Б

Бабин, бабський, баб'ячий.
Батьків, батьківський.
Біжучий.
Бік.
Більшість.
Боліти.
Брати (участь, до уваги, до відома, до серця).
Будівельник, будівник, будівничий.
Будинок, дім.
Будь-який.

Бабин, бабський, баб'ячий. Слово бабин — присвійний прикметник від іменника баба в значенні «стара жінка» або «мати батька чи матері». Означає він: «той, що належить бабі». «З затаєним щемінням душі поглядає на металеву вишку, що вигналась вензелем антени в небо під бабиним виноградником». (О. Гончар.) «А щось не по його — знову пхенькав і всім тілом вив'юнювався із бабиних пут, якими було його закручено поверх пелюшок — бабиною крайкою». (Григорій Тютюнник.)
Щодо словосполучення, яке означає теплі, ясні дні на початку осені, а також сріблясте павутиння, що літає в цей час, то його можна зустріти в трьох варіантах: бабине літо, бабське літо (ці два словосполучення зафіксовані в «Словарі української мови» за ред. В. Грінченка — див. т. 1, с. 14, 15), баб'яче літо (наприклад, у Ю. Смолича: «Вгорі тихо, пропливають сріблясті й ніжні пасомка «баб'ячого літа»). Проте останнім часом як стилістична норма усталилося вживання першого — бабине літо, що й відбилося в нинішніх словниках: «Іван Сергійович почав малювати принадливі картини осінньої природи, лілову далечінь ланів, срібну павутину бабиного літа на жовтій стерні, озеро, заросле очеретом». (О. Донченко.)
Прикметник бабський — це синонім до слова жіночий, його відповідник, що вживається тільки в розмовному стилі мовлення. Означає: «характерний тільки для жіноцтва» (на противагу чоловікам). «О, вона бачить його наскрізь, всі його думки й бажання, то нехай він сидить, не рипається, в бабське діло не мішається». (М. Коцюбинський.) «Боже, скільки ще в ній, Інні Сіверській, ординарного, бабського!» (В. Дрозд.)
Прикметник бабський означає також: «той, що складається з баб — старих жінок або взагалі з жінок» (бабський в останньому значенні вживається в розмовному стилі).

Трактористам і не в мислі,
не приходило і в толк,
що напроти наступає
бабський власницький полк.
(П. Тичина.)

Прикметник баб'ячий може означати: «характерний для старих жінок або взагалі для жінок» — у розмовному стилі — наприклад: «Марко затих і почав розташовуватися, як дома. Зняв із себе жупанину, якісь баб'ячі кацавейки і в одній домашній сорочці, брудній і пожмаканій, розвалився на лаві…» (Григорій Тютюнник.); коли стосується постаті, ходи, жестів, частин тіла, голосу та ін. — «женоподібний» або «такий, як у старої баби» — наприклад: «На його голеному баб'ячому обличчі ясно позначилася досада». (О. Донченко.); «такий, що складається з жінок, у якому беруть участь жінки» (баб'яче царство, баб'ячий бунт). «Здається, баб'ячий бунт, — тихо вимовив Порфир Бульба». (І. Микитенко.)
Отже, літо — бабине, «жіночий» у розмовному стилі — бабський або баб'ячий, прикметник від баба в значенні «стара жінка» — баб'ячий, «женоподібний» — баб'ячий.

Батьків, батьківський. Батьків — присвійний прикметник від іменника батько. «Кожний батьків докір здавався йому тепер удвоє важчим». (І. Нечуй-Левицький.) «Раділо серце батькове та материне, на їх дивлячись, раділа й стара Марина, гойдаючи онуків…» (Панас Мирний.) «Батькова розцяцькована міддю ґирлиґа висіла на гвіздку, під хатою, і її розколихував вітер, і хлоп'ята-історики дивились на неї в захваті…» (О. Гончар.) «Не розуміє Василь батькової турботи. Наче й не чув слів. Він весь перебуває в своїх радощах і готовності до дії». (О. Довженко.)
Батьківський — передусім прикметник від іменника батьки (батько й мати) — батьківський комітет, батьківські збори, батьківський дім, батьківські турботи. «Ще в 30-х роках XIX ст. М. Гоголь говорив, що народні пісні для України — все: і поезія, і історія, і батьківська могила, що пісні ці — народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу». (М. Рильський.) «…Яцуба, влучивши момент затишшя, встає і звертається до випускників з розважливим напученням від батьківського комітету». (О. Гончар.)
Батьківський — прикметник і від слова батько, коли йдеться про обов'язки, почуття, ставлення до своїх дітей та інші риси, властиві чоловікам, у яких є діти (батьківський обов'язок, батьківські почуття).

Але нема до мене діла
байдужим зорям угорі.
…Пливуть над скорбним сном Славути,
над горем батьківським моїм.
Їм гуркоту гармат не чути,
і наших сліз не видно їм.
(В. Сосюра.)

«Т а н к р е д: — …Любов моя батьківська, що, може, ніколи в світі ніде такої зроду не було, жалю серцю завдає». (Д. Боккаччо, «Декамерон», переклад М. Дуката.)
У переносному значенні вживається слово батьківський, щоб передати значення «дбайливий», «доброзичливий». «Але той батьківський тон, яким відізвався до нього командуючий, підбадьорив його…» (Григорій Тютюнник.) «Головний начальник зупинився, налив з графина води й, запиваючи водою початок своєї цікавої промови, батьківським весело-докірливим оком дивився на управділа…» (М. Хвильовий.)
Поширеним відхиленням від стилістичної норми є вживання прикметника батьківський із значенням присвійності (наприклад: батьківська шапка, батьківські очі).
Щоб довести помилковість такого вживання, проведемо мовний експеримент: замінимо слово батько ім'ям людини — Іван, Василь. Хіба можна сказати «Іванівська шапка» або «Василівський плащ»? Українською мовою це звучить неприродно; інша річ — Іванова шапка, Василів плащ, батькова шапка, батьків плащ.

Біжучий. У переносному значенні в українській літературній мові останніх десятиліть це слово сприймається як застаріле, хоч раніше було дуже поширене. Порівн.: «П'єса, справді, була зовсім сучасна. В ній описувались події, які відбувалися буквально на наших очах, в перших числах біжучого місяця». (Ю. Смолич.) «Л и п с ь к и й. …Я готовий служити вам моїм біжучим рахунком (виймає чекову книжку)». (І. Кочерга.) «Біжучий ремонт… техніки». (Ю. Яновський.) На іронічне тлумачення слова біжучий натрапляємо в Остапа Вишні: «Далі почалися біжучі справи. Бігали до колгоспної комори од голови, і бігали з колгоспної комори до голови».
У сучасній мові замість слова біжучий здебільшого вживається поточний (поточні питання). Порівн. видання останніх років: «Щодалі, то частіше доводиться зупиняти той чи інший прилад на поточний ремонт». (Ю. Шовкопляс.) У А. Головка: «Покінчивши з цим питанням, перейшли до поточних справ». Цікаво зіставити дві редакції уривка з роману А. Головка «Бур'ян». Давніша: «Повістка дня така — взяв він папірець і читав: 1) про заготовку палива для сільради, 2) заява гр. х. Огирі Обухівської сільради Кушниренка і 3) біжучі справи». Пізніша редакція: «Повістка дня така — взяв він папірець і читав: 1) заява громадянина хутора Огирі Обухівської сільради Кушниренка і 2) поточні справи».

Бік. Сполучення цього слова з прийменником з є поширеним канцеляризмом: «керівництво з боку адміністрації». Найчастіше словосполучення з боку можна випустити — без нього зміст речення не порушується. В іншій ситуації це словосполучення варто замінити прийменником від. «На нараді проект перебудови заводу зазнав серйозної критики з боку групи інженерів конструкторського бюро» — «На нараді проект перебудови заводу зазнав серйозної критики від групи інженерів…» Можливий і інший шлях — зміна будови речення: «Група інженерів на нараді серйозно критикувала (або піддала серйозній критиці) проект перебудови заводу».

Більшість. Це слово поєднується переважно з іменниками, що означають істот (більшість учнів, більшість дітей, більшість коней), або організації, підприємства, установи та інші заклади, функціонування яких пов'язане з діяльністю людей (більшість шкіл, більшість заводів). У таких випадках більшість можна замінити синонімічним словосполученням більша частина.
Проте в інших випадках, як правило, вживається тільки словосполучення більша частина. Зокрема, більшість не вживається з іменниками, які означають речовину в твердому, рідкому або газоподібному стані (сода, бензин, аміак); з іменниками, які означають конкретні неживі предмети, якщо іменник стоїть в однині (наприклад, не можна сказати більшість стола, треба: більша частина стола); а також із збірними іменниками, що означають сукупність предметів (листя, одяг та ін.). Не узвичаєно вживати слово більшість у поєднанні з іменниками — назвами конкретних одиничних предметів: більшість зошитів, більшість груш, краще: більша частина зошитів, більша частина груш.

Боліти. У сучасній літературній мові дієслово боліти в значенні «мати якусь хворобу» майже зовсім витіснене дієсловами хворіти, нездужати, рідше — слабувати. Наведений у «Словарі української мови» Б. Грінченка (т. І, с. 84) приклад вживання слова боліти в значенні «хворіти» тепер сприймається як застарілий: «Хорітимеш, болітимеш, смерті бажатимеш». Порівн. ще у Панаса Мирного: «— А ви, паничу, ще довго будете боліти? — спитав він Петруся, що підвівся і сидів на постелі»; у Марка Вовчка: «Перед смертю говорила: — Може, коли побачиш Катрю мою, може, буде нездужати, боліти, — послужи їй, серце, не покинь».
Дієслово боліти в літературній мові найчастіше вживається для передачі відчуття фізичного болю в якійсь частині тіла. «— Що з тобою, моя доненько, сталося? Чи в тебе що болить? — питає мати». (Г. Квітка-Основ'яненко.)
У переносному значенні боліти вживається для передачі вболівання, хвилювання за когось, щось. Семантично воно відповідає словосполученню є (було, буде) боляче. «Він знав: про що б не почав мову, все їй болітиме, бо все так чи інакше буде стосуватися Юрія…» (О. Гончар.)
На початку століття це дієслово керувало трьома відмінками: родовим, давальним і знахідним. Ось кілька прикладів із творів М. Коцюбинського: «…В конторі хаос, од якого голова болить у мене»; «…Їсти так хочу… Так мені живіт болить»; «Великий рак вчепився йому в палець… А Тарасик аж скаче, так його болить»; «Однак серце мене не болить і почуваю себе добре»; у С. Руданського: «Болить мене головонька».
В останні десятиріччя усталилися конструкції, де це слово в першому значенні (відчуття фізичного болю) відповідає на питання у к о г о? — у мене болить голова. Ця зміна у слововживанні зафіксована в «Словнику української мови» (т. І, с. 214): «у к о г о, рідше к о м у, розм., рідко у к о г о, також без додатка»; в «Українсько-російському словнику» (т. І, с. 79): «у м е н е (реже м е н і, редк. м е н е)». Порівн. у «Словарі української мови» Б. Грінченка (т. І, с. 84) приклади з «Люборацьких» А. Свидницького: «Щось мене ноги болять»; «Татка очі болять».
Таким чином, у сучасній мові, крім найпоширенішої форми з родовим відмінком («Що в тебе болить?»), можлива й форма з давальним («Що тобі болить?»). «Знати, боліло йому, бо руку до грудей тиснув, і обличчя з болем». (А. Головко.) «Я квітку не можу зірвати, бо їй, як людині, болить». (В. Сосюра.) «Йому болить бік від контузії». (Ю. Яновський.)
У переносному значенні боліти в сучасній мові найчастіше вживається у формі «болить + особовий займенник (або іменник) у давальному відмінку» — йому болить, мені болить, матері болить. «Мабуть, думаєте, що мені це не болить?» (О. Гончар.)
Боліють (вболівають) з а к о г о? («В кожній бригаді знають, що Зоя «боліє» за них, що вона радіє їхнім успіхам» — О. Гончар.), з а щ о? («Він безумовно своя людина, що боліє за роботу заводу» — В. Собко.) Коли вболівання або хвилювання дуже глибоке, аж до скорботи (здебільшого за втраченим або минулим), вживається форма боліти (вболівати) з а к и м? з а ч и м? («Дівчина боліє (вболіває) за загиблим нареченим»; «Пенсіонер боліє (вболіває) за колишньою роботою»).
Боліють (вболівають) також серцем, душею. З останніми лексемами дієслово боліти вживається (як і при позначенні фізичного болю) ще й з іменником, субстантивованим словом чи займенником у родовому відмінку з прийменником у; переносність змісту встановлюється з контексту: «Як хороше, як весело на білім світі жить… Чого ж у мене серденько і мліє, і болить?» (Л. Глібов.) «Боліло в неї серце дивитись, як її Романко ходить до школи, чути, як він гордує рідною мовою, відбивається від хліборобства». (М. Коцюбинський.) Відповідна переносність значення може сприйматись і тоді, коли в речення зі болить». (В. Земляк.)
Отже, коли йдеться про біль фізичний, треба говорити у мене болить (менш вживаною є форма мені болить); коли йдеться про біль у переносному значенні, слід говорити мені болить за (я вболіваю за).
В останньому значенні письменники-класики XIX — початку XX ст. вживали й форму мене (його) болить (див. «Українсько-російський словник», т. І, с. 79). Порівн. ще в М. Коцюбинського: «Але та зневага до найкращого її почуття боліла Раїсу»; у Лесі Українки: «Руфін. … Мене болить, що Римом зватись може така потвора…» В сучасній мові ця конструкція трапляється рідко і звучить як архаїчна.

Брати (участь, до уваги, до відома, до серця). «Другим заходом редколегії було звернутись особисто до вчителів і попрохати їх взяти активну участь у журналі». (О. Донченко.) «Майор сам брав участь у штурмі висоти, і його легко поранило». (О. Гончар.) «— Ви переживаєте? Вам погано? Як ви зблідли! От лишенько! — забідкався Безбородько. — Не треба, Степанидо Іванівно, так близько все брати до серця»; «— Чого ви, мамо, так близько берете це до серця? — підійшов до неї Роман». (М. Стельмах.)
Словосполучення приймати участь, приймати до уваги, до відома, до серця в літературній мові вважаються за помилкові.

Будинок, дім. Слово будинок у сучасній українській мові вживається в значенні «будівля», «житлове приміщення», «приміщення установи». Наприклад: «Першим до графського будинку під'їхав румунський санітарний візок з рівною відкритою платформою». (О. Гончар.) «Будинок стояв похмурий, та коли я підійшов ближче, то крізь щілини у віконницях застеріг світло, й до слуху мого долинула музика». (Є. Гуцало.)
Батьківський будинок — оселя, де живуть батько й мати; а якщо в ньому живе батько сам, без матері, або якщо він особисто є власником цього будинку, — батьків будинок.
У значенні «будівля» раніше вживали і слово дім. «Великий мурований дім, де жив панич Льольо та містилась контора, важко сірів на чорному небі». «Я сів на бульварі, напроти будинку, і дім вороже дивився на мене рядами чорних, холодних шибок». (М. Коцюбинський.)
Дім у такому ж значенні в сучасній літературній мові теж вживається, але набагато рідше.

Я йду майданами гулкими
поміж домів, що як бори,
і зорі древніми очима
на мене дивляться згори…
(В. Сосюра.)

Хто сіє хліб, хто ставить дім,
Хто створює поему, —
Той буде предком дорогим
Нащадкові своєму.
(М. Рильський.)

А приміщення, що займає родина, люди, які в ньому живуть, та їхнє господарство найчастіше називають домом, рідше — домівкою. «Маруся наділа білий хвартушок і пішла в пекарню. Вона дивилась за всім в домі…» (І. Нечуй-Левицький.) «Сьогодні місяць, як я з дому, і так мене тягне, що страх». (М.Коцюбинський.) «Буваючи в батальйонних тилах, Ясногорська ніколи не минала володінь Васі Багірова. Її тягнуло сюди, як у рідний дім, з рідними звичаями, спогадами, запахами…» «Потім майор питав Хаєцького, що чути з дому». «Ось я вже й на порозі рідного дому». (З творів О. Гончара.)
Рідну оселю часто називають батьківським домом, отчим домом.
Це значення («рідна оселя», «родина, яка в ній живе») може стосуватися не тільки конкретної будівлі, а й охоплювати ширше поняття — «рідний край», «Батьківщина».

О краю мій! Топтав тебе ногою
Неситий нелюд, та не затоптав, —
І ти стоїш тепер передо мною
Стократ молодший, ніж колись стояв…
І племені незнаному, новому
Несу поклін я з батьківського дому.
(М. Рильський.)

Іноді в художньому стилі слово дім може вживатися в переносному значенні як збірне поняття. Наприклад: «Паніка в буржуазно-міщанському домі». (О. Довженко.)
Інколи замість слова дім у словосполученні «бути господарем у своєму домі» помилково вживається слово будинок («бути господарем у своєму будинку»).

Будівельник, будівник, будівничий. Будівельник — людина, яка має будівельну спеціальність. «На невеликій площі, в центрі столиці, Уляна довго дивилася, як молодий будівельник уперто — крок за кроком, уступ за уступом — видирався на башту багатоповерхового будинку». (С. Журахович.) «Професія робітника-будівельника сьогодні все більше зближується з тими робітничими професіями, яким властива висока технологічна культура». (З газети.)
Будівник — поняття ширше, ніж будівельник, бо охоплює людей і інших професій, які всі разом беруть участь у спорудженні якогось підприємства. «…Заводові ще нема й п'ятнадцяти років. Його будівники непогано використали досвід, якого досі набула хімічна промисловість». (Ю. Шовкопляс.)
Слово будівник може передавати значення «зодчий, творець, ініціатор спорудження чогось, керівник робіт». «Глянути збоку — справді здається, що тільки пересипають землю з місця на місце, а учасникам будівництва, звичайно ж, в усьому цьому вгадується лад, думка будівника вже веде крізь цей хаос несхитну вісь каналу, бачить в степах його повноводне русло». (О. Гончар.)
Будівник вживається як синонім слова творець і в переносному значенні («будівники нового життя, нового побуту»). «…Хома, відчувши раптом у собі самому гордість будівника, господаря і оборонця нового ладу, вмів якось одразу відокремити суттєве від несуттєвого, велике від незначного». (О. Гончар.)
Будівничий виступає синонімом обох слів — будівельник і будівник. Воно може означати:

• робітника-будівельника: «У другій половині XII століття в торговельних містах Франції зароджується готичний стиль. Замовниками все частіше стають не феодали, а ремісничі та торговельні корпорації. Роботами керують не монахи, а цехові майстри, працюють на будівництві не кріпаки, а артілі вільних будівничих». (З журналу.) «Мало не кожний піхотинець ішов уперед з кайлом або сокирою, мов будівничий». (О. Гончар.) «Будинок цей звів колись Ярема Ярило, давно забутий, а славний у ті давні часи майстер на всячину, що був і будівничим, і корабельником, і меблярем». (О. Ільченко.);
• зодчого, архітектора, керівника будівельних робіт: «Діяльність Ярослава Мудрого викликає подив. Він і воїн, і будівничий, і великий поборник освіти. За нього Київська держава стає відомою в усіх кінцях світу». (З журналу.) «До архітектурно-мистецької спадщини народу, як до живлющого джерела творчості, ще не раз звертатимуться будівничі, які працюють над створенням нових сіл і міст». (З журналу.);
• творця, засновника: «Церетелі… був великим національним поетом Грузії, будівничим грузинської мови». (З журналу.)

Типова помилка полягає в тому, що на означення представників будівельних спеціальностей замість слова будівельник вживають будівник (інженер-будівник), треба інженер-будівельник.

Будь-який. Синонім до слів якийсь, кожний, всякий, що їх слід вибирати залежно від контексту. В усному мовленні до цього ряду іноді помилково додають неіснуюче в українській мові слово любий (є любий, але з іншим наголосом і значенням). Отже, не можна сказати «Любий учень відповість на це запитання», а треба: «Кожний (всякий, будь-який) учень відповість на це запитання».