу скрипку завжди грав Коваль». (В. Собко.) Буває, що в цьому вислові замінюють слово першу на головну. Таку заміну не можна вважати правомірною, бо в музичній (оркестровій) практиці, звідки вислів походить, є термін перша скрипка, а не головна.
Порівн. слово грати ще з відігравати.

Громадський, громадянський. Слово громадський утворене від іменника громада і означає «не державний», «не службовий», «добровільний»; «такий, що стосується всього населення або окремого колективу» (громадські організації громадські доручення, громадські розповсюджувачі преси.) «В школі Тася мало читала й стояла осторонь громадського життя». (Л. Дмитерко.) «А «старики» збирались у класі. Тут щовечора, бувало, Макар Іванович і газету прочитає їм, інколи якусь політичну книжечку. Тут же вирішували й усі найважливіші громадські справи». (А. Головко.)
Громадянський — прикметник від іменника громадянин (останній може мати такі значення, як «підданий якоїсь держави» і «свідомий член суспільства») означає: «такий, що має стосунок до людини як громадянина». Наприклад, громадянські права, громадянська війна (війна всередині країни), громадянська свідомість, громадянська лірика.
«Громадянська війна на Балканах довгий час була предметом уваги всієї світової преси». (З газети.)
Деякі слова можуть вживатися з кожним із цих двох прикметників — громадський, громадянський, але словосполучення з ними матимуть різні значення: там, де мова йтиме про якісь ознаки діяльності людини як громадянина, одним із компонентів словосполучення буде слово громадянський (наприклад, громадянський обов'язок); там, де словосполучення характеризуватиме людину в її стосунку до колективу, його інституцій, компонентом виступатиме громадський (наприклад, громадський обов'язок). Порівн.: «Захист Батьківщини — громадянський обов'язок кожного члена суспільства». «Віддавати всі сили вихованню нової людини — громадянський обов'язок кожного сучасного письменника». «Працюючи головою профспілки, він дуже сумлінно виконував свої громадські обов'язки».

Губити. Означає «втрачати конкретний предмет, річ внаслідок недбалості, неохайності, неуважності» (губити в значенні «занапащати» тут не розглядається): «губити зошит, гаманець з грішми». «Котрий тут у нас школяр губить олівці?» (І. Франко.) «Ішли довго. Було так темно, Що бійці губили один одного, хоч крокували поруч. Мрячив дощ». (Григорій Тютюнник.) «Працював Арапников погано. Був дуже неуважний. Губив матеріали досліджень. Не виходив на роботу». (М. Трублаїні.) «Бійці на ходу вистрибували з сідел, щось радісно кричали один одному, міцно обіймаючись та цілуючись, гублячи свої вигорілі на всіх сонцях пілотки». (О. Гончар.)
Губити може вживатися, коли треба передати значення повільного падіння чогось. Порівн. в О. Олеся:

І цвів весь край,
Як божий дар,
Де душі не страждали.
І тільки лози
Губили сльози,

За всіх одні ридали.
У такому самому значенні: «Він виглянув у вікно на непривітний похмурий ліс і сірі хмари, що губили дрібні краплини дощу». (С. Чорнобривець.) І в близькому до нього у В. Сосюри:

Не плач, матусю, не ридай
і не губи в снігах надії.
Як білий цвіт сади покриє,
я повернусь у рідний край.

Слово губити може передавати ще такий нюанс значення, як «розчинятися (в гудінні, шумі, натовпі та ін.)»: «Хмар було так багато, і вони здавалися такими м'якими, що навіть гудіння мотора [літака] губило серед них свої металево дзвінкі нотки». (Ю. Бедзик.) «Я мовчу, гублячи увагу свою в потоці людського натовпу». (П. Колесник.)
Часто без достатніх на те підстав слово губити вживають замість слова втрачати (див. вище), яке має інші семантичні відтінки. Порівн.: «Часами йому здається, що він уже на тім світі. Уперто натягає на лоба шапку. Губить помалу свідомість і чує, як скажено працює серце». «Роман терпіти не міг тих людей, які, гублячи гідність, вивертали напоказ кожну свою невдачу, мов старець болячку. Коли маєш лихо, терпи, лютуй, а не носися з ним перед усіма». «Від цієї думки Левкові стає неприємно, начеб він на цьому щось губив». «З Василем не губила зв'язку, щоночі слала листи на фронт».
У всіх останніх прикладах замість дієслова губити мало б бути втрачати.